У х в а л а
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 373/626/17
Провадження № 14-201цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддівБританчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - сільська рада) про визнання недійсним рішення сільської ради та витребування земельних ділянок
за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і
в с т а н о в и л а :
27 березня 2017 року прокурор звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням заяви від 26 квітня 2018 року (вих. № 34-03-5892) просив:
- визнати недійсним рішення сільської ради № 139-ХХVII-VI від 28 серпня 2013 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність" (далі - Рішення);
- витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001 площею 0,25 га і вартістю 7 992,53 грн;
- витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області з незаконного володіння ОСОБА_3 три земельні ділянки: з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 площею 0,52 га і вартістю 50 000 грн, з кадастровим номером 3223387601:05:001:0008 площею 0,25 га та вартістю 8 663 грн; з кадастровим номером 3223387601:05:001:0009 площею 1,1929 га, вартістю 41 337 грн.
Мотивував позов так:
- згідно з Рішенням сільська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельних ділянок загальною площею 2,2129 га, серед яких: земельна ділянка з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001 площею 0,2500 га - для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 площею 0,5200 га та з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005 площею 1,4429 га;
- згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0005 і 3223387601:05:001:0004 на підставі договорів купівлі-продажу від 10 червня та 16 липня 2016 року перейшли у власність ОСОБА_2 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005 ОСОБА_2 поділила на дві земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства - з кадастровим номером 3223387601:05:001:0008 площею 0,25 га та з кадастровим номером 3223387601:05:001:0009 площею 1,1929 га;
- 8 квітня 2017 року ОСОБА_2 продала земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0004, 3223387601:05:001:0008, 3223387601:05:001:0009 ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу № 229, 228 і 230 відповідно;
- сільська рада у листі від 3 січня 2017 року повідомила, що під час прийняття рішень щодо відведення земельних ділянок у власність керується інформацією щодо належності земельних ділянок до населених пунктів з "Технічної документації нормативно-грошової оцінки земель с. Улянівка та Тарасівка";
- Управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області у листі від 8 лютого 2017 року № 10-1014-99.2-350/2-17, а ГУ Держгеокадастру в Київської області у листі від 27 січня 2017 року № 10-10-0.222/1183/2-17 підтвердили, що проєкт формування території і становлення меж сільської ради відсутній;
- Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у листі від 9 березня 2017 року № 10-28-0.21-3304/2-17 зазначила, що відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці - с. Улянівки Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - с. Улянівка) до Державного земельного кадастру не внесли. Тому такі межі невизначені;
- Київське державне підприємство геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" (далі - КДП "Київгеоінформатика") у листі від 16 серпня 2016 року № 01-01/912 вказало, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 і 3223387601:05:001:0005 розташовані за межами с. Улянівки та с. Тарасівки, що підтверджують схеми розташування земельних ділянок на території Переяслав-Хмельницького району Київської області відносно межі с. Улянівки та с. Тарасівки відповідної індексної кадастрової карти;
- Управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області у листі від 28 вересня 2016 року № 10-1014-99.3-3702/2-16 зазначило, що проєкт формування території і встановлення меж сільської ради до цього управління не надходив;
- сільська рада у листі від 28 вересня 2016 року № 218 повідомила, що проєкт формування меж сіл Улянівки та Тарасівки не розроблявся;
- у розділі "Завдання на виконання робіт" проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 у межах с. Улянівки, виготовленого у 2013 році (далі - проєкт землеустрою 2013 року), зазначено, що земельні ділянки відводяться у власність ОСОБА_1 за рахунок земель комунальної власності. Натомість Управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області у висновку від 16 липня 2013 року № 06-27/267 про погодження проєкту землеустрою 2013 року вказало, що земельні ділянки відводяться за рахунок земель державної власності;
- у текстових і графічних матеріалах проєкту землеустрою 2013 року зазначена різна кількість земельних ділянок, які передаються у власність ОСОБА_1 ;
- станом на час прийняття Рішення земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 та 3223387601:05:001:0005 знаходилися в адміністративних межах сільської ради за межами населеного пункту;
- відсутня містобудівна чи інша передбачена законом документація, яка би встановлювала межі сіл Улянівки чи Тарасівки. Тому сільська рада не могла розпорядитися земельними ділянками, розташованими за межами населеного пункту (див. постанову Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-221цс14);
- внаслідок відведення у приватну власність земельних ділянок порушені інтереси держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області як органу, уповноваженого державою розпоряджатись цими ділянками. Тому слід витребувати ці ділянки з незаконного володіння кінцевих набувачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
- звертаючись до суду, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. Участь прокурора у цивільному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом. Прокурор або його заступник самостійно визначає у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- ГУ Держгеокадастру у Київській області не вжило заходів на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, що у розумінні статті 23 Закону України "Про прокуратуру" означає бездіяльність цього органу, яка є підставою для звернення прокурора з позовом до суду;
- звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а також на захист суспільних інтересів і права власності на землю Українського народу. Важливо відновити правовий порядок у частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, а також відновити становище, яке існувало до порушення права власності на земельні ділянки, які незаконно вибули з володіння власника, шляхом їхнього повернення у державну власність;
- задоволення позову відповідатиме критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, гарантоване у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. також постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15).
16 серпня 2018 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
- оскільки Рішення стало підставою для набуття у власність та оформлення за ОСОБА_1 речових прав на земельні ділянки, таке рішення вичерпало дію фактом його виконання. Тому суд не може визнати його недійсним на підставі статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України);
- прокурор не надав доказу, сформованого на підставі державної статистичної звітності, на підтвердження того, що передані у власність ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 і 3223387601:05:001:0005 знаходяться за межами сіл Улянівки та Тарасівки і є державною власністю;
- КДП "Київгеоінформатика" у листі від 7 квітня 2017 року № 01-01/217 вказало, що передані у власність ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 і 3223387601:05:001:0005 розташовані у старій частині с. Улянівки, причому земельна ділянка з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001 має адресу: АДРЕСА_1 . Незважаючи на відсутність Проєкту формування території і становлення меж сільської ради, вказані земельні ділянки розташовані у межах с. Улянівки. Оскільки ця інформація ґрунтується на дослідженні додаткових картографічних і кадастрових матеріалів, вона є більш переконливою, аніж наведена у листі КДП "Київгеоінформатика" від 16 серпня 2016 року № 01-01/912;
- твердження прокурора про те, що сама по собі відсутність містобудівної чи іншої передбаченої законом документації, яка б установлювала межі с. Улянівки, вказує на те, що сільська рада, приймаючи Рішення щодо розпорядження земельними ділянками, перевищила її повноваження, не ґрунтується на вимогах закону та є припущенням;
- оскільки слід відмовити у задоволенні позову, відсутні підстави розглядати клопотання про застосування позовної давності, яке ОСОБА_4 подав як представник інтересів ОСОБА_1
23 січня 2019 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2018 року. Висновки апеляційного суду про необґрунтованість позову є аналогічними тим, які сформулював суд першої інстанції.
21 лютого 2019 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджував про порушення судами норм матеріального і процесуального права. Просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року й ухвалити нове рішення - про задоволення позову. Мотивував касаційну скаргу так:
- відсутня передбачена статтями 174 і 176 ЗК України технічна документація про встановлення меж с. Улянівки, а саме ця документація є єдиним належним доказом встановлення меж населеного пункту;
- суди обох інстанцій помилково застосували приписи статей 132 і 133 Конституції України, статей 83, 173, 174, пункту 12 Перехідних положень ЗК України, а тому необґрунтовано ототожнили поняття адміністративні межі селищної ради та межі населеного пункту;
- земельна ділянка може перебувати у комунальній власності, тобто належати територіальній громаді, лише з дати затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту. До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження відповідними ділянками органи місцевого самоврядування та державної виконавчої влади здійснювали на підставі знаходження земель у межах чи поза межами населених пунктів (окрім установлених імперативно винятків і в силу приписів статей 81, 82 та частини третьої статті 84 ЗК України);
- суди попередніх інстанцій помилково не застосували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-805цс16 і від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2686цс16;
- висновки судів про те, що земельні ділянки знаходяться у складі земель населеного пункту, ґрунтуються на припущеннях, бо у матеріалах справи відсутні докази розробки та затвердження відповідного проєкту землеустрою про встановлення меж села;
- за наявності у матеріалах справи взаємовиключних доказів - листів КДП "Київгеоінформатика" від 16 серпня 2016 року № 01-01/2016 і від 7 квітня 2017 року № 01-01/216 - суди першої та апеляційної інстанцій не вжили всі можливі та необхідні заходи для встановлення дійсних обставин справи, а надали перевагу доказу, який надав відповідач, чим порушили принципи рівності та змагальності;
- у висновку за результатами проведення комплексної експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 12 листопада 2015 року експерти не досліджували питання розташування земельних ділянок у межах чи за межами населеного пункту, хоча саме воно впливає на вирішення справи № 373/626/17.
5 липня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження.
3 серпня 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, який мотивувала тим, що прокурор не довів неправомірність набуття нею права власності на земельні ділянки. А тому суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
Того ж дня відзив на касаційну скаргу подала ОСОБА_1 . Мотивувала так:
- 13 жовтня 2010 року вона придбала в ОСОБА_5 житловий будинок з усіма надвірними будівлями, що знаходиться в с. Улянівці, та використовувала земельні ділянки під цим будинком до 2012 року;
- маючи намір приватизувати земельні ділянки під будинком, ОСОБА_1 звернулася до розпорядника цих ділянок, яким на той час була сільська рада, із відповідною заявою. 27 грудня 2012 року сільська рада прийняла рішення, за яким надала ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, а 28 серпня 2013 року - прийняла Рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Після цього відповідачка отримала свідоцтва про право власності на земельні ділянки;
- те, що придбаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці у межах с. Улянівки, підтверджують: довідка сільської ради від 31 серпня 2017 року № 492, сформована на підставі інформації з погосподарських книг за 1967 - 2017 роки; схема розташування будівель, хатнищ та земельних ділянок жителів с. Улянівки у відповідному місці; лист КДП "Київгеоінформатика" від 7 квітня 2017 року № 01-01/217;
- у довідці від 27 січня 2017 року № 10-10-0222-1183/2-17 ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначило, що за даними програмно-апаратного комплексу Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, за допомогою якого ведеться Державний земельний кадастр, земельні ділянки знаходяться у с. Улянівці. У запереченнях на позовну заяву ГУ Держгеокадастру у Київській області вказало, що не є розпорядником земельних ділянок;
- лист КДП "Київгеоінформатика" від 16 серпня 2016 року № 01-01/912, інформацією з якого прокурор мотивував позов, не є належним доказом того, що земельні ділянки належать державі на праві власності. Це також підтвердив на судовому засіданні допитаний як свідок директор КДП "Київгеоінформатика";
- аналогічні висновки щодо розташування земельних ділянок у с. Улянівці зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 373/596/17.
26 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
3 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:
1) необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, оскільки він суперечить висновку, який сформулювали Верховний Суд України у постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17:
у постанові від 3 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що порядок встановлення меж населених пунктів регламентує закон. Тому суди мають спершу перевіряти, чи визначені межі населених пунктів у встановленому законом порядку, після чого з`ясовувати, у межах якого із них перебуває земельна ділянка. Якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному ЗК України, суди мають враховувати фактичні межі. Те, що компетентні органи не реалізували повноваження з установлення меж міста, не означає фактичну відсутність таких меж;
у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 є висновок про те, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають право розпоряджатися земельними ділянками такого населеного пункту, тільки якщо ці межі встановлені/змінені у порядку, передбаченому законодавством, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або встановлення/зміни меж. Допустимими доказами, які підтверджують встановлені межі населеного пункту, є рішення компетентного органу або інші правові документи, виготовлені та/або прийняті компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або встановлення / зміни меж;
8 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 925/642/19 з метою відступлення від вказаного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 3 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, і для вирішення виключної правової проблеми.Проте у постанові від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала про обрання позивачем неналежного способу захисту прав і тому відмовила у задоволенні позову, не оцінивши інші доводи касаційної скарги та не вирішивши ключову проблему;
2) враховуючи наявність населених пунктів без установлених меж, зокрема без меж, внесених до Державного земельного кадастру, виключна правова проблема полягає у вирішенні таких питань: чи означає відсутність рішення або іншого правового документа компетентного органу щодо встановлення меж населеного пункту та відсутність таких даних у Державному земельному кадастрі фактичну відсутність меж населеного пункту; якщо ні, тоді які саме докази є належними для встановлення таких меж.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частини третя та п`ята статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему треба оцінювати, як правило, з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:
- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);
- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. Дж. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria) від 24 квітня 2008 року(заява № 1365/07,§ 39); "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденному житті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France) від 11 листопада 1996 року(заява № 17862/91, § 31, 32); "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine) від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65)).
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування норм права щодо встановлення меж населених пунктів, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
У касаційній скарзі є клопотання першого заступника прокурора Київської області розглядати справу за участю прокурора Генеральної прокуратури України та повідомити про дату, час і місце судового засідання. Це клопотання він мотивував тим, що прокурор на судовому засіданні зможе надати пояснення, які переконливо доводитимуть обґрунтованість вимог і заперечень, сприятимуть постановленню законного судового рішення. Вважає, що розгляд справи у письмовому провадженні без виклику сторін унеможливлює ефективну реалізацію органами прокуратури передбаченої Конституцією України функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках у порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
Таким чином, розгляд цивільної справи у суді касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. І лише у разі необхідності суд може викликати учасників справи для надання пояснень.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, "публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 [Конвенції] (статті 6-1), захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції" (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява № 8273/78, § 25).
Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява № 8273/78, § 25). Крім того, ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення від 25 квітня 2002 року). У тій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Обставини справи суд вже встановив, а скарги стосувалися питань права (тлумачення приписів Цивільного кодексу).
ЄСПЛ вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не слід вважати необґрунтованою, бо під час провадження у справі не виникли питання, які не можна вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли треба вирішити тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли щодо обставин немає суперечки, а питання права не становлять особливої складності, відсутність відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду створила учасникам справи № 373/626/17 належні умови для ознайомлення з рухом останньої шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що перший заступник прокурора Київської області вже навів його аргументи у касаційній скарзі, її треба розглядати без повідомлення та виклику учасників справи. Тому Велика Палата Верховного Суду відмовляє у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю прокурора Генеральної прокуратури України та про повідомлення дати, часу та місця судового засідання.
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами третьою та п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду