ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 918/548/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Грабовського В.А.,
відповідачів - 1 - не з`явився,
- 2 - Янчука В.В.,
третьої особи,
яка не заявляє самостійних
вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1,
на рішення Господарського суду Рівненської області
(суддя - Романюк Р.В.)
від 08.09.2021
та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Бучинська Г.Б., судді - Василишин А.Р., Розізнана І.В.)
від 29.10.2021,
за позовом ОСОБА_1
до 1) ОСОБА_2, 2) ОСОБА_3,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеагробуд",
про переведення прав покупця
В С Т А Н О В И В:
у липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про переведення на нього прав та обов`язків покупця ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", укладеного 10.07.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.12.2016 було зареєстроване ТОВ "Рівнеагробуд", засновниками якого були ОСОБА_1, який мав частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 10,00 грн, що становить 10% статутного капіталу товариства та ОСОБА_4 з часткою у розмірі 90,00 грн, що становила 90% статутного капіталу товариства. За договором дарування від 03.09.2018 ОСОБА_4 подарував свою частку в статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90%, яка у грошовому еквіваленті становить 90,00 грн, ОСОБА_2, а останній відчужив її ОСОБА_3 про що свідчить акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагрорбуд" від 10.07.2020. На думку позивача, відчуження ОСОБА_2 частки у розмірі 90 %, яка в грошовому еквіваленті становить 90,00 грн, третій особі - ОСОБА_3 відбулось всупереч умовам Статуту ТОВ "Рівнеагробуд", вимогам ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", чим було порушено переважне право позивача на придбання частки ТОВ "Рівнеагробуд".
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.09.2021, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.
22.11.2021 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2021 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.10.2021, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, який позов задовольнити.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18. Посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ст. 202 ЦК України. Вважає, що відчуження учасником ТОВ "Рівнеагробуд" ОСОБА_2 частки у розмірі 90%, яка в грошовому еквіваленті становить 90, 00 грн, третій особі - ОСОБА_3 відбулось всупереч Статуту ТОВ "Рівнеагробуд", Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", було порушено переважне право позивача на придбання частки вказаного товариства. Зазначає, що суди не надали оцінки укладеному 10.07.2020 між відповідачами правочину - акту приймання-передачі частки у статутному капіталу ТОВ "Рівнеагробуд", який не містив будь-яких умов договору дарування та був поданий державному реєстратору для зміни складу учасників ТОВ "Рівнеагробуд".
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить касаційне провадження у справі, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України закрити, а касаційну скаргу, подану на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення, з огляду на таке.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ст. 202 ЦК України, відсутній.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
15.12.2016 було зареєстровано ТОВ "Рівнеагробуд".
Згідно з п. п. 1.5, 5.3 Статуту ТОВ "Рівнеагробуд", затвердженого протоколом установчих зборів ТОВ "Рівнеагробуд" від 15.12.2016, засновниками (учасниками) товариства були: ОСОБА_4, який мав частку у розмірі 90,00 грн, що становить 90% статутного капіталу товариства, та ОСОБА_1 - у розмірі 10,00 грн, що становить 10% статутного капіталу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.09.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", за яким ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 - прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90%, яка в грошовому еквіваленті становить 90,00 грн.
Також між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" (а.с. 42, т. 1).
10.07.2020 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", за умовами якого дарувальник передає безкоштовно у власність обдаровуваному, належну йому як учаснику на праві приватної власності частку (дарунок), яка складає 90% у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", код ЄДРПОУ 41031941, у сумі 90, 00 грн, а обдарований - приймає у дар від дарувальника зазначену вище частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у порядку та на умовах передбачених цим договором.
У п. 2.3 договору від 10.07.2020 сторони дійшли згоди, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
За п. 2.4 договору від 10.07.2020 за свідченням дарувальника частка у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" на момент укладення цього договору нікому іншому не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою, в тому числі податковою, арештом не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як в межах, так і за межами України, немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб вона не внесена.
Відповідно до п. 2.1 договору від 10.07.2020 він вважається укладеним з моменту його підписання. Право власності на дарунок за цим договором у обдаровуваного виникає з моменту його прийняття.
Пунктом 3.1 договору від 10.07.2020 встановлено, що зміст цього договору сторонам зрозумілий, питань, які залишилися б нез`ясованими для них не має.
За актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагрорбуд" від 10.07.2020 учасник ТОВ "Рівнеагробуд" ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 - прийняв частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90%, яка в грошовому еквіваленті становить 90,00 грн (а.с. 88, т. 1).
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у судовому засіданні 08.09.2021 ОСОБА_2 підтвердив факт укладення договору від 10.07.2020, його підписання та своє волевиявлення на його укладання саме у відповідній редакції. Крім того, зазначив що вказаний договір є безоплатним і жодних коштів на його виконання він не отримував.
Також судами встановлено, що будь-яких інших правочинів, предметом яких була б передача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90%, яка в грошовому еквіваленті становить 90,00 грн, сторонами не надано; не спростовано сторонами і факту укладання правочину від 10.07.2020 у редакції, яка долучена до матеріалів справи (а.с. 165, т. 1; а.с. 146, т. 2).
Позивач, посилаючись на те, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладеного договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", а не договір дарування, просить перевести на нього права та обов`язки покупця частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" згідно з ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено ч. 1 ст. 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.
Згідно з ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
За ч. 1 ст. 21 вказаного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).
Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.
З аналізу ст. ст. 20, 21 вказаного Закону вбачається, що право учасника на відчуження своєї частки (її частини) обмежене переважним правом інших учасників товариства на придбання цієї частки (її частини). Водночас, переважне право на придбання частки (її частини) інших учасників товариства також не є абсолютним та має певні межі - воно не поширюється на правовідносини, в яких частку (її частини) відчужують безоплатно (зокрема, шляхом дарування).
Визначення договору дарування міститься у ст. 717 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина 2 ст. 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Ознаками договору дарування є його безоплатний характер (кредитор не отримує від боржника майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу); збільшення майна обдарованого за рахунок майна дарувальника; згода обдарованого на одержання дарунку.
Договір дарування частки у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).
Стаття 655 ЦК України розкриває зміст договору купівлі-продажу, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі- продажу за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін, та є істотною умовою договору.
На відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування завжди є безоплатним, а тому ціна не є його істотною умовою.
У п. 46 постанови від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.
Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, а тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 911/106/20).
Надавши належну оцінку наявному у матеріалах справи договору, укладеному 10.07.2020 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 165, т. 1), суди встановили, що він не є договором купівлі-продажу, оскільки не є взаємним, консенсуальним та відплатним. Натомість, встановили, що вказаний договір є договором дарування, адже засвідчує саме безоплатний перехід (дарування) у власність частки, яка складає 90% у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (п. 1.1 договору). Також суди встановили відсутність в матеріалах справи доказів проведення будь-яких розрахунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вказаним договором та зазначили, що у судовому засіданні ОСОБА_2 вказав, що він вступав на державну службу і тому прийняв виважене та свідоме рішення подарувати своєму товаришу ОСОБА_3 частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", а не продати її.
Відчуження за власним, вільним волевиявленням учасником товариства своєї частки третій особі за договором дарування і прийняття її останньою не суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ст. ст. 627, 717 ЦК України.
Також безоплатний перехід від ОСОБА_2 до ОСОБА_3, які перебувають у дружніх відносинах, частки в статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90 % (дарування), не суперечить принципам добросовісності, справедливості, не створює істотного економічного дисбалансу та не погіршує становище позивача, частка якого з цим переходом не змінилась і становить 10% у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд".
Отже, надавши оцінку вказаному договору від 10.07.2020, дослідивши права та обов`язки його сторін, правові наслідки за ним, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що цей договір за своєю правовою природою є саме договором дарування, а не купівлі-продажу, а доводи скаржника про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень.
Помилкове зазначення сторонами у назві договору від 10.07.2020 його як договору купівлі-продажу, не спростовує того, що останній є саме договором дарування, адже про це свідчать умови цього договору.
У ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
Зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця.
Позов про переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права.
Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20).
Лише у разі порушення переважного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю, останній набуває права вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки (такий висновок міститься у п. 35 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 925/1130/20).
Оскільки подані у справі докази свідчать, що перехід права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відбувся на підставі договору від 10.07.2020, який за своєю правовою природою є договором дарування, а не купівлі -продажу, на що помилково посилається позивач, та встановивши відсутність порушеного переважного права позивача в цьому випадку, дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позову про переведення прав і обов`язків покупця на іншого учасника товариства - позивача згідно з ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки правочину, який був укладений 10.07.2020 між відповідачами у вигляді акту приймання-передачі частки у статутному капіталу ТОВ "Рівнеагробуд" (не міститься будь-яких положень договору дарування), необхідно зазначити таке.
У ч. 1 ст. 722 ЦК України встановлено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Аналогічні умови містить і п. 2.1 договору від 10.07.2020.
Отже за загальним правилом право власності на дарунок у обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Відповідно припинення права власності на дарунок у дарувальника відбувається також в момент прийняття дарунку обдаровуваним, якщо інше не передбачено договором. До того часу, поки дарунок ще не був реально вручений (переданий) обдаровуваному дарувальником останній має право відмовитись від договору дарування (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2020 у справі № 922/2277/19).
Прийняттям дарунка може вважається підписання обдаровуваним акта приймання - передачі частки у статутному капіталі.
Позивач, посилаюсь на акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" від 10.07.2020, стверджує, що між сторонами виникли правовідносин з договору купівлі-продажу, а не з договору дарування.
Водночас, з наявного у матеріалах справи акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" від 10.07.2020, підписаного ОСОБА_2 і ОСОБА_3, вбачається, що ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 - прийняв частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90%, яка в грошовому еквіваленті становить 90, 00 грн і, що він підписаний на виконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", який за своїм змістом є саме договором дарування (а.с. 88, т. 2).
У вказаному акті відсутні умови про прийняття ОСОБА_3 частки від ОСОБА_2 за плату, що є важливою ознакою для віднесення здійсненої за ним операції до купівлі-продажу. Зазначення в ньому те, що ОСОБА_2 є продавцем, а ОСОБА_3 - покупцем, не спростовує виникнення між сторонами правовідносин за договором дарування.
Отже, підписаний між сторонами акт не спростовує того, що ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 - прийняв подарунок за договором від 10.07.2020 безоплатно, водночас, ним визначається момент виникнення права власності у ОСОБА_3 на подаровану частку.
Щодо посилання позивача на відсутність висновку щодо застосування п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", який визначає перелік документів, необхідних для здійснення державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, то суду касаційної інстанції не викладає висновку щодо застосування вказаної норми права в цьому випадку, адже в справі, яка переглядається, спірним питанням є переведення на позивача прав та обов`язків покупця ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд", укладеного 10.07.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який за своїм змістом є договором дарування, а не внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу товариства до ЄДРПОУ, зокрема, на підставі акту приймання-передачі частки у статутному капіталі.
Судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать викладеним висновкам у цій постанові і підстав для їх скасування з огляду на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України немає.
У касаційній скарзі позивач посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
У постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18, за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "Петрівна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі, суд касаційної інстанції залишив в силі рішення господарських судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено.
Господарські суди попередніх інстанцій у справі № 915/1299/18, з якими погодився і суд касаційної інстанції, врахувавши висновок експерта № 79 від 15.05.2019, встановивши факт невчинення ОСОБА_6 підпису акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Петрівна" від 20.09.2018, дійшли висновку про визнання акта недійсним на підставі ст. 203 ЦК України.
Предмет спору у справі, яка переглядається, суттєво відрізняється від предмету спору у справі № 915/1299/18, оскільки, не стосується визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства. Фактичні обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Здійснивши перегляд рішень судів попередніх інстанцій на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в межах розгляду справи судом касаційної інстанції та доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу, подану з підстави п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд