Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 404/711/15-к
провадження № 51-2816 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Іваненка І. В., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.,
прокурора Нескородяного А. М.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Усатенка Ю. Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Корженка Д. О., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 2 квітня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 3 березня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014120000000126, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у смт Олександрівка Кіровоградської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК ).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 2 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК, та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 3 березня 2021 року вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 2 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженої на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди, за таких обставин.
Так, ОСОБА_1, обіймаючи посаду старшого слідчого відділу Кіровоградського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області, будучи капітаном міліції, працівником правоохоронного органу, тобто службовою особою, що постійно здійснює функції представника органу виконавчої влади, обіймаючи постійно посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, 27 жовтня 2014 року в період часу з 18:33 до 18:45 у присутності понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також підозрюваних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 провів огляд місця події, під час якого виявлено автомобіль марки "ГАЗ 33021", державний номерний знак НОМЕР_1, у кузові - два балони та газозварювальне обладнання, шланги та вилучене вказане майно, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 запрошено до відділу міліції для опитування.
Потім, прибувши разом із ОСОБА_5 до приміщення Кіровоградського MB УМВС України в Кіровоградській області, що на вул. Жовтневої Революції, 58 у м. Кіровоград, ОСОБА_1 приблизно о 19 год., перебуваючи у власному службовому кабінеті НОМЕР_2, що розташований на четвертому поверсі, категорично запевнив останнього, що він як працівник міліції, завдяки своїм зв`язкам в Кіровоградському MB УМВС України в Кіровоградській області та службовому становищу, може вирішити питання щодо повернення вилученого в ході огляду місця події транспортного засобу та газозварювального обладнання, однак для прийняття такого рішення ОСОБА_5 має передати йому 4 500 грн., як грошові кошти в якості його винагороди за сприяння у прийнятті відповідного рішення.
В свою чергу ОСОБА_5 вимушений був погодитись на вимоги ОСОБА_1 про передачу йому 4500 грн., проте повідомив, що в нього на той час не було такої суми грошових коштів, однак запевнив, що найближчим часом відшукає і надасть необхідні грошові кошти останньому.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на отримання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, ОСОБА_1, 27 жовтня 2014 року з метою створення підстав для вжиття заходів щодо повернення вилученого у ОСОБА_5 транспортного засобу - автомобіля марки "ГАЗ 33021", державний номерний знак НОМЕР_1, помістив вказаний автомобіль разом із газозварювальним обладнанням для зберігання на спеціальний майданчик ДП "Кіровоград-Інформ-Ресурси" (далі - спеціальний майданчик).
Після цього, 28 жовтня 2014 року ОСОБА_1, з метою створення документальних підстав для перебування належного ОСОБА_5 транспортного засобу на спеціальному майданчику, відповідно до порядку передбаченому ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), на підставі рапорту інспектора патрульної служби Брухайда В. А., вніс до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення з кваліфікацією за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК та відправив вказане кримінальне провадження на реєстрацію.
28 жовтня 2014 року о 8:30 виконуючий обов`язки першого заступника начальника Кіровоградського MB УМВС України в області - начальник слідчого відділу майор міліції Гінцар В. В. за допомогою персонального ключа доступу до ЄРДР підтвердив реєстрацію вказаного кримінального правопорушення, після чого зазначеному досудовому розслідуванню було присвоєно порядковий номер 12014120020009278. Підписавши доручення про проведення досудового розслідування від 28 жовтня 2014 року, відповідно до вимог статей 39, 214 КПК доручив проведення досудового слідства у кримінальному провадженні старшому слідчому слідчого відділу Кіровоградського MB УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_1., котрим відповідно до вимог ст. 214 КПК винесено постанову про початок досудового розслідування та прийняття матеріалів до свого провадження, а також повідомлено прокурору м. Кіровограда про початок кримінального провадження № 12014120020009278 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст.185 КК.
ОСОБА_1 склав постанову про визнання належного ОСОБА_5 транспортного засобу речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, зазначивши місцем його зберігання спеціальний майданчик. При цьому вказану постанову до матеріалів кримінального провадження не долучив, а направив до ДП "Кіровоград-Інформ-Ресурси" у якості підстави перебування автомобіля на зазначеному майданчику
Після складання відповідної постанови про початок кримінального провадження ОСОБА_1 передав матеріали кримінального провадження ОСОБА_6 для передачі іншому слідчому, котрий 28 жовтня 2014 року о 18:09, увійшовши до ЄРДР, шляхом проставляння відповідних відміток у Реєстрі, призначив слідчим у вказаному кримінальному провадженні слідчого відділу Кіровоградського MB УМВС України в Кіровоградській області Болсуновську C. O., якою цього ж дня о 18:44 матеріали досудового розслідування № 12014120020009278 прийняті до свого провадження.
ОСОБА_1 28 жовтня 2014 року у період з 21:11 до 21:41, перебуваючи на території спеціального майданчика, склав акт № 53 прийому, передачі та огляду транспортного засобу.
Таким чином, ОСОБА_1 вжив відповідних заходів для того щоб належний ОСОБА_5 транспортний засіб зберігався на спеціальному майданчику і без відповідного дозволу керівництва Кіровоградського MB УМВС України в Кіровоградській області не міг бути повернений власнику.
ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_6 з проханням підписати лист датований 3 листопада 2014 року та адресований директору ДП "Кіровоград-Інформ-Ресурси", про повернення фактичному власнику ОСОБА_5 автомобіля марки "ГАЗ 33021", державний номерний знак НОМЕР_1, надавши проект вказаного листа, який ОСОБА_6, не будучи обізнаним у дійсних злочинних намірах ОСОБА_1, підписав та повернув останньому.
4 листопада 2014 року приблизно о 15:30, ОСОБА_1, перебуваючи у власному службовому кабінеті спочатку відібрав у ОСОБА_5 заяву про повернення йому автомобіля та розписку про його отримання й зберігання, а в подальшому, перебуваючи між третім та четвертим поверхами будівлі Кіровоградського MB УМВС України в Кіровоградській області, ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 3 000 грн. як першу частину неправомірної вигоди, яку він вимагав, від загальної суми 4 500 грн. за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, щодо повернення ОСОБА_5 належного йому транспортного засобу, при цьому на вимогу ОСОБА_1, ОСОБА_5 поклав грошові кошти до книжки, яку ОСОБА_1 тримав у руках. Після чого, ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 лист від 3 листопада 2014 року, адресований директору ДП "Кіровоград-Інформ-Ресурси", про повернення фактичному власнику ОСОБА_5 автомобіля марки "ГАЗ 33021".
На підставі листа ОСОБА_5 у присутності ОСОБА_1 отримав зазначений транспортний засіб, підтвердивши факт отримання відповідними записами на згаданому листі, акті передачі-приймання транспортного засобу. В свою чергу ОСОБА_1 власним підписом на листі підтвердив факт його вручення ОСОБА_5 саме 4 листопада 2014 року, а факт повернення транспортного засобу - підписом у Книзі обліку транспортних засобів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження або зареєстрованих матеріалів в журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події.
5 листопада 2014 року приблизно о 20 год ОСОБА_1 за попередньою домовленістю перебуваючи неподалік від 2-го під`їзду будинку АДРЕСА_2, отримав від ОСОБА_5 другу частину неправомірної вигоди в сумі 1500 грн., яку останні на вимогу ОСОБА_1 поклав між двома аркушами паперу, що в свою чергу лежали у поліетиленовому файлі, який він тримав у руках.
Цього ж дня приблизно о 20:20 ОСОБА_1, перебуваючи поблизу квартири НОМЕР_3, в якій він з дружиною проживає, на четвертому поверсі під`їзду будинку АДРЕСА_4, був затриманий працівниками ВВБ в Кіровоградській області ДВБ УМВС України.
За результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а тому вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 2 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Корженко Д. О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є належними, допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_1 ч. 3 ст. 369-2 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог ст. 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, не дав мотивованих відповідей на них та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Усатенко Ю. Ю. подав заперечення на касаційну скаргу прокурора Корженка Д. О., в якому вказав на законність та обґрунтованість вироку місцевого та ухвали апеляційного судів та просив залишити її без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Нескородяний А. М. частково підтримав касаційну скаргу прокурора.
Захисник Усатенко Ю. Ю. та виправданий ОСОБА_1 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг. При цьому суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Разом з цим, виходячи з передбачених ст. 2 КПКзавдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі, за наявності необхідності, провести судове слідство в необхідному обсязі згідно з правилами ст. 404 цього Кодексу.
Недотримання зазначених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Проте, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі та доповненнях до неї прокурор заперечував правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження. Стверджував, що надані стороною обвинувачення докази є допустимими та достатніми для підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення. Такі порушення прокурор вважав істотними та такими, що призвели до неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме: незастосування до ОСОБА_1 ч. 3 ст. 369-2 КК. Також просив дослідити деякі докази, скасувати виправдувальний вирок суду та постановити новий, яким визнати ОСОБА_1 винним в інкримінованому йому злочині.
Однак, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, апеляційний суд своїх висновків належним чином не мотивував, всіх доводів апеляційної скарги ретельно не перевірив і не дав на них вичерпних відповідей.
Зокрема, не перевіреними залишились доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання недопустимими як доказів протоколів за результатами проведення НСРД у виді аудіо-, відео контролю особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, спостереження заздалегідь ідентифікованими засобами, у зв`язку з тим, що ухвала слідчого судді, на підставі якої проводилися вказані дії, не була відкрита стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
Так, відповідно до доктрини "плодів отруєного дерева" недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими. Тобто слід надавати оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то і отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі "Хан проти Сполученого Королівства").
При цьому, під час оцінки справедливості провадження у цілому, необхідно враховувати, чи була надана заявнику можливість оскаржити достовірність доказів і заперечити проти їхнього використання (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності у справі "Сіладьї проти Румунії").
При оцінці доказів, має враховуватись якість доказів, у тому числі, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню достовірність або точність (рішення ЄСПЛ у справі "Биков проти Росії", рішення у справі "Лісіца проти Хорватії). Тоді як питання справедливості розгляду не обов`язково постає у випадку відсутності інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, необхідно мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення ЄСПЛ у справах "Лі Девіс проти Бельгії", рішення у справі "Башіч проти Хорватії").
Однак, аналізуючи протоколи за результатами проведення вказаних НСРД, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, послався на постанову Верховного Суду України від 16 березня 2017 року (справа №671/463/15-к) і зазначив, що відсутність відкритої постанови слідчого судді апеляційного суду є підставою для визнання усієї сукупності зібраних у результаті проведення НСРД доказів недопустимими. При цьому суд не взяв до уваги, що зазначена постанова не є джерелом права.
Усталена практика Верховного Суду щодо застосування норм кримінального процесуального закону, яка є обов`язковою для врахування судами нижчих інстанцій, зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у (справі № 640/6847/15-к) покладає на суд обов`язок перевірити обставини, чи вжила сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, і якщо такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів не відкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2014 року про дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_7 під час досудового розслідування та його завершення не була в розпорядженні сторони обвинувачення, оскільки перебувала у віданні апеляційного суду з відповідними грифами секретності та була розсекречена 20 квітня 2017 року, тобто вже після відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, та після направлення обвинувального акту до суду. У зв`язку з цим, ухвала слідчого судді була надана стороною обвинувачення безпосередньо під час судового розгляду.
При цьому прокурором після розсекречення матеріалів, (20 квітня 2017 року, 5 травня 2017 року) стороні захисту було відкрито відповідні документи, а саме: постанову прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Кіровоградської області В. Приходька від 31 жовтня 2014 року про доручення проведення НСРД у кримінальному провадженні № 42014120000000126; клопотання цього ж прокурора від 31 жовтня 2014 року про надання дозволу на проведення НСРД у вигляді спостереження за особою, річчю та місцем, аудіо-,відео контролю особи та місця, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а також спостереження за заздалегідь ідентифікованими засобами; ухвалу слідчого судді Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2014 року про такого надання дозволу на проведення НСРД відносно ОСОБА_1 .
Відтак, враховуючи викладене та з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій повинно було бути питання чи сторона обвинувачення вживала яких-небудь заходів для розкриття ухвали слідчого судді, яка стала підставою для проведення НСРД.
Також слушними є доводи сторони обвинувачення в частині необґрунтованого визнання судами недопустимими доказами протоколів огляду місця події та обшуку від 5 листопада 2014 року з додатками до них у зв`язку з тим, що в них не зазначено місця, де було складено вказані протоколи.
Як встановлено колегією суддів Верховного Суду, місцем складення протоколів про обшук та огляд є службовий кабінет № 9 слідчого відділу прокуратури Кіровоградської області, що на вул. 50 років Жовтня, 5а у м. Кіровограді. За матеріалами провадження органами досудового розслідування було затримано ОСОБА_1 на площадці перед квартирою, де одразу ж було проведено невідкладні слідчі дії - огляд під час якого здійснювалось фіксування за допомогою відеокамери Sonyта JVC. Одразу після огляду було проведено іншу слідчу дію, а саме обшук квартири де мешкає ОСОБА_1 із здійсненням відеофіксації. Після проведення зазначених слідчих дій у період часу з 20:25 - 23:17 та надалі слідчим у своєму службовому кабінету на службовому комп`ютері у період часу з 2:35 - 4:15 було складено зазначені протоколи обшуку та огляду.
Тому, на думку колегії суддів Верховного Суду, є безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про визнання цих доказів недопустимими.
Органами досудового розслідування були виконані належним чином вимоги, передбачені ч. 2 ст. 107 КПК. За текстами протоколів у них зазначено, що слідчі дії проводилися із відеофіксацією, особи, які брали участь, завчасно повідомлені про застосування технічних засобів фіксування, а відеофіксування проводилося відкрито. При цьому ні під час проведення таких слідчих дій, а ні під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 не заявляв про невідповідність таких протоколів вимогам кримінального процесуального закону за їх формою.
Тому у цьому випадку саме собою не зазначення у протоколах такої інформації, яка повинна міститися у вступній його частині згідно з п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК, не тягне за собою визнання даних, отриманих у ході слідчих дій, недопустимими, відтак висновок місцевого суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не ґрунтується на вимогах закону.
Твердження прокурора щодо безпідставного невизнання як доказів протоколів огляду, помітки та вручення грошових купюр, оскільки при їх складанні допущені описки та як особа, котрій було передано помічені грошові кошти, в них зазначено " ОСОБА_8" замість " ОСОБА_5" були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши такі доводи, вважає їх обґрунтованими, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час оформлення зазначених протоколів та інших пов`язаних з ними документів скрізь фігурує саме потерпілий ОСОБА_5 . Таким чином, у цьому конкретному випадку відсутні підстави вважати, що в процесі здійснення вказаних НСРД за участю ОСОБА_5 було залучено ще й іншу сторонню особу з майже аналогічним прізвищем.
Зазначені порушення мали бути досліджені судом апеляційної інстанції з точки зору дотримання вимог кримінального процесуального закону, оскільки за умови їх підтвердження, вони можуть вплинути на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, чого апеляційний суд не зробив. При цьому, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на їх безпідставність в даному випадку є недостатнім для спростування позиції сторони обвинувачення.
Відтак, ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги прокурора, а також ті, якими прокурор обґрунтовував свої касаційні вимоги, за необхідності повторно дослідити обставини кримінального провадження та постановити рішення, яке б відповідало вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд