Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 457/1477/20
провадження № 51-4006 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гайдука М. П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 25 січня 2021 року та вирок Львівського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020140000000683, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Трускавець Львівської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Трускавецького міського суду Львівської області від 25 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Львівський апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок від 19 липня 2021 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на
3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин викладених у вироку ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він
30 серпня 2020 року, близько 16 год 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння,керуючи автомобілем ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись спочатку заднім ходом, а потім уперед по площадці, яка розташована між вулицями П. Куліша, б. 2 та Дрогобицької, б. 25, що у м. Трускавець Львівської області, у порушення вимоги Р.1
п. п. 1.5, 1.10 (у частині визначення термінів "дорожня обстановка", "дорожні умови", "безпечна швидкість"); Р. 2 п. п. 2.3. б), д), 2.9. а); Р.10 п. п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, під час руху заднім ходом проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, для забезпечення безпеки руху не звернувся за допомогою до інших осіб, після чого перед початком руху вперед не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який перебував на вказаній площадці. У результаті наїзду потерпілий отримав тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гайдук М. П., що діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, просить скасувати вказані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції за власним переконанням та з урахуванням пропозиції прокурора розглянув кримінальне провадження без дослідження доказів, які підлягали дослідженню, тобто неправильно застосував ч. 3 ст. 349 КПК України. Вказує, що під час допиту в судовому засіданні обвинуваченого, в ході якого останній надав пояснення щодо обставин ДТП та підтвердив визнання вини, не було з`ясовано у ОСОБА_1 вживання ним алкоголю та як проводилася процедура визначення кількості алкоголю в крові, оскільки досудовим розслідуванням факт перебування у стані алкогольного сп`яніння є недоведеним. Крім цього зазначає, що під час апеляційного розгляду суд теж обмежився допитом ОСОБА_1, причому останній заперечив факт вживання алкоголю. Висловлює незгоду із призначеним засудженому покаранням, оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, поза увагою апеляційного суду залишено похилий вік ОСОБА_1, стан його здоров`я, визнання вини, відсутність претензій родичів потерпілого та родинний зв`язок засудженого з останнім. Касаційний розгляд просить проводити за його відсутності та відсутності засудженого ОСОБА_1 .
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія судів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Разом із цим, Суд наголошує, що викладені у касаційній скарзі посилання сторони захисту на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, передбачених статтею 411 КПК України, є безпідставними, адже до повноважень касаційного суду законом не віднесено перевірку цих обставин.
Приписами ч. 3 ст. 349 КПК України передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, погоджувався із кваліфікацією дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті та погодився на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розуміння ОСОБА_1 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і належно роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Прокурор та захисник засудженого також не заперечували проти відповідної процедури проведення судового розгляду.
Усі наведені вище обставини беззаперечно свідчать про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України.
Більше того, сторона захисту із скаргою на вирок місцевого суду до суду апеляційної інстанції не зверталася. Скарга була подана лише прокурором і виключно з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, а також неправильного застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання.
Доводи захисника щодо суворості покарання, яке призначено ОСОБА_1 без урахування усіх обставин справи та особи засудженого, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку, апеляційний суд, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, вірно зазначив, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини кримінального провадження, своє рішення належним чином не обґрунтував та не навів переконливих мотивів, з яких дійшов такого висновку.
А саме, місцевий суд фактично не врахував, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке, з урахуванням положень ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання, і, як наслідок, були спричинені непоправні наслідки у виді смерті потерпілого.
Крім того, у вироку апеляційного суду зазначено, що дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, його щире каяття у вчиненому, не можуть бути визнані достатніми підставами для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України. Водночас, обґрунтовано також зазначено, що відсутність претензій до ОСОБА_1 зі сторони потерпілого не є визначальним для вирішення питання про звільнення його від відбування покарання у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально без застосування приписів ст. 75 КК України.
Керуючись зазначеною нормою закону про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції дійшов належного висновку, що наведені вище дані про особу винного не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Рішення апеляційного суду є законним та обгрунтованим, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.
Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 основне покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі визначеному санкцією статті інкримінованого кримінального правопорушення є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд