Постанова
Іменем України
20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 557/538/17
провадження № 51-9863км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І. В.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Круценко Т. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Мосійчука А. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180080000014, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мала Совпа Корецького району Рівненської області, жителя
АДРЕСА_1 ), несудимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Корецького районного суду Рівненської області від 18 грудня
2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09 січня 2017 року близько 20:30 год, будучи у стані алкогольного сп`яніння, в будинку АДРЕСА_2 в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_2 умисно завдав останньому руками й ногами не менше 7 ударів в голову та не менше 3 ударів у різні частини тіла, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть ОСОБА_3 .
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України,ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.
Свою позицію прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Окрім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги щодо безпідставності звільнення засудженого від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
При цьому вказує, що апеляційний суд не навів належних і достатніх мотивів прийнятого рішення з посиланням на докази та застосовані судом положення закону, що, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України повторно врахував ті ж обставини, що давали можливість дійти суду першої інстанції висновку про призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Вважає, що апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду щодо правильності звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, належним чином не врахував, що він, будучи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив злочин проти життя і здоров`я особи, в результаті чого потерпілий помер.
Окрім того, на думку прокурора, при повторному апеляційному розгляді було безпідставно додатково враховано документи, які характеризують особу винного, а також взято до уваги довідку про здійснення ним догляду за особою, яка не є членом його сім`ї.
Потерпіла ОСОБА_4 подала до суду заяву, у якій вказала, що жодних претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_1 не має, просить розглянути справу без її участі й ухвалу Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року залишити без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала подану касаційну скаргу щодо безпідставності застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
Засуджений та захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до частини 1 статті 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно вимогам статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України не можуть бути підставою для погіршення становища засудженого, виходячи з наступного.
У кримінальному процесі діє принцип заборони повороту до гіршого (reformatio in pejus). Нормативно він закріплений, зокрема, у статтях 421, 437, 439 КПК України. На практиці він означає те, що жодне наступне судове рішення не може погіршувати становище засудженого порівняно з попереднім рішенням, якщо воно не було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника.
Як убачається з матеріалів провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_1 було призначено покарання за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років та відповідно до положень ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Прокурор первинно оскаржував вирок як до апеляційного, так і до касаційного суду, тільки в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме щодо неправильного застосування положень ст. 75 КК України. Враховуючи це, рішення суду в частині призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України не було раніше скасовано ні судом апеляційної, ні судом касаційної інстанцій у зв`язку з цим. Тому в цьому кримінальному провадженні становище засудженого не може бути погіршене з підстав неправильного застосування місцевим судом положень ст. 69 КК України.
Окрім того, згідно з вимогами статей 370, 419 КПК України ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Статтею 75 КК України передбачено, що у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином мотивовано.
Однак наведених вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_1 і звільняючи його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого (відомості про сімейний стан та склад сім`ї; те, що він на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не був судимий, а також позитивно характеризується за місцем проживання). Також суд зважив на наявність обставин, які пом`якшують покарання, -щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також на обставину, яка його обтяжує, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Не погоджуючись із вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідних аргументів ставив питання про його скасування в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України та ухвалення нового вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. Зокрема, прокурор просив ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Однак апеляційний суд ухвалою від 10 вересня 2018 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення та погодився з рішенням місцевого суду про обґрунтованість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України.
Верховний Суд постановою від 22 жовтня 2019 року вказану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з тим, що апеляційний суд не дав належних відповідей на всі доводи прокурора та безпідставно залишив вирок без зміни, тобто ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості.
При цьому в постанові касаційний суд вказав, що під час нового розгляду апеляційний суд повинен належно оцінити відомості про особу винного; обставини, які впливають на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, маючи на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують покарання, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
При новому розгляді кримінального провадження суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання все ж є необґрунтованими, а призначене йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку із урахуванням додатково встановлених відомостей, які характеризують особу винного, а саме: подяки від 10-ї резервної сотні ДУК ПС від 18.07.2018; позитивної характеристики від 10-ї резервної сотні ДУК ПС від 12.08.2020; подяки КЗ "Олександрійська спеціалізована мистецька школа-інтернат І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради 2020 р.; подяк голови Ради ГО "Інституту податкових реформ"; характеристики ГО "Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців, учасників бойових дій та інвалідів війни" від 10.12.2019.
Також колегією суддів апеляційного суду взято до уваги довідку, видану Щекичинською сільрадою Корецького району про те, що засуджений здійснює догляд за ОСОБА_5, який є інвалідом першої групи, й що згідно з актом огляду медико-соціальною експертною комісією № 516399 від 11.02.2020 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи.
Однак, на думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні. Окрім того, переконливих мотивів прийнятого рішення про безпідставність усіх доводів апелянта у своєму рішенні, апеляційний суд не навів.
Як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд не врахував належним чином ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких. Поза належною увагою апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп`яніння, вчинив злочин проти життя і здоров`я особи, внаслідок чого потерпілий помер.
Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України.
Ураховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно урахувати наведене, ретельно перевірити доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, належно оцінити всі дані, що мають значення при призначенні покарання, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
При цьому суду потрібно врахувати, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання, призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню у зв`язку з невідповідністю вимогам статей 370, 419 КПК України.
Керуючись статтями 370, 412, 413, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд