ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 420/11597/21
адміністративне провадження № К/9901/37583/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року (суддя Тарасишина О.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді: Крусян А.В., Яковлєв О.В.) у справі № 420/11597/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача з невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 420/7407/20 у частині негайного поновлення його на роботі з 05 лютого по 10 червня 2021 року;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за чотири місяці (з 05 лютого по 10 червня 2021 року включно) у розмірі 186 240 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення позивача до суду є затримка виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 420/7407/20. Суд першої інстанції зауважив, що статтею 383 КАС України передбачено право позивача звернутися до суду першої інстанції із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. З огляду на це суд дійшов висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 не може розглядатися у порядку окремого позовного провадження. Водночас, з даними вимогами позивач може звернутися у порядку, встановленому статтею 383 КАС України у межах справи № 420/7407/20.
На підтвердження правильності своєї правової позиції суд першої інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 420/5234/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 819/1430/17, від 12 листопада 2018 року у справі № 806/3099/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а.
Суд апеляційної інстанції погодився з наведеною позицією Одеського окружного адміністративного суду та зазначив, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених (на його думку) прав, свобод та інтересів, оскільки у даному випадку чинне законодавство наділяє особу правом особливого звернення до суду (стаття 383 КАС України).
Апеляційний суд застосував правову позицію Верховного Суду, сформовану у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 та від 03 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, у касаційній скарзі її автор зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, мотивуючи це наступним:
- новий адміністративний позов не є способом спонукання до виконання судового рішення у справі № 420/7407/20, адже це рішення виконане 11 червня 2021 року;
- підстави для відмови у відкритті провадження у справі, визначені статтею 170 КАС України, відсутні;
- положення статті 383 КАС України не передбачають можливості пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання судового рішення, а отже, не можуть бути предметом розгляду в інституті судового контролю, крім того є правом особи;
- пред`явлення нового позову є єдиним способом захисту порушеного права позивача на оплату праці у період затримки виконання судового рішення.
Скаржник зауважує, що у порядку статті 383 КАС України неможливо реалізувати право на середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, яке гарантоване статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У касаційній скарзі позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 815/3296/17, від 30 квітня 2021 року у справі № 524/9275/17, які, на його думку, підтверджують помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 04 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Одеська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові акти у справі - без змін, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права.
Ухвалою від 23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 341 КАС України закріплено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7407/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати.
Визнано протиправним та скасовано рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 18 від 14 липня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації", яке прийняте щодо неуспішного проходження ОСОБА_1 атестації за результатами проведення співбесіди.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Одеської області від 17 серпня 2020 року № 1626к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Поновлено ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області з 20 серпня 2020 року.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 20 серпня 2020 року по 04 лютого 2021 року у розмірі 125 666,28 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з Одеської обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7407/20 залишено без змін.
Наказом керівника Одеської обласної прокуратури від 11 червня 2021 року № 1334к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та в органах прокуратури з 20 серпня 2020 року. Також наказано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2020 року по 04 лютого 2021 року у розмірі 125 666,28 грн.
Підставою видання цього наказу зазначено постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 420/7407/20, якою залишено в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року.
Статтею 129-1 Конституції України закріплено обов`язковість виконання судового рішення.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Право на компенсацію заробітку, втраченого за час виконання судового рішення про поновлення на роботі встановлено статтею 236 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про його незгоду з бездіяльністю відповідача щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року в частині його поновлення на роботі.
Так, позивач зазначає, що понад чотири місяці з дня ухвалення судового рішення у справі № 420/7407/20 про поновлення його на роботі, яке підлягало негайному виконанню, відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду. Цим, на думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка позбавила його законного права на працю та її оплату. Зважаючи на це позивач, посилаючись на приписи статті 236 КЗпП України, вважає, що має право на отримання компенсації заробітку, втраченого за час виконання судового рішення про поновлення на роботі.
На підставі викладеного можна дійти висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_2 не пов`язаний з інститутом судового контролю за виконанням рішення у справі № 420/7407/20, а є окремим позовом про визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури та стягнення середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі.
Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, де Суд погодився з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про наявність протиправної бездіяльності Генеральної прокуратури України щодо виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді прокурора Волинської області та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Варто зауважити, що у справі № 826/8789/18, як і у даній справі (зі слів позивача), рішення суду від 05 лютого 2018 року у частині поновлення позивача на посаді, яка підлягала негайному виконанню, було виконане Генеральною прокуратурою України лише 27 квітня 2018 року. Вказані дії органу прокуратури суди першої та апеляційної інстанцій розцінили як протиправне зволікання щодо виконання судового рішення.
Таким чином можна констатувати, що Верховний Суд переглянув у касаційному порядку судові рішення у справі № 826/8789/18 за подібних правовідносин, які були постановлені по суті вирішення заявлених позовних вимог.
Крім того, наведений правовий підхід відображений у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 815/3296/17, де позивач заявляв вимоги про визнання протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області, яка полягає у зволіканні виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі №815/4357/16 у частині негайного виконання постанови суду щодо поновлення позивача на роботі та перепонах, які наводилися з метою затягування процесу виконання постанови суду, та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 січня 2017 року по 24 лютого 2017 року в розмірі 25147,52 грн.
У названій справі Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги було задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність органу прокуратури щодо виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі №815/4357/16 в частині негайного виконання рішення суду щодо поновлення позивача на роботі; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 12 січня 2017 року по 24 лютого 2017 року в розмірі 25147,52 грн, без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів.
При цьому, принагідно зазначити, що у вказаній постанові від 28 жовтня 2019 року Верховний Суд визнав необґрунтованими посилання прокуратури Одеської області у касаційній скарзі на статтю 267 КАС України (у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року), оскільки вона регламентує судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах та передбачає право особи - позивача, на користь якої ухвалено постанову суду, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Водночас, стягнення сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення підлягає розгляду в порядку пред`явлення відповідного адміністративного позову до суду.
Резюмуючи вищенаведене судова колегія уважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги до Одеської обласної прокуратури щодо затримки у виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 420/7407/20 не можуть бути предметом розгляду в порядку позовного провадження.
Також колегія суддів уважає безпідставними посилання в оскаржуваних судових рішеннях на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2021 року по справі № 420/5234/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 819/1430/17, від 12 листопада 2018 року у справі № 806/3099/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а, від 20 лютого 2019 року у справі за №806/2143/15 та від 03 квітня 2019 року у справі за №820/4261/18, оскільки в усіх цих справах підставою для звернення позивачів до суду слугувало невиконання або неналежне виконання відповідачами судових рішень і, відповідно, предметами таких позовів є спонукання відповідачів до виконання судових рішень.
Натомість у даній справі, Одеська обласна прокуратура виконала рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 420/7407/20 про поновлення позивача на роботі, яке підлягало негайному виконанню, однак лише 11 червня 2021 року. Зазначене вказує на затримку виконання судового рішення, а не на його невиконання або неналежне виконання.
На думку колегії суддів, помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій зумовлена ненаданням достатнього аналізу обставинам, викладеним позивачем в адміністративному позові, у співставленні з нормами матеріального та процесуального права, застосовним до спірних правовідносин.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Суд апеляційної інстанції такі порушення залишив поза увагою.
Відтак, доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних судових рішень знайшли своє підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах своїх повноважень та підстав відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі.