ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/3274/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників
позивача Шамраєв М.Є. - адвокат (в залі суду);
відповідача Чорноусько М.В. - адвокат (в залі суду);
відповідача Трофименко Р.О. (поза межами приміщення суду);
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Харківської області
(суддя - Новікова Н.А.)
від 28.12.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Геза Т.Д., судді - Мартюхіна Н.О., Плахов О.В.)
від 14.04.2021
у справі за позовом ОСОБА_1
до 1) ОСОБА_2 ;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аксіома"
про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 07.11.2012, витребування частини частки у статутному капіталі та зобов`язання вчинити певні дії.
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі- ОСОБА_2 ) та ТОВ "Аксіома" (надалі - Товариство), в якому просив:
- розірвати договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права) від 07.11.2012, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину частки в розмірі 8,75% у статутному капіталі Товариства;
- зобов`язати Товариство провести реєстраційні дії щодо зміни відомостей про розмір часток учасників у статутному капіталі, а саме збільшення частки позивача на 481250,00 грн та зменшення частки відповідачки на 481250,00 грн у статутному капіталі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачкою зобов`язання за договором купівлі-продажу частки (корпоративного права) від 07.11.2012 щодо оплати вартості частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 8,75% статутного капіталу вартістю 481250,00 грн, що є істотним порушенням умов договору.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 07.11.2012 між позивачем та відповідачкою був укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір), за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався передати у власність ОСОБА_2 частину належної йому частки у статутному капіталі Товариства (корпоративне право) в розмірі 8,75% статутного капіталу, а остання зобов`язалась прийняти та сплатити вказане корпоративне право.
4. Згідно з пунктами 2 та 3 договору номінальна вартість відчужуваного корпоративного права - 481250,00 грн. Частка внесена повністю. Сторони домовились про купівлю-продаж частини частки за номінальною вартістю.
5. Докази сплати ОСОБА_2 вартості частини частки у статутному капіталі Товариства в матеріалах справи відсутні.
6. У заяві від 16.11.2012, адресованій державному реєстратору виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до договору він передав ОСОБА_2 належну йому частку у статутному капіталі ТОВ "АКСІОМА" вартістю 481250,00 грн, яка становить 8,75%. Претензій до ОСОБА_2 не має. Справжність підпису позивача у заяві засвідчено приватним нотаріусом.
7. 27.11.2012 відбулись збори учасників Товариства. На зборах були присутні: ОСОБА_1 - голова зборів, ОСОБА_3 - секретар зборів, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
8. Рішеннями зборів учасників Товариства, що оформлено протоколом № 58, було вирішено ввести до складу учасників товариства ОСОБА_2, перерозподілити частки учасників у статутному капіталі товариства; затвердити статут товариства у новій редакції та уповноважити директора товариства Сбітнєва І.В. організувати та провести державну реєстрацію змін до установчих документів товариства.
9. 12.12.2012 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені зміни складу та відомостей про засновників Товариства - реєстраційна дія 14801050016000607.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
10. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 у позові відмовлено повністю.
11. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
12. Суди, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/667/18 від 08.09.2020, дійшли висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи частини третьої статті 692 ЦК України. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу
13. 13.05.2021 позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
14. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції:
1) неправильно застосував норму статті 655 ЦК України та не врахував висновок щодо її застосування, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18;
2) не застосував норму частини другої статті 530 ЦК України без урахування висновку щодо її застосування, викладений у постановах Верховного Суду від 01.06.2020 у справі № 906/355/19 та від 12.12.2019 у справі № 924/51/19;
3) неправильно застосував норму частини четвертої статті 694 ЦК України та не врахував висновок щодо її застосування, викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 755/513/18;
4) неправильно застосував норми частини третьої статті 692 та частини другої статті 651 ЦК України та не врахував висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/4892/17;
5) дійшов висновку щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права без урахування висновку щодо застосування норм статті 4 ГПК України та статті 16 ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 645/3265/13-ц.
15. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм статті 651 ЦК України та глави 54 цього Кодексу, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 та врахованого судом апеляційної інстанції.
16. Окрім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму частини першої статті 692 ЦК України, оскільки з урахуванням норми частини другої статті 656 ЦК України до спірних правовідносин, що виникли з договору купівлі-продажу частки, не можуть бути застосовані загальні положення про купівлю -продаж, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
17. У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить залишити без змін судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до товариства про зобов`язання вчинити дії, а в іншій частині - скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Окрім того, відповідач -2 просить передати справу на Велику Палату Верховного Суду.
18. У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 заперечував проти вимог позивача, посилаючись на те, що:
- суди у рішенні посилалися на статтю 692 ЦК України, відповідно до якої визначається строк оплати вартості товару;
- якщо продаж товару проводиться в кредит з відстроченням платежу, то в договорі має бути чітко вказано, до якої дати надається відстрочення, тому застосування частини другої статті 530 ЦК України є неможливим;
- умови спірного договору не передбачають продаж товару в кредит;
- при вирішенні спору слід враховувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18;
- позивач пропустив строк позовної давності.
19. Ухвалою від 04.08.2021 Верховний Суд зупинив касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 925/1382/19.
20. 07.10.2021 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду ухвалив постанову у справі № 925/1382/19.
21. 15.11.2021 представник скаржника подав пояснення, в яких зазначив, що договір купівлі-продажу не містить строку оплати частки тому за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу у розумінні статті 694 ЦК України. При вирішенні спору слід враховувати правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19.
Позиція Верховного Суду
22. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
23. Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
24. Відповідно до усталеної судової практики зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (постанови Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 925/1332/13; від 7 жовтня 2014 року у справі 904/4451/13).
25. Ураховуючи, що в договорі не встановлено інший строк оплати, то у такому разі строк виплати визначається частиною першою статті 692 ЦК України, що виключає застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 530, а також положень статті 694 цього Кодексу, яка регулює правовідносини з договору продажу товару в кредит з відстроченням платежу.
26. Та обставина, що у договорі сторони погодили, що покупець зобов`язується прийняти частину частки у статутному капіталі Товариства і сплатити за неї певну грошову суму жодним чином не виключає необхідність застосування частини першої статті 692 ЦК України до спірних правовідносин. У постановах від 01.06.2020 у справі № 906/355/19 та від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, на які посилається скаржник, Верховний Суд розглядав питання щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу з визначеним строком оплати (у справі № 924/51/19 - до 28.02.2013; у справі № 906/355/19 - 30 банківських днів з моменту поставки товару), і не вирішував питання щодо застосування норм частини першої статті 692 та частини другої статті 530 ЦК України, Тому підстави для врахування висновків у цих постановах, на чому наполягає скаржник, відсутні.
27. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18:
- розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору, водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем (пункти 7.40 -7.41);
- якщо покупець отримав товар (частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але не здійснив оплати, підлягає застосуванню частина третя статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів (пункт 7.43);
- натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів (пункт 7.44).
28. 07.10.2020 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду ухвалив постанову, в якій зробив висновок, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу).
29. З огляду на те, що у справі, що переглядається, договір не є договором купівлі-продажу частки у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу), при вирішенні спору слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.
30. Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, колегія суддів виходить з такого.
31. Порядок відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передбачений частиною другою статті 302 ГПК, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
32. Під "відступленням від висновку" слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
33. Зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі 903/451/20).
34. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19)).
35. У касаційній скарзі обґрунтування підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статті 651 ЦК України, викладеного у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, зводиться до того, що такий висновок є помилковий, оскільки істотне порушення договору стороною є самостійною та достатньою підставою для розірвання договору за рішенням суду, і застосування такого способу захисту порушеного права не обмежується спеціальними нормами (іншими випадками встановленими законом), в тому числі, визначеними главою 54 ЦК України.
36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
37. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
38. Тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року N 2-р(ІІ)/2021).
39. У пункті 7.45 постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.
40. Колегія суддів вважає, що витребування частки через значний проміжок часу (вісім років) з підстав несплати не узгоджуватиметься з такими принципами, тим більше, беручи до уваги строки позовної давності. Скаржник в межах цієї справи мотивовано не обґрунтував наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, що вимога розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.
41. Аргументи скаржника щодо неможливості застосування до спірних правовідносин загальних положень про купівлі-продажу, колегія суддів відхиляє, оскільки поперше: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18 та палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, вирішуючи спори у подібних правовідносинах, виходили з того, що до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; по-друге: норма частини першої статті 692 ЦК України містить загальне правило про оплату товару після його прийняття, і із змісту та характеру корпоративних прав не випливає неможливість застосуванні цієї норми до договору купівлі-продажу частки.
42. Окрім того, колегія суддів зауважує, що в цій частині аргументи скаржника щодо неможливості застосування загальних положення про купівлю-продаж суперечать іншим його доводам щодо необхідності застосування положень договору про продаж товару в кредит з відстроченням.
43. Доводи скаржника щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладені у постановах, що були ухвалені до прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, колегія суддів відхиляє, оскільки у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17-ц ((провадження №14-435цс18) Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
44. Підсумовуюче викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що позивач обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, що зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.