ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5236/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий - Верхогляд Т.А. (доповідач), судді - Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.)
від 26.07.2021
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза",
до Фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення заборгованості у сумі 535 074,08 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алонза" (надалі - ТОВ "Алонза", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, відповідач) про стягнення заборгованості за договором суборенди приміщення № 415 від 01.04.2019 в розмірі 452 022,98 грн, 43 493,25 грн - пені та 39 557,85 грн - штрафу.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач, в порушення умов договору суборенди приміщення № 415 від 01.03.2019, неналежним чином виконав зобов`язання з внесення орендної плати.
1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач заявлені вимоги не визнав, посилаючись на такі обставини:
- позивачем не надано розрахунку суми заборгованості за договором суборенди приміщення № 415 від 01.03.2019, а відсутність розрахунку позбавляє можливості визначити як період, за який, на думку позивача, виникла заборгованість, так і що саме включено до суми заборгованості, та чи відповідає таке нарахування умовам договору;
- позивачем не підтверджено факт надання послуг за договором суборенди, оскільки відсутні акти наданих послуг, складання яких передбачено пунктом 3.8 договору;
- пункт 3.1 договору суборенди не відповідає приписам частини 1 статті 286 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), у зв`язку з чим не може бути підставою для проведення нарахування та стягнення орендної плати;
- акт звірки, наданий позивачем, не є самостійною підставою для підтвердження заборгованості, оскільки акт не містить розрахунку суми заборгованості та крім того, останній не відображає відомостей щодо сум, які були отримані позивачем готівкою.
1.4. У відповіді на відзив позивач не погодився із доводами відповідача та вказав про те, що: 1) розмір орендної плати є фіксованим, оскільки вона складає 15% від товарообороту; 2) підписавши акт звіряння, відповідач підтвердив факт існування заборгованості зі сплати орендної плати. Крім того, акт звіряння взаємних розрахунків підписано власноручно відповідачем та скріплено його печаткою без будь-яких зауважень.
2. Фактичні обставини справи, установлені судами
2.1. 01.03.2019 ТОВ "Алонза" та ФОП Вовченко Владислав Едуардович уклали договір суборенди приміщення №415.
2.2. Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець передає суборендатору в тимчасове платне користування приміщення №5 площею 312, 70 м кв. на 4 поверсі в приміщенні Центру, що розташований за адресою м. Дніпро, вул. Боброва, буд. 1.
2.3. Згідно з пунктом 3.1 договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, що складає 15 (п`ятнадцять) % від товарообороту. Під товарооборотом розуміється сума грошових коштів, отриманих суборендарем від здійснення діяльності в орендованому приміщенні протягом звітного періоду (місяця).
2.4. Відповідно до пункту 3.6 договору обов`язок суборендатора сплачувати орендну плату не пізніше 10 (десятого) числа місяця, за який здійснюється оплата.
2.5. Пунктом 3.8. договору сторони узгодили, що факт надання послуг суборенди вони фіксують двостороннім актом, в якому зазначається сума орендної плати.
2.6. Датою початку нарахування орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (пункт 3.4. договору).
2.7. На виконання умов договору, позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування приміщення площею 312, 70 м кв. на 4 поверсі в приміщенні Центру, що розташований за адресою м. Дніпро, вул. Боброва, буд. 1, про що свідчить акт прийому-передачі майна від 01.03.2019, проте відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за договором суборенди, а тому має заборгованість з орендної плати.
2.8. Про заборгованість позивач повідомив відповідача в претензії від 13.04.2020 та надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу та штрафних санкцій, яка залишена без відповіді та реагування, що і стало причиною звернення до суду з цим позовом.
2.9. 26.02.2020 відповідач припинив господарську діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
3.2. Суд першої інстанції виходив з того, що якщо здійснити розрахунок орендної плати за вказаний позивачем період, врахувавши суму сплачених відповідачем коштів у розмірі 662 212,48 грн, то можна дійти висновку про відсутність заборгованості.
3.3. Також місцевий господарський суд вказав, що позивачем не надано акт (пункт 3.8. договору), який підтверджував би факт надання послуг суборенди за спірний період. Акт звірки взаємних розрахунків, на який посилається позивач, не може бути доказом наданих послуг, оскільки він не є документом, який підтверджує здійснення господарської операції в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та навіть не містить посилань на такі документи.
3.4. 26.07.2021 Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 452 022, 98 грн, пеню в розмірі 43 493,25 грн, штраф в розмірі 39 557, 85 грн та судовий збір.
3.5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- розмір належних до оплати сум відповідач мав визначати самостійно, виходячи з своїх же даних щодо щомісячного товарообігу відповідно до пункту 3.1 договору;
- відповідач не надав жодних заперечень щодо обсягу його товарообігу, від якого позивач здійснював розрахунок орендної плати. Розписки, в яких зазначено про сплату готівкових коштів позивачу в рахунок орендних платежів, не є доказом здійснення оплат, оскільки порядок оплати орендних платежів визначено договором;
- наявність двостороннього акту, передбаченого пунктом 3.8 договору, не є обов`язковою умовою для проведення оплати. Відсутність акту не спростовує доводи позивача про зобов`язання відповідача сплачувати погоджену сторонами суму орендних платежів та можливість суборендарю самостійно визначати щомісячно цю суму;
- акт приймання-передачі є доказом використання приміщення, а інші докази щодо надання послуг суборенди не є необхідними;
- на підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду акт звіряння взаємних розрахунків за період березень 2019 року - грудень 2019 року. Вказаний акт підписаний відповідачем без зауважень та скріплений його печаткою;
- акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру та визнання боржником такої заборгованості. Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" вказав, що акт звірки взаємних розрахунків не є документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції, проте він є документом, що підтверджує розмір заборгованості відповідача перед позивачем;
- розрахунок пені та штрафу здійснено арифметично правильно, з урахуванням умов договору та вимог чинного законодавства.
3.6. Апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача щодо недійсності пункту 3.1 договору та суперечності його частині 1 статті 286 ГК України, оскільки договір підписано сторонами, скріплено печатками, а будь-яких доказів того, що договір визнано у судовому порядку недійсним в цілому чи в певній частині, матеріали справи не містять.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
4.1. 23.08.2021 відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
4.2. Скаржник вважає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки з 26.02.2020 відповідач припинив здійснювати підприємницьку діяльність, а тому стягнення суми понад півмільйона гривень є надмірним економічним та психологічним тягарем для нього, як фізичної особи, з урахуванням статків, способу та розміру заробітної плати, стану здоров`я та сімейних обставин.
4.3. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) щодо надання оцінки акту звірки розрахунків як доказу на підтвердження заборгованості та здійснення господарської операції, і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 15.10.2020 у справі № 910/5253/19, від 20.06.2018 у справі № 902/680/15, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.08.2019 у справі № 916/2377/18, від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16, від 11.08.2020 у справі № 910/4919/19 (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).
4.4. Також скаржник зазначає про наявність підстав, передбачених частинами 1 та 3 статті 310 ГПК України, а саме порушення судом апеляційної інстанції норм пунктів 7, 8 частини 4 статті 238, статті 269, пункт 3 частини 1 статті 282 цього Кодексу, оскільки не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.07.2021 у справі № 46/603 та залишив клопотання позивача про прийняття нових доказів без фактичного розгляду; не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 904/8389/17 щодо процесуального обов`язку суду навести свій розрахунок заборгованості у разі незгоди з ним повністю або частково, а також надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України).
4.5. Крім того, у касаційній скарзі скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не застосував до правовідносин, які виникли між сторонами, відповідні положення цивільного та господарського законодавства про найм (оренду), зокрема, статтю 286 ГК України та статтю 761 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Так відповідач вказує, що пункт 3.1 договору, яким передбачено, що орендна плата складає 15% від товарообігу, суперечить частині 1 статті 286 ГК України, оскільки орендна плата сплачується у фіксованій сумі і не залежить від наслідків господарської діяльності.
4.6. Відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції формально посилався на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17 та не врахував їх при ухваленні оскаржуваної постанови.
4.7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Алонза" проти її задоволення заперечує та просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін з огляду на те, що підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень та заперечень, відповідач підтвердив існування заборгованості зі сплати орендної плати. Позивач посилався на правовий висновок, який викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою боржника є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
5.1. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, проаналізувавши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану судом апеляційної інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
5.4. У постанові від 07.07.2021 у справі 916/2620/20 Верховний Суд, посилаючись на частини 1-4 статті 13, статтю 73, частини 1-3 статті 74 та статті 76-79 ГПК України зробив висновок, що акт звірки розрахунків є належним письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати обставини, на які вона посилається у позові.
5.5. У справі № 908/1218/18 за позовом фізичної особи-підприємця предметом спору були основна заборгованість та штраф за договором дистрибуції. У справі № 908/1218/18 скаржник також стверджував, що суди прийняли за основу акт звірки розрахунків, який як зведений обліковий документ, відображаючи загальну суму заборгованості, не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може підтверджувати проведення господарської операції. Втім, Верховний Суд визнав акти звірки належними доказами з посиланням на статті 13, 73, 74, 76-79 ГПК України. Суд вказав, що "відповідач жодних доказів на підтвердження своїх доводів не надав, посилаючись на їх відсутність у сторони 2, тобто не вів свій бухгалтерський облік щодо відносин з позивачем, свої доводи ґрунтує лише на тих доказах, що надав позивач. Разом з тим, дані щодо взаємовідносин між сторонами використовує вибірково, не враховує звіряння сторін…" (постанова Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 908/1218/18).
5.6. Враховуючи висновки, які було зроблено Верховним Судом в постанові від 07.07.2021 у справі 916/2620/20, суд касаційної інстанції погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що акт звірки взаєморозрахунків підтверджує наявну заборгованість у вказаному позивачем розмірі.
5.7. Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо надання оцінки акту звірки розрахунків як доказу на підтвердження заборгованості та здійснення господарської операції, які викладено у постановах від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 15.10.2020 у справі № 910/5253/19, від 20.06.2018 у справі № 902/680/15, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.08.2019 у справі № 916/2377/18, від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16, від 11.08.2020 у справі № 910/4919/19 судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки:
- висновки, які викладені Верховним Судом у постановах від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 судом апеляційної інстанції були враховані при винесенні оскаржуваної постанови, про що в ній зазначено;
- у решті постанов Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, викладено висновки про те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Суд касаційної інстанції вважає, що ці висновки не суперечать висновкам, викладеним в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції та були ним враховані.
5.8. Твердження відповідача, що суд апеляційної інстанції формально посилався на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17 та не врахував їх при ухваленні оскаржуваної постанови є неправильними, оскільки у вказаних постановах викладено висновок про те, що підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
5.9. Також у вказаних постановах зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
5.10. У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17 зазначено, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акта звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
5.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що на доказ обсягу товарообороту з вересня 2019 року по квітень 2019 року, від якого необхідно розраховувати розмір орендної плати, позивач надав довідки, які були підписані відповідачем. Також апеляційний господарський суд зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків підписав без зауважень особисто Вовченко В.Е.
5.12. У касаційній скарзі відповідач стверджує про відсутність заборгованості по орендній платі, оскільки її розмір за спірний період (з березня по грудень 2019 року) складає 444 620,99 грн (15% від обсягу товарообороту відповідача на загальну суму 2 964 139,97 грн), а з наданих до справи платіжних доручень вбачається, що заборгованість відповідач оплатив на загальну суму 662 212,48 грн. Також відповідач вказує, що в акті звірки розрахунків наявні помилки, зокрема, в по договору суборенди № 415 від 01.03.2019 в графі "Дебет" вказано суму 907 417,01 грн, а в графі "Кредит" 420 162,81 грн. Тобто різниця цих сум складає 487 254,20 грн, в той час, як позивач просить стягнути 452 022,98 грн. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив ці обставини та не надав оцінку доводам відповідача.
5.13. Суд касаційної інстанції, розглянувши вказані доводи, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
5.14. Заборгованість позивача по договору суборенди приміщення № 415 від 01.03.2019 складається з орендної плати (пункти 3.1 - 3.5 договору) та експлуатаційних витрат (пункти 3.11. - 3.13 договору).
5.15. Судом апеляційної інстанції встановлено, що також не заперечується відповідачем, що обсяг товарообороту за період з березня по грудень 2019 року складає 2 964 139,97 грн, а тому орендна плата від цієї суми за вказаний період становить 444 621,01 грн.
5.16. Розмір експлуатаційних витрат на місяць складає 46 279,60 грн (312,7 кв.м (площа орендованого приміщення) х 148 грн (вартість утримання 1 кв.м згідно з Додатком № 3 до договору)). Загальна вартість експлуатаційних витрат за спірний період становить 462 796,00 грн.
5.17. Суд першої інстанції встановив, що з платіжних доручень, наданих позивачем, вбачається, що відповідач вніс на рахунок позивача грошові кошти в сумі 662 212,48 грн.
5.18. Суд касаційної інстанції зауважує, що в акті звірки розрахунків відображені такі суми: початкове сальдо на березень 2019 року, тобто заборгованість, яка існувала до спірного періоду складала 206 818,45 грн, "Дебет" по договору суборенди № 415 від 01.03.2019 складав 907 417, 01 грн (444 621,01 грн (орендна плата) + 462 796,00 грн (експлуатаційні витрати)), "Кредит" (здійснені суми проплат) за спірний період становить 420 162,81 грн, "Кредит" по договору № 415 від 04.08.2017 складає 242 049,67 грн.
5.19. При підписанні акту звірки взаєморозрахунків, оплати, які здійснено по іншому договору, були враховані в рахунок погашення заборгованості по договору суборенди № 415 від 01.03.2019, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 452 022,98 грн ((907 417, 01 грн (розмір орендної плати та експлуатаційних витрат за спірний період) + 206 818,45 грн (сальдо станом на березень 2019 року)) - 420 162,81 грн (оплачена відповідачем заборгованість по договору суборенди № 415 від 01.03.2019) - 242 049,67 грн (оплачена відповідачем заборгованість по договору суборенди № 415 від 04.08.2019)).
5.20. За таких обставин, апеляційний господарський суд, оцінивши надані докази та перевіривши розрахунок позивача, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, оскільки всі суми наданих послуг та оплат були відображені в акті звірки взаєморозрахунків та враховані позивачем при зверненні з цим позовом.
5.21. Доводи відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції статті 269 ГПК України, оскільки суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.07.2021 у справі № 46/603, та прийняв додатково подані докази, а саме, акти наданих послуг, Верховний Суд відхиляє, оскільки апеляційний суд вказав, що акт не є обов`язковою умовою для проведення оплати, відсутність акту не спростовує доводи позивача про зобов`язання відповідача сплачувати погоджену сторонами суму орендних платежів та можливість суборендарю самостійно визначати щомісячно цю суму. Тобто надані позивачем докази не були покладені в основу оскаржуваного рішення і прийняття таких доказів не вплинуло не правильність ухваленої судом апеляційної інстанції постанови.
5.22. Твердження відповідача про порушення судом апеляційної інстанції норм статей 86, 236 ГПК України від 18.12.2019, оскільки не враховано висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 904/8389/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 щодо процесуального обов`язку суду надати в рішенні свій розрахунок заборгованості у разі незгоди з ним повністю або частково, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки апеляційний господарський суд, враховуючи довідки відповідача щодо обсягу товарообігу, докази часткової оплати, а також враховуючи суми, які були відображені в акті звірки взаєморозрахунків, здійснив перевірку позовних вимог та дійшов висновку про наявність підстав для повного їх задоволення.
5.23. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм пунктів 7, 8 частини 4 статті 238 та пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, оскільки суд не врахував висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 щодо процесуального обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню при вирішенні спору, Верховним Судом не беруться до уваги, з огляду на те, що відсутність в оскаржуваному рішенні суду посилання чи цитування статей, в яких закріплено загальні правила поведінки не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
5.24. Твердження скаржника, що пункт 3.1 договору, яким передбачено, що орендна плата складає 15% від товарообігу, суперечить частині 1 статті 286 ГК України, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на таке.
5.25. Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). А згідно зі статтею 204 цього Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
5.26. Зважаючи на те, що презумпція правомірності правочину не спростована у встановленому порядку: відсутнє як пряме зазначення в законі про нікчемність (недійсність) умови, погодженої у пункті 3.1 договору, так і судове рішення про визнання недійсним окремої частини правочину, Верховний Суд не має підстав вважати, що така умова суперечить закону.
5.27. Верховний Суд вважає необґрунтованими заперечення скаржника, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 86, 236, ГПК України не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм оцінку, зокрема, акту звірки як доказу на підтвердження заборгованості та здійснення господарської операції, а також платіжним дорученням, які засвідчують факт сплати орендної плати, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні в справі докази, дійшов висновків про підтвердження ними заборгованості по орендній платі, а суд касаційної інстанції, згідно з вимогами частини 2 статті 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.