ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 1-50/2011
провадження № 51-2829км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Булейко О.Л., Ковтуновича М.І.,
за участю:
секретаря
судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Матюшевої О.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Юхименко Р.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 19 вересня 2011 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 368 (в редакції від 05 квітня 2001 року), частиною 2 статті 368 (в редакції від 05 квітня 2001 року), частиною 2 статті 376, частиною 2 статті 383 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання:
- за частиною 3 статті 368 КК (в редакції від 05 квітня 2001 року) у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності;
- за частиною 2 статті 368 КК (в редакції від 05 квітня 2001 року) у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, на строк 2 роки, з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності;
- за частиною 2 статті 376 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за частиною 2 статті 383 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності.
Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_2, судові рішення стосовно якого не оскаржуються.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2012 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 06 листопада 2012 року вирок Оболонського районного суду міста Києва від 19 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2012 року стосовно ОСОБА_1 в частині його засудження за частиною 2 статті 383 КК скасовано. На підставі пункту 2 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року справу в цій частині закрито.
Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 3 статті 368 КК (в редакції від 05 квітня 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності; за частиною 2 статті 368 КК (в редакції від 05 квітня 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, на строк 2 роки, з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності; за частиною 2 статті 376 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності.
В решті судові рішення щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2012 року за нововиявленими обставинами, а його заяву повернуто особі, яка її подала.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, просить її скасувати з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник стверджує, що апеляційний суд дійшов безпідставних висновків про відсутність поважних причин пропуску процесуального строку, встановленого частиною 1 статті 461 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки, як зазначає ОСОБА_1, про нововиявлені обставини, а саме порушення суддями Оболонського районного суду міста Києва таємниці нарадчої кімнати, йому стало відомо лише 20 липня 2020 року.
При цьому наполягає, що при вирішенні питання про поновлення процесуальних строків, апеляційний суд мав витребувати та дослідити матеріали кримінального провадження стосовно нього, які підтверджують наведені ним обставини на обґрунтування поважності причин пропуску строку.
Також скаржник вказує на допущення апеляційним судом істотного порушення, визначеного пунктом 4 частини 2 статті 412 КПК, оскільки розгляд його заяви здійснювався за відсутності його захисника, участь якого є обов`язковою згідно з приписами частини 1 статті 52 цього Кодексу.
Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 від учасників кримінального провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягав на задоволенні його касаційної скарги, з підстав, наведених у ній. Його захисник Юхименко Р.І. зазначала про невмотивованість прийнятого апеляційним судом рішення, що призвело до безпідставного обмеження права її підзахисного на доступ до правосуддя. Відтак ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Прокурор підтримала подану касаційну скаргу у частині допущених апеляційним судом порушень приписів пункту 4 частини 2 статті 412 КПК, про які стверджував засуджений, у задоволенні решти касаційних вимог просила відмовити через їх безпідставність.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1, його захисника Юхименко Р.І., прокурора Матюшевої О.В., перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, а також заявлене учасниками судового провадження клопотання, колегія суддів дійшла таких висновків.
До початку судового розгляду Зваричем І.С. заявлено клопотання про передачу провадження за наслідками розгляду його заяви про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2012 року за нововиявленими обставинами в порядку статті 434-1 КПК на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказане клопотання засуджений та його захисник підтримали і під час судового розгляду.
Відповідно до положень частини 5 статті 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте клопотання ОСОБА_1 не містить вказівок на те,в чому саме полягає правова проблема при застосуванні норм права, та доводів, які б свідчили пронеповноту, суперечливість, неефективність правового регулюванняозвученого ним питання.
Не наведено скаржником і прикладів із судової практики, які б підтвердили наявність протилежних і суперечливих судових рішень у справах, які би слугували підставою для виконання приписів частини 5 статті 434-1 КПК. При цьому ОСОБА_1 посилається на рішення Касаційного кримінального суду, в яких констатовано позицію Європейського суду з прав людини щодо необхідності у кожному конкретному випадку з`ясовувати обставини пропуску процесуального строку через призму принципів розумності, пропорційності, аби уникнути надмірного формалізму. Дотримання вказаних принципів при вирішенні питання про поновлення строків на оскарження беззаперечно є важливим для забезпечення законності та об`єктивності судового розгляду зазначених категорій справ, чого не заперечує і колегія суддів. Однак такі рішення не свідчать про існування у цій справі обставин принципового значення, з`ясування чи пояснення яких піддається сумнівуу невизначеній кількості справ за умов, що озвучені питання не вирішувалися вищою судовою інстанцією.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при вирішенні питання наявності чи відсутності виключної правової проблеми мають оцінюватися кількісні та якісні показники. Кількісний означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Проте засуджений, посилаючись на дотримання вказаного критерію, водночас стверджує про унікальність обставин справи, яка перевіряється судом касаційної інстанції.
Відтак колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про те, що озвучені у цій справі обставини містять ознаки виключної правової проблеми, що потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду, а тому у задоволенні заявленого клопотання слід відмовити.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивноз`ясованих обставин; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів провадження вбачається, що 26 грудня 2020 року (за Вх.№ 28211/0/170-20 від 28 грудня 2020 року) ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, в якій наводив доводи стосовно незаконності судового рішення. Зокрема, скаржник посилався на існування нововиявленої обставини, якою, на переконання ОСОБА_1, є порушення таємниці нарадчої кімнати суддями Оболонського районного суду міста Києва, якими був ухвалений вирок щодо нього у 2011 році, та стверджував, що про даний факт йому стало відомо лише 20 липня 2020 року. Крім того, наполягав, що, відмовляючи у задоволенні його клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд ухвали суду апеляційної інстанції від 30 березня 2012 року за нововиявленими обставинами, апеляційний суд повинен був витребувати та дослідити матеріали кримінального провадження стосовно нього і визнати, що саме 20 липня 2020 року виникли нововиявлені обставини, на які він посилається.
Вищезазначені доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі ОСОБА_1, яка перебуває на розгляді Суду, були предметом перевірки суду касаційної інстанції, за наслідками якої ухвалою Третьої палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2021 року йому було відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК.
Вищезазначене судове рішення про відмову у відкритті касаційного провадження виключає можливість повторного розгляду Судом аналогічних доводів, оскільки нормами КПК не передбачено багаторазового розгляду касаційної скарги на ті самі судові рішення з тих самих підстав.
Таким чином, враховуючи вимоги статей 424, 428, 433 КПК, вищевикладені доводи не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції повторно.
Разом з тим, колегія суддів, перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом приписів пункту 4 частини 2 статті 412 КПК, дійшла переконання про їх слушність.
Згідно з частиною 2 статті 48 КПК захисник залучається судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 49 КПК суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника. При цьому, як слідує з частини 1 статті 52 КПК участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
Під судовимпровадженням, що є складовою кримінального провадження, виходячи з приписів статті 3 КПК, розуміється кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Виходячи із викладеного, особа у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів реалізує своє право на захист шляхом залучення захисника, при цьому на суд покладається обов`язок забезпечувати участь захисника, згідно з приписами статті 49 КПК.
Натомість у справі, що перебуває на розгляді, апеляційний суд вищевикладених вимог не дотримався та здійснив судове провадження, у ході якого вирішувалося заявлене ОСОБА_1 клопотання про поновлення строку на подачу його заяви у порядку Глави 34 КПК, за відсутності захисника, порушивши таким чином право останнього на захист, про що слушно йдеться у касаційній скарзі.
Неповідомлення апеляційним судом жодного із захисників, що здійснювали захист ОСОБА_1 у місцевому, апеляційному чи касаційному судах, враховуючи, що ним порушувалося питання про перегляд судового рішення, постановленого у справі за його обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, та проведення судового засідання за участі лише сторони обвинувачення призвело до порушення принципу юридичної рівності сторін, на обов`язок дотримання якого неодноразово посилався Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.
Так, Європейський суд наголошує, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, не дотримання цих засад призводить до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (справи "Мінак та інші проти України" від 07 лютого 2019 року, "Авотіньш проти Латвії" від 23 травня 2016 року, "Алексєєв проти України" від 04 червня 2020 року).
Отже, судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що у відповідності до вимог пункту 1 частини 1 статті 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати наведене та ухвалити справедливе рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд