ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 808/1542/17
адміністративне провадження № К/9901/50108/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя - Лазаренко М.С.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (головуючий суддя - Баранник Н.П., судді: Малиш Н.І., Щербак А.А.) у справі № 808/1542/17 за позовом ОСОБА_1 до Токмацької медико-соціальної експертної комісії Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи", Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради про визнання протиправними дій, скасування акта та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Токмацької медико-соціальної експертної комісії Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" (далі - Токмацька МСЕК, відповідач-1), Комунальної установи "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Запорізької обласної ради (далі - Обласний центр медико-соціальної експертизи, відподач-2), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо не встановлення позивачу третьої групи інвалідності з причин інвалід з дитинства;
- скасувати акт огляду Токмацької МСЕК від 30 листопада 2016 року № 101 щодо не встановлення позивачу третьої групи інвалідності з причин інвалід з дитинства;
- зобов`язати відповідача-1 повторно провести медико-соціальний огляд позивача з метою призначення йому третьої групи інвалідності з причин інвалід з дитинства.
Позов обґрунтований тим, що 30 листопада 2016 року він пройшов огляд у Токмацькій МСЕК щодо визначення та встановлення групи інвалідності, проте за результатами огляду відповідач-1 склав акт огляду № 101, відповідно до якого позивачу не встановлено ІІІ групу інвалідності з причин інвалід з дитинства. Позивач вказує на те, що є інвалідом з дитинства (від народження) через вроджені дефекти кісток, хрящів, м`язів, сухожилок та суглобів, щодо зумовлює наявність підстав для призначення йому ІІІ групи інвалідності з указаних причин. Також, позивач вказує на те, що у 2013- 2015 роках Токмацькою МСЕК приймались рішення про визнання його інвалідом третьої групи з причин інвалід з дитинства, проте у 2016 році Токмацька МСЕК дійшла висновку про відсутність підстав для встановлення третьої групи інвалідності. Зазначає, що з попереднього огляду МСЕК у 2015 році жодних поліпшень у стані його здоров`я не відбулось, навпаки, відбулись погіршення, які потребують санаторного лікування, що зумовлює наявність підстав для встановлення йому ІІІ групи інвалідності з причин інвалід з дитинства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Токмацької МСЕК щодо не встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності. Визнано протиправним та скасовано акт огляду Токмацької МСЕК від 30 листопада 2016 року № 101. Зобов`язано Токмацьку МСЕК повторно провести медико-соціальний огляд ОСОБА_1 .
Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2012- 2015 років позивачу Токмацькою МСЕК встановлювалась ІІІ група інвалідності з причин інвалід з дитинства, за наявним захворюванням вроджена вада розвитку лівої верхньої кінцівки, вкорочення верхньої лівої кінцівки на 8 см. Доказів на підтвердження того, що з моменту останнього огляду експертною комісією позивача 30 листопада 2015 року відбулись зміни в стані його здоров`я у порівнянні з попередніми роками, що, в свою чергу, могло бути підставою для відмови у встановленні ІІІ групи інвалідності, відповідачами суду не надано.
Місцевий суд не прийняв до уваги висновок Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності № 2679/402, оскільки такий складено за результатами огляду ОСОБА_1 у 2005 році.
Також суд першої інстанції відхилив посилання відповідачів на те, що у попередніх роках підставою для встановлення позивачу групи інвалідності було надання можливості на працевлаштування та проходження навчання у Запорізькому обласному центрі професійної реабілітації інвалідів, оскільки у довідках до акту огляду МСЕК такі умови не зазначені.
З наведеними висновками Запорізького окружного адміністративного суду погодився й апеляційний суд та залишив без змін постанову місцевого суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Обласний центр медико-соціальної експертизи звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи скаржника полягають у тому, що у період 2012- 2015 років позивачу встановлювалась група інвалідності на період працевлаштування, тобто по соціальному фактору, а не по медичному. Проте на постійну роботу позивач не працевлаштувався, від навчання у Запорізькому обласному центрі професійної реабілітації інвалідів відмовився. З огляду на це скаржник уважає, що рішення МСЕК щодо відмови у встановленні позивачу інвалідності прийняте відповідно до чинного законодавства України.
Скаржник уважає безпідставним неприйняття судами до уваги висновку Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності № 2679/402, адже цей висновок немає дії у часі. Позивачем не надано будь-якого іншого висновку вказаного Інституту з показаннями для встановлення групи інвалідності. Тим більше, стан здоров`я позивача у 2016 році, як і його діагноз, не змінився у порівнянні з 2005 роком.
На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували того, що акт огляду МСЕК не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки не зобов`язує особу до вчинення певних дій та/або прийняття рішень, або утримання від таких дій чи прийняття рішень. Акт огляду МСЕК не підлягає оскарженню у судовому порядку, він лише фіксує певні обставини.
Також скаржник посилається на те, що зобов`язуючи Токмацьку МСЕК повторно провести медико-соціальний огляд ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій перебрали на себе повноваження та функції органу, до повноважень якого відноситься вирішення питань про встановлення особі тієї чи іншої групи інвалідності.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2018 року касаційну скаргу Обласного центру медико-соціальної експертизи передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач - Гриців М.І., судді: Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.
Ухвалою від 16 травня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, а доводи скаржника висновків судів не спростовують.
На підставі розпорядження від 18 липня 2019 року № 1024/0/78-19, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2019 року касаційну скаргу Обласного центру медико-соціальної експертизи передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач - Шарапа В.М., судді: Желєзний І.В., Чиркін С.М.
На підставі розпорядження від 07 грудня 2021 року № 2214/0/78-21, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 29 листопада 2021 року ухвали № К/9901/50108/18 про відведення судді-доповідача Шарапи В.М. та суддів Желєзного І.В., Чиркіна С.М., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2021 року касаційну скаргу Обласного центру медико-соціальної експертизи передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач - Соколов В.М., судді: Губська О.А., Єресько Л.О.
Ухвалою від 23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. прийняв справу до провадження, провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має діагноз: "Врожденная аномалия развития левой верхней конечности, недоразвитие плеча, предплечья, укорочение конечности на 8 см, лучелоктевой синостоз, контрактура локтевого, плечевого суставов в умеренной степени, просупинационная установка предплечья функционально выгодном положении, умеренное нарушение функции верхней конечности".
30 листопада 2016 року позивач пройшов огляд Токмацької МСЕК, за результатами якого складено акт огляду медико-соціальною експертною комісією № 101, у якому експертна комісія Токмацької МСЕК дійшла висновку про відсутність підстав для встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності.
Позивачу видана довідка № 101 про невизнання інвалідом.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України (у редакції до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 3 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (тут і далі - Закон № 875-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Пунктами 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Пунктом 10 Положення про медико-соціальну експертизу визначено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю. Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери. Порядок участі представників Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу (пункт 15).
Згідно з пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до пункту 19 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Пунктами 20, 21 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх думка зазначається в акті огляду комісії, який подається у триденний строк Кримській республіканській, обласній або центральній міській комісії, що приймає відповідне рішення із урахуванням результатів додаткового медичного обстеження та консультативного висновку головного спеціаліста відповідного профілю.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, рішення МСЕК про встановлення інвалідності приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. Відомості про прийняте рішення вноситься до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Отже, рішення МСЕК про встановлення інвалідності відображається саме в акті огляду особи, оформлення такого рішення окремим документом законодавство не передбачає.
З огляду на це колегія суддів уважає безпідставними твердження скаржника про те, що акт огляду МСЕК не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, що також випливає з пункту 9 частини першої статті 19 цього Кодексу, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій установили, що протягом 2012- 2015 років позивачу Токмацькою МСЕК встановлювалась ІІІ група інвалідності з причин інвалід з дитинства, за наявним захворюванням вроджена вада розвитку лівої верхньої кінцівки, вкорочення верхньої лівої кінцівки на 8 см.
У матеріалах справи міститься висновок Токмацької МСЕК про час настання інвалідності від 18 січня 2013 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 народився із вродженою вадою верхньої лівої кінцівки і з 01 листопада 2012 року визнається інвалідом ІІІ групи з дитинства.
Крім того, позивачем до матеріалів справи надано індивідуальні програми реабілітації інваліда, які видані Токмацькою МСЕК та в яких зазначено у пункті вісім групу інвалідності - ІІІ, причина інвалідності - інвалід з дитинства.
Між тим, з матеріалів справи та наведених у касаційній скарзі доводів вбачається, що правомірність оскаржуваного рішення у вигляді акта огляду від 30 листопада 2016 року відповідач мотивує тим, що у попередні роки ОСОБА_1 група інвалідності встановлювалась за соціальним фактором, а саме для працевлаштування.
Водночас, пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є:
загальне захворювання;
інвалідність з дитинства;
нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я);
професійне захворювання;
поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Великої Вітчизняної воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав; пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності); поранення, контузії, каліцтва, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення;
захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.
Згідно з пунктом 27 зазначеного Положення, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:
обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
З наведеного вище вбачається, що інвалідність особі встановлюється за медичними показниками, які, у свою чергу, зумовлюють обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності. Натомість законодавством не передбачено можливості встановлення інвалідності лише виключно за соціальним фактором, зокрема для працевлаштування, як про це зазначає скаржник.
Таким чином, оскільки з моменту останнього огляду ОСОБА_1 у 2015 році зміни у стані його здоров`я не відбулись, про що зазначено і в касаційній скарзі, рішення Токмацької МСЕК щодо не встановлення позивачу третьої групи інвалідності з причин інвалід з дитинства з підстав, зазначених відповідачем, не може вважатися правомірним.
Доводи скаржника про неврахування судами висновку Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності № 2679/402 колегія суддів уважає невмотивованими, адже після складення цього висновку у 2005 році Токмацькою МСЕК протягом 2012- 2015 років позивачу встановлювалась ІІІ група інвалідності з причин інвалід з дитинства, за наявним захворюванням вроджена вада розвитку лівої верхньої кінцівки, вкорочення верхньої лівої кінцівки на 8 см.
Оцінюючи доводи скаржника щодо перебирання судами попередніх інстанцій на себе повноважень та функцій органу, до повноважень якого відноситься вирішення питань про встановлення особі тієї чи іншої групи інвалідності, судова колегія зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Розглядаючи поняття "дискреції" у вимірі обставин даної справи, суд у першу чергу зважає на те, що рішення Токмацької МСЕК від 30 листопада 2016 року щодо не встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності з причин інвалід з дитинства обумовлене лише тим, що у період 2012- 2015 років позивачу встановлювалась група інвалідності на період працевлаштування, однак на постійну роботу позивач не працевлаштувався, від навчання у Запорізькому обласному центрі професійної реабілітації інвалідів відмовився.
Однак, як уже зазначалося вище, наведені відповідачем підстави прийняття спірного рішення не узгоджуються з приписами чинного законодавства, яке не передбачає встановлення інвалідності виключно для працевлаштування особи. Першочерговими є медичні показники здоров`я особи, наявність відповідного діагнозу, які обмежують життєдіяльність особи та свідчать про необхідність надання їй соціального захисту та допомоги.
Тому, виходячи з підстав, на яких ґрунтується спірне рішення відповідача, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про необхідність зобов`язання Токмацьку МСЕК повторно провести медико-соціальний огляд ОСОБА_1, не втручаючись при цьому у дискрецію експертної комісії щодо прийняття рішення за результатами такого огляду.
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.