ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 824/920/16-а
адміністративне провадження № К/9901/40316/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Совгира Д.І., судді - Курка О.П., Білоус О.В.)
у справі № 824/920/16-а
за позовом Приватного підприємства "Колос"
до Головного управління ДФС у Чернівецькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року Приватне підприємство "Колос" (далі - позивач, платник, Підприємство, ПП "Колос") звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Чернівецькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування Підприємством даних податкового обліку у періоді, що перевірявся, та безпідставність викладених в акті перевірки висновків про порушення ПП "Колос" вимог податкового законодавства. Також платник зазначив про протиправність застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу 6 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані платником на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ "Міт Ідеал Груп" та ТОВ "СТФ Стял - Трейд" документи не підтверджують здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами у періоді, що перевірявся. Суд вказав, що останні містять суперечності та недостовірну інформацію щодо змісту господарських операцій. Наголосив на тому, що платником не надано специфікації, обов`язковість яких передбачена умовами укладених договорів, а також вказав про відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення економічних результатів відповідних господарських операцій та здійснення господарської діяльності. Крім того, Чернівецький окружний адміністративний суд вказав про обґрунтованість висновків контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення закупівлі позивачем великої рогатої худоби (далі - ВРХ) у фізичних осіб у 2015-2016 роках з огляду на те, що вказані платником у приймальних квитанціях особи не могли бути власниками ВРХ, оскільки на час здійснення господарської операції деякі з них були померлими, а деякі заперечували факт реалізації ними ВРХ на користь Підприємства. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу 6 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ПП "Колос" задоволено, постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Чернівецькій області від 28 жовтня 2016 року № 0000861402, № 0000871402, № 0057841301, № 0000891406 та № 0057861301.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Міт Ідеал Груп", ТОВ "СТФ Стял - Трейд" у періоді, що перевірявся, і підтверджують фактичне здійснення Підприємством закупівлі ВРХ у населення.
Не погодившись і зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про законність і обґрунтованість постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року Вказує, що ВРХ, яка нібито закуповувалась позивачем у населення, згідно з інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру тварин про рух поголів`я переміщувалася від фізичних осіб - власників до ТОВ "Свіженька" та ЗАТ "Агро-Продукт", а не до позивача. По певних тваринах відомості щодо їх переміщення взагалі відсутні. Відповідач наголошує на тому, що більшість ВРХ, господарські операції щодо якої досліджувалися контролюючим органом, вибули з господарства ТОВ "Свіженька" та ЗАТ "Агро-Продукт" з підстави - "забій". З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані контролюючим органом докази спростовують доводи платника про придбання зазначеної ВРХ позивачем і подальший її "забій" ПП "Колос". Також контролюючий орган зазначає про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Міт Ідеал Груп", ТОВ "СТФ Стіл - Тейд" у періоді, що перевірявся, посилаючись при цьому на наявні у наданих платником первинних документах невідповідності та неточності, зокрема, невідповідність дат та ваги товару у видаткових/товарно-транспортних накладних, суперечливість пояснень водіїв та директора ТОВ "СТФ Стіл - Тейд". Контролюючий орган вказує про незадовільну якість частини наданих платником документів, наголошує на тому, що їх якість позбавляє можливості встановити зміст цих документів, а тому останні не можуть бути враховані судами як докази у справі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від Підприємства відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017, далі - КАС України).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої складено акт № 34/24-13-14-02/14257808 від 17 жовтня 2016 року (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7, 9, 17, 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, в результаті чого встановлено завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування за І півріччя 2016 року в сумі 2787994,00 грн;
- пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 694845,00 грн, зокрема, за січень 2015 року - 9690,00 грн, за лютий 2015 року - 4867,00 грн, за березень 2015 року - 24283,00 грн, за квітень 2015 року - 31006,00 грн, за травень 2015 року - 33755,00 грн, за червень 2015 року - 18394,00 грн, за жовтень 2015 року - 188999,00 грн, за листопад 2015 року - 73398,00 грн, за грудень 2015 року - 143830,00 грн, за січень 2016 року - 31539,00 грн, за лютий 2016 року - 4478,00 грн, за березень 2016 року - 21861,00 грн, за квітень 2016 року - 80545,00 грн, за червень 2016 року - 28200,00 грн;
- пунктів 2.11, 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, а саме: проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, письмового документа), який був би підтвердним документом про витрачені кошти (підтверджував сплату покупцем готівкових коштів при проведенні розрахункової операції). До звітів про використання коштів підзвітними особами не додані відповідні платіжні документи на загальну суму 128174,00 грн;
- підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2 пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого не нараховано та не утримано до бюджету податок з доходів фізичних осіб, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, на загальну суму 19226,10 грн в частині неутримання податку на доходи фізичних осіб та неперерахування його до бюджету із виплачених коштів громадянам;
- пункту 168.1 статті 168, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176, пункту 16 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, що призвело до неутримання в повному обсязі та не перерахування до бюджету військового збору на загальну суму 1922,61 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 28.10.2016:
- № 0057841301, яким Підприємству визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 33960,45 грн, зокрема, за основним платежем - 19226,10 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 14734,35 грн;
- № 0000891406, яким на підставі абзацу "б" статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" № 436/95 від 12 червня 1995 року до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 128174,00 грн;
- № 0000871402, яким платнику зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2787994,00 грн;
- № 0000861402, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1042267,50 грн, зокрема, за основним платежем - 694845,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 347422,50 грн;
- № 0057861301, яким позивачу збільшено суму військового збору на 2403,26 грн, зокрема, за основним платежем -1922,61 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 480,65 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, виходячи з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Наказом Міністерства фінансів України затверджено Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати" (далі - П (С) БО № 16).
Відповідно до пункту 17 П (С) БО № 16 витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Згідно з пунктом 20 П (С) БО № 16 до інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту/витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту/витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для формування податкового кредиту/витрат.
Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту/витрат.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Міт Ідеал Груп" (Постачальник) укладено договір поставки товару від 10.06.2014 № 100614, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити у власність Покупця товар (петлі, кліпси та інше), а Покупець зобов`язується приймати у власність і оплачувати його на умовах цього договору.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів на отримання багажу, податкових накладних, банківських виписок.
Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ "СТФ Стіл-Трейд" (Постачальник) укладено договір поставки № 1 від 24.09.2012, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця товар, зазначений у специфікаціях, а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити Постачальнику його вартість на умовах цього договору.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, декларацій виробника, банківських виписок тощо.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами зазначених господарських операцій.
Верховний Суд вважає помилковими зазначені висновки суду апеляційної інстанції та зазначає, що з наданих позивачем первинних документів неможливо встановити осіб, що їх підписали. Зазначає, що в останніх відсутні відомості про довіреності, на підставі яких відвантажувався товар, а також інформація щодо місця складення накладних. У наданих платником товарно-транспортних накладних відсутні відомості про вантажовідправника, графа "Здав" (відповідальна особа вантажовідправника) у деяких товарно-транспортних накладних взагалі не заповнена, а у деяких міститься тільки підпис без розшифрування ПІБ підписантів. Зі змісту наданих товарно-транспортних накладних неможливо встановити конкретні адреси пунктів навантаження товару. У деяких видаткових та товарно-транспортних накладних містяться невідповідності у датах їх видачі і вазі товару. Крім того, умовами договорів передбачено обов`язковість специфікацій, в яких, зокрема, мають визначатися асортимент, кількість та вартість товару. Специфікації позивачем до матеріалів справи не надано. Також у наданих позивачем товарно транспортних накладних не заповнено графи "Вантажно-розвантажувальні роботи", з їх змісту неможливо встановити, яким чином та якими силами здійснювалося навантаження та розвантаження товару, час прибуття та вибуття транспорту тощо.
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що завантажувати товар за договором поставки № 1 від 24.09.2012 допомагала особа на ім`я ОСОБА_3 . При цьому, останні не змогли пояснити, де саме та у який період здійснювалося завантаження товару.
Крім того, суд першої інстанції вказав на суперечливість показань допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції свідків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зазначив, що їх показання суперечать наданим позивачем та директором ТОВ "СТФ Стіл-Трейд" поясненням.
Крім того, Верховий Суд вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на наявні у матеріалах справи копії договорів оренди автомобілів та складських приміщень, оскільки останні не є первинними документами, жодним чином не підтверджують фактичне виконання господарських операцій.
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані платником документи не підтверджують фактичне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ "СТФ Стіл-Трейд", ТОВ "Міт Ідеал Груп" у періоді, що перевірявся.
Щодо господарських операцій із закупівлі позивачем великої рогатої худоби у населення, Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платники податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (пункт 164.1 статті 164 ПК України).
Стаття 167 ПК України визначає ставки податку на доходи фізичних осіб.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження фактичного здійснення закупівлі позивачем ВРХ у населення позивач надав копії видаткових касових ордерів, звітів про закупівлю у населення ВРХ, приймальних квитанцій, авансових звітів, паспортів ВРХ.
Апеляційний суд дійшов висновку, що надані платником первинні документи в повній мірі підтверджують фактичне здійснення закупівлі позивачем ВРХ у фізичних осіб.
Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими та зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що деякі фізичні особи, у яких Підприємство згідно з наданими документами придбало ВРХ, померли або заперечували факт продажу ВРХ на користь платника.
Зокрема, суд першої інстанції з`ясував, що в ході проведення перевірки працівниками оперативного управління ГУ ДФС у Чернівецькій області відібрано пояснення у фізичних осіб, що у ветеринарних паспортах значилися власниками придбаної позивачем ВРХ.
Так, на виконання службової записки управління аудиту від 12 вересня 2016 року № 344/вн/24-13-14-02-15 було здійснено виїзд в село Топорівка з метою опитування здавачів худоби. Згідно з відібраними у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 поясненнями, останні худобу не здавали, жодних документів на здачу худоби не підписували, коштів не отримували. Громадянин ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_9 понад 5 років перебуває в Італії, а тому 2015-2016 роках фізично не могла здати худобу.
Крім того, згідно з інформацією, що міститься у листі оперативного управління ГУ ДФС у Чернівецькій області від 26.09.2016 №445/вн/24-13-2108, фізичні особи ОСОБА_10 та ОСОБА_11 померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та 11.03.2013 відповідно.
Також суд першої інстанції встановив, що згідно з інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру тварин про тварин виду ВРХ, що додається до листа Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" від 27.01.2017 №43/9-11 ВРХ, які досліджувались відповідачем у акті перевірки, вчинялися між ТОВ "Свіженька", ЗАТ "Агро-продукт" та фізичним особам, а не ПП "Колос", і частина з них вибули з господарства ТОВ "Свіженька" та ЗАТ "Агро-продукт" з підстави - "забій".
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій щодо закупівлі Підприємством ВРХ у населення у спірному періоді.
Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, висновки контролюючого органу про не утримання та не перерахування Підприємством у повному обсязі до бюджету військового збору є також обґрунтованими.
Верховний Суд зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції не містить жодних обґрунтувань скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.10.2016 № 0000891406, яким на підставі абзацу "б" статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" № 436/95 від 12 червня 1995 року до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 128174,00 грн.
Абзацом 6 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Колос" з каси Підприємства було видано підзвітній особі - ОСОБА_12 готівкові кошти в сумі 388712,00 грн.
Всупереч положень абзацу 6 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" позивачем до звітів про використання коштів підзвітними особами не додано відповідні платіжні документи, які б підтверджували сплату готівкових коштів у загальній сумі 128174,00 грн, а тому суд дійшов правильного висновку про правомірність застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу 6 статті 1 Указу Президента №436/95 від 12.06.1995 № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
За правилами статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 352, 356, 359 КАС України, суд