ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 645/1162/19
провадження № 51-2105км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Мазура М. В., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Єременка М. В.,
захисника Бакалкіна О. В. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бакалкіна О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Москви Російської Федерації, громадянина України,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати
з 31 січня 2020 року, зарахувавши в строк відбування покарання час тримання його під вартою в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор" з 28 грудня 2018 року і до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі відповідно до положень ч. 5 ст.72 КК.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити у виді тримання під вартою в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор".
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.Так, він 27 грудня 2018 року приблизно о 18 годині 15 хвилин, перебуваючи на вул. Дружби в м. Харкові, зустрів малознайомого ОСОБА_2, у якого із собою були спиртні напої. В ході розмови з останнім ОСОБА_1 домовився про вживання спиртних напоїв за місцем мешкання ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1, куди вони прийшли близько 18 години 30 хвилин і де вже перебував знайомий ОСОБА_2, раніше незнайомий ОСОБА_1, - ОСОБА_3 .
Перебуваючи за вищевказаною адресою, ОСОБА_1 разом із
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в кімнаті будинку розпивали спиртні напої. Приблизно о 21 годині ОСОБА_2, у кімнаті, де були ОСОБА_3 та ОСОБА_1, заснув. Останні продовжили вживати спиртні напої, в ході чого між ними виник словесний конфлікт, зумовлений агресивною поведінкою з боку ОСОБА_3 . Під час конфлікту ОСОБА_1 схопив правою рукою кухонний ніж, який лежав на підлозі в кімнаті, та завдав ним ОСОБА_3 одного удару в лопаткову ділянку спини, спричинивши потерпілому проникаюче колото-різане поранення грудної клітки, що призвело до розвитку масивної крововтрати, яка і стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_3 тієї ж ночі (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено).
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 03 серпня 2021 року вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року залишив без змін.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Бакалкін О. В. просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно кваліфікували дії ОСОБА_1 яквчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, оскільки, на думку сторони захисту, він діяв у стані необхідної оборони та вчинив злочин при перевищенні її меж, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 118 КК. Також вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки висновку експерта від 19 лютого 2019 року № 10-12/2736-С/18 у сукупності з показаннями засудженого про те, що він, не маючи жодних перешкод, які б завадили йому реалізувати умисел на вбивство потерпілого, після завдання йому одного удару ножем, пішов із квартири, при цьому потерпілий залишався стояти на ногах, а слідів крові на його тілі він не бачив. Крім того, вважає суперечливими висновки місцевого суду щодо оцінки, наданої вищевказаному висновку та висновку експерта від 20 лютого 2019 року
№ 10-14/1/10-12/2736-С/18. За твердженням захисника, доводи апеляційної скарги з цих питань колегія суддів залишила без будь-якої оцінки. Крім того, він зазначає, що місцевий суд, з позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив у вироку, що потерпілий дійсно стояв у дверях приміщення з ножем та не випускав ОСОБА_1, а тому, на думку захисника, останній міг розцінювати такі дії потерпілого як реальну загрозу життю, однак суди дали цим обставинам іншу оцінку, з якою сторона захисту не погоджується.
Позиції учасників судового провадження
Захисник просив задовольнити його касаційну скаргу, з викладених у ній підстав.
Засуджений підтримав касаційну скаргу свого захисника.
Прокурор просив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення,
а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позиції захисника, засудженого та прокурора, вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Законність рішення - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Якість судового рішення є одним із основних критеріїв якості правосуддя.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.
У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див. наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 4 грудня 2018 року у справі № 463/836/16-к, від 19 лютого 2019 року у справі № 686/4578/16-к, від 2 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/3115/18 тощо).
Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту(Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, § 29, Series A, no. 303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, § 61, Series A, no. 288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено(Boldea v. Romania, 15 February 2007, § 30, no. 19997/02).
Втім, суд апеляційної інстанції під час розглядукримінального провадження щодо ОСОБА_1 цих вимог не дотримався, оскільки суттєві доводи захисника залишено без належної відповіді.
Як убачається з матеріалів провадження, засуджений та його захисникподали апеляційні скарги, в яких, зокрема, стверджували про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК.
Також захисник Бакалкін О. В., не погоджуючись зі встановленими судом першої інстанції обставинами, в апеляційній скарзі наголошував, що в рішенні цього суду містяться суперечливі висновки, зокрема щодо наданої оцінки висновкам експертів від 19 лютого 2019 року № 10-12/2736-С/18 та від 20 лютого 2019 року № 10-14/1/10-12/2736-С/18, з аналізу яких видно, що суд, беручи до уваги один висновок експерта, згідно якого показання ОСОБА_1 щодо механізму спричинення поранення відповідають об`єктивним судово-медичним даним, у цьому ж вироку фактично спростував фактичні дані, зазначені в ньому, надаючи оцінку іншому висновку експерта.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо вказаних суперечностей, захисник навів кілька доводів, при цьому послався, зокрема, на те, що місцевий суд у вироку, відкидаючи доводи ОСОБА_1 про його дії у стані необхідної оборони від протиправного посягання потерпілого, дійшов висновку, що така позиція є способом захисту та уникнення від кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки вона спростовується як показаннями засудженого щодо обставин справи, так і висновком експерта № 10-12/2736-С/18, згідно з яким раневий канал направлений ззаду наперед, зверху вниз та дещо справа наліво, та потерпілий, найімовірніше, був обернений задньою частиною тіла до нападника. При цьому колегія суддів місцевого суду дійшла висновку щодо неспроможності показань ОСОБА_1 про завдання ним удару ножем у спину потерпілого з положення, коли він був нахилений потерпілим до підлоги, оскільки в такому випадку раневий канал не міг бути направлений зверху вниз та знаходитись у правій частині спини потерпілого.
Водночас захисник в апеляційній скарзі звертав увагу, що місцевий суд на обґрунтування висновку про винуватість ОСОБА_1 послався на інший висновок експерта від 20 лютого 2019 року № 10-14/1/10-12/2736-С/18, відповідно до якого показання ОСОБА_1, викладені в протоколі проведення слідчого експерименту від 05 лютого 2019 року, відповідають об`єктивним судово-медичним даним у частині механізму та локалізації проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки.
Тобто захисник Бакалкін О. В. у вимогах апеляційної скарги звертав увагу на те, що місцевий суд у вироку, надаючи оцінку висновку експерта № 10-12/2736-С/18 у сукупності з показаннями засудженого, зазначив про неспроможність його показань щодо завдання ним удару ножем у спину потерпілого з положення, коли він був нахилений потерпілим до підлоги. Водночас у цьому ж вироку, надаючи оцінку висновку експерта № 10-14/1/10-12/2736-С/18, суд першої інстанції погодився з цим висновком, визнавши, що викладені в протоколі проведення слідчого експерименту від 05 лютого 2019 року фактичні дані (демонстрація нанесення засудженим удару ножем у спину потерпілого з положення, коли він був нахилений потерпілим до підлоги), відповідають об`єктивним судово-медичним даним у частині механізму та локалізації проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки.
Отже, погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо допустимості й достовірності доказів, апеляційний суд не звернув уваги на суперечності під час їх оцінки місцевим судом і не усунув їх, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, в апеляції захисник, вказуючи на неправильність кваліфікації дій
ОСОБА_1 за ст. 115 КК та наполягаючи, що його дії слід кваліфікувати
за ст. 118 КК як перевищення меж необхідної оборони, також навів доводи щодо відсутносі спямованості умислу його підзахисного на умисне вбивство, що має значення для розмежування злочинів, передбачених статтями 121 та 115 КК, посилавшись на висновок судово-медичної експертизи № 10-12/2736-С/18 в аспекті того, що потерпілий після завдання йому удару ножем міг самостійно пересуватись у міру наростання явищ кровотечі та декомпенсації вітальних (життєвих) функцій, і стверджував, що ОСОБА_1 бачив це, однак, незважаючи на те, що крім нього і потерпілого на місці події нікого не було і ніщо не заважало йому реалізувати умисел на вбивство ОСОБА_3 шляхом, наприклад, завдання додаткових ударів з метою настання бажаного результату у вигляді смерті, маючи в руці відповідне знаряддя і можливість нанести ним додаткові ушкодження потерпілому для негайного заподіяння йому смерті, після нанесення тілесного ушкодження пішов з квартири.
Утім суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі, хоча формально і звернув увагу на приписи статей 36 та 118 КК, процитувавши відповідні положення з вироку місцевого суду про те, що доводи щодо перевищення меж необхідної оборони ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, оскільки засуджений жодного разу не зазначив, що ОСОБА_3 висловлював на його адресу якісь образи чи погрози життю або здоров`ю, або ж мав місце напад на нього з боку потерпілого, та погодився з висновками місцевого суду про те, що дії ОСОБА_3, в тому числі демонстрація ножа без висловлювання погроз чи образ, були спрямовані лише на утримання ОСОБА_1 у кімнаті для продовження спілкування і не могли бути сприйняті як загроза життю чи здоров`ю, однак не проаналізував цього висновку з урахуванням доказів, на які послався суд першої інстанції, даючи відповіді на доводи апеляційної скарги сторони захисту, і не вказав, які конкретно докази - як кожен окремо, так і їх сукупність, підтверджують поза розумним сумнівом винуватість засудженого у вчиненні саме умисного вбивства.
Апеляційний суд під час оцінки сукупності доказів не приділив уваги питанню достовірності фактичних даних, отриманих у ході слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, відтворення ним механізму завдання єдиного удару ножем потерпілому, та висновку експертизи з перевірки його показань. Суд не зробив категоричних висновків, чому вказані докази він не бере до уваги та чому немає будь-яких сумнівів в тому, що дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК, а не за ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.
При цьому суд апеляційної інстанції, стверджуючи про наявність умислу в
ОСОБА_1 на умисне вбивство ОСОБА_3, не конкретизував у своєму рішенні його виду (прямий чи непрямий), згідно з положеннями ст. 24 КК.
Беручи до уваги, що доводи апеляційної скарги захисника стосувалися очевидної неузгодженості обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, і сукупності ключових доказів, покладених в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1, наведене апеляційним судом обґрунтування підстав, з яких ці доводи були відхилені, не є достатнім і таким, що переконливо виключає сумніви, зокрема, у правильності кваліфікації дій засудженого саме за ст. 115 КК.
Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (див. наприклад, постанови Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 705/623/18, від 17 квітня 2019 року у справі №472/342/16-к, від 11 лютого 2021 року у справі № 462/3062/16-к).
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Ознаки субʼєктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та обʼєктивно-предметних умов його вчинення, за встановленимисудом фактичними обставинами вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Однак суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду щодо наявності у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_3, не усунув наявних у вироку розбіжностей в оцінці доказів, не дослідив питання про вид умислу, з яким діяв ОСОБА_1, ретельно не перевірив усіх зазначених в апеляційних скаргах доводів і належним чином не мотивував свого рішення про залишення без зміни вироку суду першої інстанції.
Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги захисника, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст.438 КПК є підставою для його скасування.
У зв`язку з тим, що з`ясування зазначених вище обставин є суттєвим для правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 і вимагає оцінки доказів з точки зору їх достовірності та достатності, з огляду наположення ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання.
Водночас суд апеляційної інстанції є судом факту та права і в межах своїх повноважень має можливість безпосередньо досліджувати фактичні обставини, докази та надавати їм власну оцінку. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог КПК, на які посилається сторона захисту, можливо усунути під час нового апеляційного розгляду, у зв`язку з чим касаційна скарга захисника Бакалкіна О. В. підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
З урахуванням зазначеного Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги в іншій частині.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, зокрема щодо суперечностей в оцінці окремих доказів, та у разі визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, конкретизувати суб`єктивну сторону складу злочину, а саме умисел засудженого, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме приписам статей 370, 419 КПК.
Крім того, беручи до уваги усталену судову практику про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1, з метою попередження ризику його переховування від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, визначені главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд