ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Прокопенка О. Б.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (далі - ПАТ «Київгаз») до Акціонерного товариства «Київенерго» (далі - АТ «Київенерго»), Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»), Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») про стягнення 314 994 674,72 грн
за касаційною скаргою ПАТ «Київгаз» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2021 року
ПАТ «Київгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому згідно з подальшими неодноразовими уточненнями та клопотаннями про залучення співвідповідачів остаточно просило стягнути з відповідачів як солідарних боржників суму основного боргу в розмірі 222 169 612,72 грн, пеню у розмірі 68 079 815,62 грн, 3 % річних у сумі 6 028 359,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 716 886,61 грн.
07 лютого 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Київенерго» 222 169 612,72 грн основного боргу, 24 429 580,10 грн пені, 5 022 280,07 грн - 3 % річних, 14 807 550,71 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог до АТ «Київенерго» відмовлено. Також відмовлено у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та КП «Київтеплоенерго».
Щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» місцевий господарський суд зазначив, що за змістом наявних у матеріалах справи розподільних балансів усі обов`язки за окремими зобов`язаннями, що існували у ПАТ «Київенерго» до виділу, були чітко розподілені між останнім та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» і зобов`язання по договору, з приводу якого виник спір, не були передані від ПАТ «Київенерго» до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».
Відповідно до положень законодавства та встановлених обставин справи ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» не є правонаступником ПАТ «Київенерго» у спірних правовідносинах, а підстав для солідарної відповідальності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» і ПАТ «Київенерго» за приписами частини четвертої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) немає.
29 жовтня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
25 лютого 2020 року постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення у справі № 910/2615/18 залишено без змін.
18 листопада 2019 року на виконання рішення від 07 лютого 2019 року у справі № 910/2615/18 Господарський суд міста Києва видав відповідний наказ.
У квітні 2021 року ПАТ «Київгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони у виконавчому документі - наказі у справі № 910/2615/18 - з АТ «Київенерго» на двох боржників: АТ «К.ЕНЕРГО» (як основного боржника) та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» (як субсидіарного боржника) в частині стягнення 86 344 614,98 грн основного боргу, 8 503 610,04 грн пені, 3 274 885,61 грн - 3 % річних та 11 776 747,77 грн інфляційних втрат.
Покликалося, зокрема, на те, що оскільки ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» створене шляхом виділу з ПАТ «Київенерго», то воно вважається субсидіарним боржником за зобов`язаннями ПАТ «Київенерго», які виникли до завершення процедури виділу, в силу приписів частини третьої статті 109 ЦК України.
22 квітня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому документі з огляду на те, що за результатами вирішення спору у справі № 910/2615/18 вже було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі». Зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження (з АТ «Київенерго» на АТ «К.ЕНЕРГО»). Крім цього, АТ «Київенерго» не вибувало з правовідносин, стороною яких є вказане товариство, у тому числі й тих, що виникли на підставі договору розподілу природного газу, та є рішення Господарського суду міста Києва у цій справі, яке набрало законної сили. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідні зобов`язання АТ «Київенерго» за підсумковим (завершальним) розподільчим балансом були передані ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі». Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, то її висновки стосуються субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ЦК України). Відповідно зазначено, що у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом усіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.
14 липня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції вказав, що у справі № 910/2615/18 при ухваленні судових рішень господарські суди всіх інстанцій досліджували та оцінювали обставини правонаступництва у спірних правовідносинах за публічним договором № 295905/17, за результатом встановлення яких було відмовлено ПАТ «Київгаз» у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як правонаступника АТ «Київенерго». При цьому з часу набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/2615/18 до моменту звернення стягувача із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не відбулось жодних змін у правовому статусі учасників спору, які б можна було розцінити як вибуття боржника з виконавчого провадження та вважати підставою для заміни боржника правонаступником (субсидіарними боржниками). Що ж до постанов Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 та від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, то висновки у цих постановах стосуються випадків заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного рішення в судовому спорі з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою, чим відрізняються від тих, що склалися у справі № 910/2615/18. Також відмінність правовідносин полягає у наявності судового рішення у справі № 910/2615/18 про відмову в задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як правонаступника АТ «Київенерго».
У серпні 2021 року ПАТ «Київгаз» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило судові рішення про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому документі в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.
На обґрунтування своїх вимог скаржник посилався на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про неподібність правовідносин у справах № 922/4519/14 та № 905/1956/15, у яких Великою Палатою Верховного Суду ухвалено відповідні постанови, до правовідносин, які склалися у справі № 910/2615/18. Зазначав, що оскільки ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» відповідно до вимог статей 109, 619 ЦК України, статті 86 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» було створено шляхом виділу з ПАТ «Київенерго», то перше як юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, вважається субсидіарним боржником за зобов`язаннями саме ПАТ «Київенерго».
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Київгаз», вирішив здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 29 жовтня 2021 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Мотивуючи ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2019 року у справі № 905/1956/15 викладено висновок про те, що процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення, до якого натомість вступає правонаступник цієї сторони. Водночас процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цього правовідношення і не вибуває.
Як установили суди при розгляді справи № 910/2615/18, за змістом наявних у справі розподільчих балансів станом на 28 лютого 2018 року всі обов`язки за окремими зобов`язаннями, що існували в ПАТ «Київенерго» до виділу, були чітко розподілені між останнім та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»в додатках до балансу, однак серед цих розшифрувань відсутні зобов`язання за публічним договором № 295905/17. Отже, зобов`язання за цим договором не були передані від ПАТ «Київенерго» до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та не можуть вважатися такими, щодо яких неможливо точно встановити обов`язки особи після виділу.
Після ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 25 лютого 2020 року у справі № 910/2615/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 уточнила правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Колегія суддів вказала, що погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, однак вважала, що для визначення виду відповідальності у таких правовідносинах головним чинником не є лише сам факт створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Разом з тим колегія суддів вважала, що частина третя статті 109 ЦК України фактично об`єднує два види відповідальності. Першим видом є субсидіарна відповідальність юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. У цьому разі, як убачається з першого речення частини третьої статті 109 ЦК України, головним чинником для визначення виду відповідальності є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, однак без необхідності розподілу відповідних зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
У свою чергу, у другому реченні частини третьої статті 109 ЦК України передбачено, що юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. На думку колегії суддів, у такому випадку головним чинником для визначення виду відповідальності є не факт створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, а факт передачі зобов`язань за розподільчим балансом від юридичної особи, з якої здійснено виділ, до новоствореної особи.
Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 6.23 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, стосовно застосуваннячастини третьої статті 109 ЦК України, відповідно до якого визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками та відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної), з огляду на положення статті 109 ЦК України, визначальною у порядку першого речення частини третьої статті 109 ЦК України є сама обставина створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, а в порядку другого речення цієї ж норми, навпаки, розподіл зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
15 грудня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду зазначену справу прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2021 року, обґрунтованими.
З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
Частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and Оthers v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02).
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року ( далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від