ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/7030/15
адміністративне провадження № К/9901/12706/21, № К/9901/13717/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7030/15
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Прокуратури м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Абловим Є.В.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 214к про звільнення з посади заступника прокурора міста Києва;
1.2. поновити позивача на посаді заступника прокурора міста Києва;
1.3. стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;
1.4. зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII).
2. В обґрунтування позову позивач наполягав на протиправності прийнятого відповідачем наказу про його звільнення з посади заступника прокурора м. Києва на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки у зв`язку з прийняттям зазначеного наказу порушені його конституційні права і свободи. На думку позивача, застосована до нього процедура очищення влади не відповідає вимогам міжнародного законодавства та міжнародним принципам люстрації.
3. В ухвалі суду від 10 червня 2020 року зазначено про зміну найменування/назви відповідача - Генеральної прокуратури України (код ЄДРПОУ 00034051) на Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051).
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Прокуратуру м. Києва (далі - третя особа).
Установлені судами фактичні обставини справи
5. В органах прокуратури ОСОБА_1 працює з 2002 року.
6. Відповідно до наказу № 480к від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Голосіївського району м. Києва строком на 5 років, яку обіймав до 14 квітня 2014 року.
7. Згідно наказу Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 214к, відповідно до статті 15 Закону України "Про прокуратуру", частини третьої статті 1, частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора м. Києва у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 КЗпП України та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури міста.
8. Підставою для звільнення ОСОБА_1 стала довідка про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом № 1682-VII.
9. Як слідує із зазначеної довідки ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду прокурора Голосіївського району м. Києва, віднесену до категорії керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII та не був звільнений з неї за власним бажанням, а тому до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону.
10. Вважаючи протиправним та незаконним оскаржуваний наказ про його звільнення з посади, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року № 214к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора м. Києва у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора м. Києва з 24 березня 2015 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 08 грудня 2020 року у розмірі 1 266 709, 24 грн. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII.
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, застосовуючи норми Конституції України, а саме статті 43, 55, 61 Основного Закону, як норми прямої дії, дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду. Разом з тим, відповідачем не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Натомість оскаржуваний наказ від 23 березня 2015 року №214к про звільнення позивача з посади заступника прокурора м. Києва, ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення його особової справи, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
12.1. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність наказу Генеральної прокуратури України від 23 березня 2015 року № 214к про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України та, відповідно, про поновлення позивача на посаді заступника прокурора міста Києва та стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу .
12.2. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням вказаних підвищень посадових окладів прокурорсько - слідчим працівникам, за періоди з часу звільнення з посади і органів прокуратури, розміри посадового окладу за посадою позивача складали: з 24 березня 2015 року до 05 вересня 2017 року - 2 940, 00 грн; з 06 вересня 2017 року по 08 грудня 2020 року - 8 500,00 грн. Тому передбачений пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 коефіцієнт підвищення становить з 06 вересня 2017 року по теперішній час - 2,89 % (8 500, 00 грн / 2 940, 00 грн). З огляду на викладене сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 1 266 709, 24 грн: з 24 березня 2015 року до 05 вересня 2017 року - 261 674, 52 грн (614 робочих днів х 426, 18 грн); 06 вересня 2017 року по 08 грудня 2020 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 1 005 034, 72 грн (816 робочих днів х 426, 18 грн х 2,89 %).
13. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
14. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року залишено без змін.
15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та приймаючи у цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заробітна плата нараховувалася та виплачувалася позивачу прокуратурою м. Києва. При цьому, можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. Тому суду апеляційної інстанції зазначив, що вказане не позбавляє позивача права на звернення з відповідною позовною вимогою до належного відповідача.
15.1. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
16. 12 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо задоволених позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
17. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 30 липня 2020 року у справі №826/20119/14, від 19 червня 2020 року у справі № 822/256/16 та від 26 листопада 2019 року у справі № 826/9573/14.
17.1. Так, позивач наполягає, що нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися саме відповідачем - Офісом Генерального прокурора як головним розпорядником бюджетних коштів.
18. 12 квітня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (адміністративне провадження №К/9901/12706/21) між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Білак М.В., Соколов В.М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження (№К/9901/12706/21) за вищевказаною касаційною скаргою.
20. 19 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
21. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що норми Закону № 1682-VII є спеціальними до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначеним ним строк. Цим Законом не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені частиною першою статті 3 цього Закону, на виконання вимог пункту 2 його Прикінцевих та перехідних положень. Для вирішення питання про звільнення осіб, які підпадають під дію означеного Закону, на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачено обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
21.1. Відповідач наголошує, що позивач упродовж вказаного у Законі № 1682-VII періоду (сукупно більше року у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року) обіймав посаду прокурора Голосіївського району м. Києва, яка підпадає під перелік посад, зазначених у Законі № 1682-VII (керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури). Наведене, на думку відповідача, є законною підставою для винесення оскаржуваних наказів. У зв`язку з цим, скаржник вважає, вкрай важливою необхідність формування правової позиції Верховного Суду щодо механізму вирішення правової проблеми, яка має місце у ситуації з поновленням на роботі за наявності прямої заборони, встановленої законом, обіймати відповідні посади на публічній службі.
21.2. Офіс Генерального прокурора уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а відповідачем нібито в порушення приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, не є по суті правопорушенням, не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, а тому факти здійснення позивачем протиправних дій у цій сфері не перевірялися, а єдиною підставою для його звільнення із займаної посади слугував пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України. Вважає, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, статті 62 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо презумпції невинуватості. Ці норми, на думку відповідача, стосуються процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі, а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
21.3. На переконання відповідача, суд апеляційної інстанції під час ухвалення свого рішення не урахував висновків щодо застосування до спірних правовідносин норм, закріплених Законом № 1682-VII щодо передчасності відкликання відомостей про застосування до особи заборони, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, викладених у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 809/3968/14.
21.4. Відповідач уважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування положень статті 235 КЗпП України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № П/9901/101/18, П/811/1672/15 та постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справах № 640/18679/18, № 804/958/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 813/7911/14, від 09 грудня 2020 року у справі № 826/18134/14, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/14554/18, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а; щодо застосування статті 61 Конституції України, статті 235 КЗпП України, Закону № 1682-VII, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17.
22. 19 квітня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (адміністративне провадження №К/9901/13717/21) між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Білак М.В., Загороднюка А.Г.
23. Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження (№К/9901/13717/21) за вищевказаною касаційною скаргою.
24. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 22 грудня 2021 року у касаційних провадженнях №К/9901/12706/21 та №К/9901/13717/21 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
25. Ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року та від 08 червня 2021 року про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 826/7030/15 ОСОБА_1 отримано 25 червня 2021 року, а Офісом Генерального прокурора та Прокуратура м. Києва - 11 червня 2021 року та 14 червня 2021 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102933361192, 0102933360943, 0102933361206, 0102933361214, 0102933360935, 0102933360951, водночас правом подати письмові відзиви на касаційні скарги один одного сторони не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
Нормативне регулювання
26. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
27. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
28. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
29. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
30. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
31. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
32. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
33. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
34. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
35. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
36. Згідно із статтею 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
37. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
38. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
39. Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
40. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
41. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
42. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
43. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
44. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
45. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
46. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
47. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
48. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
49. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Мністерство юстиції України.
50. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
51. Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
52. Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
53. Відповідно до статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
54. Згідно з пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
55. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
56. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
57. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті встановлених у цій спр