ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 556/224/19
провадження № 51- 3437км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
Головуючої Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Шкоди П.В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180230000488, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бабка, Володимирецького району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
Згідно частин 1, 2 ст. 76 КК на ОСОБА_1 покладено обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи, та не виїжджати за межі України без погодження з цим органом.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи членом Володимирецької районної організації УТМР, маючи посвідчення мисливця та дозвіл на право зберігання та носіння мисливської двохствольної гладкоствольної рушниці, 21 жовтня 2018 року разом із знайомими йому мисливцями, серед яких був і ОСОБА_3, прибув на територію мисливських угідь неподалік с. Сопачів Володимирецького району Рівненської області для полювання, під час якого близько 16:00, в урочищі "Сокуллє" у 14 кварталі 7 виділі Любахівського лісництва ДП "Володимирецьке лісове господарство", не маючи наміру на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був та міг їх передбачити, проявив злочинну недбалість, а саме всупереч вимог пп. 3.7, 3.8, 3.10 "Положення про правила проведення полювань, поводження із зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17 жовтня 2011 року № 549, згідно з якими полювання необхідно проводити в умовах повної видимості, забороняється стріляти на шум, шарудіння по невиразно видимій цілі, стрільбу слід проводити із особливою обережністю, не переконавшись, що у напрямку пострілу відсутні люди, здійснив один постріл патроном, спорядженим картеччю, із мисливської гладкоствольної рушниці моделі "ТОЗ-63" 16-го калібру, сподіваючись при цьому влучити в дику тварину. Однак влучив у ОСОБА_3, який у цей час перебував на відстані від 20 до 30 метрів за заростями кущів та дерев, спричинивши при цьому останньому вогнепальне сліпе поранення голови з пошкодженням кісток черепа та головного мозку, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий помер.
Рівненській апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2021 рокувирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить ухвалу Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів потерпіла зазначає, що:
- висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 щиро розкаявся, не відповідає дійсності, оскільки він не примирився з нею (потерпілою), не попросив вибачення у матері загиблого ОСОБА_3, його дітей та родичів, навпаки вів себе по відношенню до неї зухвало та дорікав їй, що має власних дітей і гроші, які він має їй заплатити, є занадто великою для нього сумою;
- надання їй коштів у рамках визнаного цивільного позову не свідчить про примирення чи відсутність у неї претензій до особи, яка вбила її чоловіка, а лише засвідчує факт виконання рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів, які не оскаржувались у суді апеляційної інстанції;
- у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_1 намагався будь-яким чином допомогти їй оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені страждання, чи полегшив душевний біль;
- покарання, яке було призначене ОСОБА_1, хоч і не виходить за межі санкції встановленої відповідною статтею КК, але за своїм видом є явно несправедливим внаслідок м`якості;
- у суду першої інстанції не було жодних законних підстав призначати ОСОБА_1 покарання без ізоляції від суспільства за правилами ст. 75 КК. Призначивши обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК;
-- дані про особу обвинуваченого та обставини, які визнані такими, що пом`якшують покарання і були враховані судом, на її думку, не є такими, які б свідчили про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням;
- судом апеляційної інстанції було помилково в мотивувальній частині ухвали зазначено, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання, врахував всі обставини і оцінив у їх сукупності, та дійшов вірного висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу потерпілої, засуджений та його захисник заперечували проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст.119 КК, правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Частиною 2 ст. 50 КК передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи покарання, зазначив про врахування ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорій нетяжких, обставин провадження та даних про особу обвинуваченого.
Зокрема, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 :
- вперше притягується до кримінальної відповідальності;
- вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, що враховано судом як обставину, яка пом`якшує покарання;
- частково відшкодував збитки;
- позитивно характеризується,
- є учасником бойових дій;
- на диспансерному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебував.
Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення ОСОБА_1 та попередження скоєння ним та іншими особами нових злочинів буде обрання покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій частини 1 ст. 119 КК, ближчого до мінімального.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Отже, за змістом положень зазначеної норми КПК, критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість є вид та розмір покарання.
Водночас, посилаючись у свої касаційній скарзі, окрім іншого, на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання, потерпіла не навела переконливих доводів про те, що це покарання за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м`якості, притому, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм видом є найбільш суворим з покарань, передбачених санкцією ч. 1 ст. 119 КК.
Беручи до уваги вищезазначене, колегія суддів вважає вимоги касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.
Разом із тим доводи у скарзі потерпілої щодобезпідставного застосуваннядо ОСОБА_1 ст. 75 КК та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням Суд вважає слушними.
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченого від призначеного покарання, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 повністю визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, повністю відшкодував матеріальні збитки і частково моральну шкоду. Взяв до уваги суд першої інстанції і висновок органу пробації про те, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить великої небезпеки для суспільства.
Водночас, застосовуючи положення ст. 75 КК, суд належним чином не врахував конкретних обставин кримінального правопорушення, внаслідок якого сталася смерть людини, думку потерпілої ОСОБА_2 щодо покарання, яке, на її думку, необхідно призначити обвинуваченому.
Незважаючи на вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень статей 75, 76 КК, не навівши у вироку переконливих мотивів для прийняття такого рішення.
Таким чином, застосовуючи положення ст. 75 КК, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК).
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У частинах 1, 2 ст. 419 КПК зазначено, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Разом із тим зазначені вимоги закону при розгляді цього провадження апеляційним судом залишилися невиконаними.
Так, потерпіла ОСОБА_2 та прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляційних скаргах вказували, у тому числі, на безпідставне звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, проте суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, не навів належних мотивів постановлення ухвали та підстав, на яких апеляційні скарги потерпілої та прокурора в частині оскарження звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням визнав необґрунтованими, а тому не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК, що перешкодило йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Таке порушення вимог кримінального процесуального закону вважається істотним (ч. 1 ст. 412 КПК), а отже є підставою для скасування ухвали цього суду.
З урахуванням вищезазначеного, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК, касаційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суд повинен урахувати наведене, постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
За умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду, застосування положень ст. 75 КК щодо ОСОБА_1 слід вважати необґрунтованим.
Керуючись статтями 369, 412, 413, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд