ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 580/2427/19
адміністративне провадження № К/9901/9481/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Руденко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі № 580/2427/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС України в Черкаській області, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ;
- стягнути 274 352,78 грн у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 22 вересня 2016 року по 15 липня 2019 року (1 027 днів), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 267,14 грн, із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб згідно з Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений в запас через скорочення штатів. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у справі № 823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ на раніше займаній посаді. Наказом УМВС України в Черкаській області від 18 лютого 2019 року № 348 о/с позивача звільнено із органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів 21 вересня 2016 року. Таким чином, оскільки 21 вересня 2016 року є останнім робочим днем позивача, то відповідно у цей день відповідач мав здійснити повний розрахунок із позивачем. Проте відповідач здійснив розрахунок по заробітній платі з позивачем 15 липня 2019 року, тобто із затримкою у 1027 днів. З огляду на це позивач уважає, що має право на компенсацію за час затримки по день фактичного розрахунку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки грошові кошти в сумі 58 503,66 грн не є сумою, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, а є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, присудженого на його користь на підставі судового рішення у справі № 823/133/16. Вказані кошти не могли бути нараховані позивачу станом на 21 вересня 2016 року, оскільки наказ про поновлення позивача на службі та його звільнення був виданий відповідачем 18 лютого 2019 року на виконання судового рішення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16 червня 2020 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки починаючи з 22 січня по 15 липня 2019 року включно кошти у розмірі 31 789,66 грн (119 робочих днів), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 267,14 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після ухвалення 21 січня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва рішення про протиправність звільнення позивача зі служби, відповідач на підставі статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) був зобов`язаний виплатити визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу не пізніше наступного дня. Проте 22 січня 2019 року повний розрахунок з позивачем не було проведено, а тому він має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22 січня по 15 липня 2019 року включно.
Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, апеляційний суд виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах мав законні сподівання на вчасне отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який передбачений нормами чинного законодавства та визначений рішенням окружного суду від 21 січня 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року у справі № 580/2427/19 задоволено частково. Рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено до вказаного суду на новий розгляд.
Приймаючи означене рішення суд касаційної інстанції виходив з того, що судом апеляційної інстанції не визначено період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, не встановлений ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тому обрахована апеляційним судом сума компенсації середнього заробітку за весь час затримки без принципу пропорційності та застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, у розмірі 31 789,66 грн, є передчасною.
За результатами нового розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2021 року залишив без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року.
У вказаній постанові суду апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що сума у розмірі 58 503,66 грн є середнім заробітком позивача за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по 22 вересня 2016 року, а не коштами, які мали бути йому виплачені у день звільнення. При цьому зазначена сума у розумінні присів 116, 117 КЗпП України не належала позивачу на дату звільнення 21 вересня 2016 року і не могла бути нарахована, оскільки наказ № 348 о/с про звільнення позивача з 21 вересня 2016 року був виданий відповідачем лише 18 лютого 2019 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі №823/133/16. Водночас, апеляційний суд не заперечив обов`язку відповідача щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 58 503,66 грн, однак такий обов`язок виник в останнього на підставі судового рішення про визнання звільнення позивача протиправним, а не в день, коли його було звільнено.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Так, у касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 116, 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справах № 520/5559/20 та № 11214/19, від 03 червня 2020 року у справі № 809/366/17, від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 823/1490/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 817/181/20.
ОСОБА_1 зазначає, що днем його звільнення є 21 вересня 2016 року, проте остаточний розрахунок відповідачем проведено лише 15 липня 2019 року, тобто із затримкою 1027 днів від дати звільнення. З огляду на це, до відповідача підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України у вигляді компенсації за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Між тим, суд апеляційної інстанції не встановив розмір суми, яка підлягала виплаті позивачу на день звільнення, помилково посилаючись на судові рішення у справі № 823/133/16. Позивач уважає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив, що предметом спору у даній справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки виплачена відповідачем сума є більшою, аніж сума, присуджена на його користь у справі № 823/133/16.
Таким чином, на думку позивача, суди попередніх інстанцій не визначили розмір середнього заробітку, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідили відповідні докази.
Окрім вищевказаного скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення не узгоджуються з правовою позицію Верховного Суду у справах подібної категорії.
Ухвалою від 02 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі № 823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с у частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Зобов`язано УМВС України в Черкаській області поновити ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 07 листопада 2015 року. Зобов`язано УМВС України в Черкаській області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5 876,99 грн допущено до негайного виконання. У решті позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду адміністративної справи № 823/133/16 Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено що наказом від 22 вересня 2016 року № 552о/с ОСОБА_1 призначено дільничним офіцером поліції. У зв`язку з цим, визнаючи наказ про звільнення позивача від 06 листопада 2015 року протиправним, скасовуючи його і вирішуючи питання про поновлення на службі, час вимушеного прогулу судом обраховано з 06 листопада 2015 року по 22 вересня 2016 року.
На виконання вказаного судового рішення наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області від 18 лютого 2019 року № 348 о/с позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ України з 07 листопада 2015 року.
Цим же наказом від 18 лютого 2019 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 21 вересня 2016 року.
Також на виконання судового рішення у справі №823/133/16 відповідачем 28 лютого 2019 року виплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (4 730,98 грн), а 15 липня 2019 року зараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу (56 141,38 грн).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.