Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 526/2178/20
провадження № 51-3053км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Голубицького С.С., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Єременка М.В.,
захисника Кулика В.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кулика В.О., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 20 січня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2021 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020170130000483, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Гадяч Полтавської області, який проживає без реєстрації в АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шишацького районного суду Полтавської області від 20 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
На підставі ст. 71 КК до даного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 02 грудня 2019 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців і остаточно призначено покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_1, будучи раніше судимим за вчинення умисних злочинів, в період іспитового строку вчинив особливо тяжкий злочин за наступних обставин.
04 вересня 2020 року близько 19:20 у АДРЕСА_2, у приміщенні житлового будинку за місцем фактичного проживання без реєстрації ОСОБА_1 між останнім та ОСОБА_2, який на той час проживав там же та доглядав за хворим братом ОСОБА_1, виникла сварка з приводу аморальних дій ОСОБА_2, який цього ж дня, з метою глузування надав для вживання шляхом куріння психічно хворому брату ОСОБА_1 - ОСОБА_3 наркотичний засіб канабіс.
Безпосереднім приводом для сварки між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2, які знаходилися в стані алкогольного сп`яніння, були й інші протиправні дії ОСОБА_2, а саме: висловлювання в образливій зневажливій формі, вимагання грошей на придбання алкогольних напоїв, примушування до спільного вживання алкоголю проти волі на це ОСОБА_1, з проявами агресії та демонстрації можливого застосування насильства.
Перебуваючи під впливом вказаних протиправних дій потерпілого
ОСОБА_2, замість уникнення конфлікту або його припинення шляхом залишення житлового будинку та виклику працівників поліції, ОСОБА_1 вирішив заподіяти ОСОБА_2 тілесні ушкодження шляхом нанесення ударів гострою частиною кухонного ножа у життєво важливі ділянки його тіла, свідомо припускаючи при цьому настання смерті ОСОБА_2 .
Реалізовуючи свій умисел щодо спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, в тому числі тяжких, свідомо допускаючи настання від них смерті потерпілого, ОСОБА_1 схопив на столі в спальній кімнаті будинку кухонний ніж і, не отримавши від ОСОБА_2 жодних тілесних ушкоджень та не маючи реальної небезпеки життю та здоров`ю, лезом кухонного ножа протягом короткого проміжку часу завдав одразу чотири удари в тулуб ОСОБА_2, заподіявши йому колото-різані ножові поранення шиї, передньої поверхні плечового суглоба та правої бокової поверхні грудної клітки, які лише у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, а в даному випадку таких, що призвели до смерті потерпілого.
Смерть потерпілого ОСОБА_2 настала внаслідок проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з пошкодженням правої легені, навколосерцевої сорочки, серця та аорти, колото-різаних поранень шиї та правого плеча, що призвели до розвитку гострої крововтрати, яка і стала безпосередньої причиною смерті.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кулик В.О.просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінитичерез істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та направильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК, призначивши засудженому покарання в межах санкції цієї статті. Вважає, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. 290 КПК послався на речові докази, які не були відкриті стороні захисту. Зазначає про порушення порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння, а відповідно і безпідставне визнання судом цієї обставини такою, що обтяжує покарання. Вважає, що дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК, оскільки потерпілий ОСОБА_2 своїми протиправними діями міг завдати шкоди здоров`ю засудженого, а останній вимушений був захищати себе, перевищивши межі необхідної оборони. Не погоджується з тим, що у вироку зазначені висновки експертиз, які не доводять вину ОСОБА_1 .
У запереченнях прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Стверджує, що у касаційній скарзі не зазначено жодного доказу, який суду необхідно було визнати недопустимим через ті чи інші порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що засуджений ОСОБА_1 під час допиту у суді не вказував на наявність конкретного суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, а висловлені засудженим припущення з цього приводу не підтверджуються доказами у кримінальному провадженні.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Єременко М.В. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Захисник Кулик В.О. підтримав свою касаційну скаргу.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.
Виновок суду про винуватість ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами:
показаннями ОСОБА_1, який в суді першої інстанції вину у вчиненні злочину визнав, а в суді апеляційної інстанції вину не визнавав та показав, що саме протиправна поведінка ОСОБА_2 передувала вчиненню злочину, оскільки потерпілий сам розпочав сварку. Після того, як між ним і ОСОБА_2 почалася штовханина, під час якої потерпілий узяв порожню скляну пляшку, яку намагався розбити, він, вирішивши, що потерпілий хоче розбити пляшку та завдати йому тілесних ушкоджень, схопив зі столу кухонний ніж, яким завдав останньому поріз у плече, а потім у шию. Коли потерпілий продовжував наближатися до нього, він завдав йому ударів у живіт та грудну клітку. Після удару в груди ОСОБА_2 заспокоївся, а він положив ОСОБА_2 на підлогу в кімнаті та вийшов;
показаннями експерта ОСОБА_4, який підтвердив свої висновки, зазначені у судово-медичній експертизі від 16 жовтня 2020 року № 97, про те, що всі тілесні ушкодження, виявлені на трупі та віднесені до першої групи, кваліфіковані як тяжкі у своїй сукупності, оскільки вони супроводжувалися крововтратою і причиною смерті потерпілого ОСОБА_2 стала саме гостра крововтрата. Крім того, експерт показав, що він проводив судово-медичну експертизу від 09 вересня 2020 року № 198 щодо обвинуваченого ОСОБА_1 та будь-яких тілесних ушкоджень у нього виявлено не було;
даними протоколу обшуку за місцем вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення від 05 вересня 2020 року;
даними протоколу проведення слідчих експериментів від 05 вересня та 25 листопада 2020 року за участю ОСОБА_1 ;
даними висновку судово-медичної експертизи від 16 жовтня 2020 року № 97, відповідно до якого ОСОБА_2 заподіяні тілесні ушкодження, які утворилися незадовго до настання його смерті у короткий проміжок часу, лише в своїй сукупності і стосовно живої особи мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку, як таких, що призвели до смерті потерпілого. Смерть потерпілого ОСОБА_2 настала внаслідок проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з пошкодженням правої легені, навколосерцевої сорочки, серця та аорти, колото-різаних поранень шиї та правого плеча, що призвели до розвитку гострої крововтрати, яка і стала безпосередньої причиною смерті; іншими доказами.
Твердження захисника про те, що вбивство ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 вчинив, перебуваючи в стані необхідної оборони, але перевищив її межі, перевірялися судом апеляційної інстанції та правильно визнані безпідставними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Як зазначено у ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.
Доводи сторони захисту, що у зв`язку з необхідністю припинення протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_1 був вимушений захищати себе, перевищивши при цьому межі необхідної оборони, спростовуються доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, які були досліджені судом першої інстанції та яким надано оцінку. Зокрема, показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_1 під час судового розгляду в суді першої інстанції, із яких видно, що він не заперечував факту нанесення у короткий проміжок часу чотирьох ударів ножем ОСОБА_2 у місце розташування життєво-важливих органів потерпілого; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 05 вересня 2020 року за участю захисника, із яких вбачається, що ОСОБА_2 не наносив йому більше одного удару; даними висновку судово-медичної експертизи трупа від 16 жовтня 2020 року № 97; даними висновку судово-медичної експертизи від 09 вересня 2020 року № 198 щодо ОСОБА_1 про відсутність у нього тілесних ушкоджень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між обвинуваченим та потерпілим відбувався конфлікт, в якому помірне фізичне насильство застосовувалось обопільно, а не було однобічним побиттям чи нанесенням ударів потерпілим ОСОБА_1 . Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що, враховуючи взаємовідносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які раптово почали сваритися, спосіб та знаряддя заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, їх кількість, характер та локалізацію, спрямованість поранень у місце розташування життєво-важливих органів потерпілого, подальші дії ОСОБА_1, пов`язані з ненаданням одразу необхідної допомоги потерпілому, ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_2 .
У матеріалах справи, зокрема і у протоколі обшуку за місцем події, відсутні дані про використання під час вказаної сварки загиблим предметів або зброї, застосування яких могло бути реальною загрозою для життя або здоров`я ОСОБА_1 . Будь-яких доказів, які б свідчили, що потерпілий ОСОБА_2, який перебував в стані алкогольного сп`яніння, вчинив суспільно небезпечне посягання щодо ОСОБА_1, у зв`язку з чим останній міг перебувати у стані необхідної оборони, немає.
Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковано правильно, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Довід захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на речові докази, які у порушення вимог ст. 290 КПК не були відкриті стороні захисту, перевірявся судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнаний безпідставним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 27 листопада 2020 року підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику - адвокату Кулику В.О. були відкриті усі матеріали досудового розслідування. Крім того, їм вручався реєстр матеріалів досудового розслідування. ОСОБА_1 та його захисник не були позбавлені права, у разі необхідності, ознайомитися з речовими доказами. Жодних зауважень, клопотань від підозрюваного ОСОБА_1 та його захисника не надходило, що підтверджується розписками останніх про отримання копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування в цьому ж кримінальному провадженні (т. 1, а.к.п. 9-10).
При цьому захисник у касаційній скарзі не конкретизує які речові докази суди повинні були визнати недопустимими.
Твердження захисника про порушення порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння, що ставить під сумнів допустимість як доказу висновку № 206, а відповідно і безпідставне визнання судом цієї обставини такою, що обтяжує покарання ОСОБА_1, є неспроможними.
Суд першої інстанції критично оцінив показання ОСОБА_1 про те, що під час вчинення злочину він у стані алкогольного сп`яніння не перебував, а вжив алкоголь після вбивства ОСОБА_2, з чим погодився й апеляційний суд. Стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 підтверджується висновком від 05 вересня 2020 року № 206 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння, який відповідає вимогам статей 86, 87 КПК (т. 1, а.к.п. 176). Порушень КПК, які б істотно вплинули на дотримання прав засудженого під час проведення такого огляду не встановлено, а тому підстав для визнання даних зазначеного висновку недопустимим доказом немає. Також суди правильно послалися на запис аудіоінформації розмови між ОСОБА_1 та оператором служби "102", в якій засуджений повідомляє про виявлення трупа; при розмові з оператором служби "102" у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння у вигляді плутаної та нечіткої мови, надання непослідовних та нелогічних пояснень, які не відповідали наявним обставинам, про які він намагався повідомити (т. 1, а.к.п. 261-263). Крім того, суди зазначили, що ОСОБА_1 з 2007 року перебуває на обліку у лікаря нарколога КНП "Гадяцька ЦРЛ" з діагнозом ППРА синдром залежності, вживання спиртних напоїв приховує, за місцем проживання характеризується негативно, як особа, що періодично зловживає спиртними напоями. Проаналізувавши ці докази, зокрема і дані протоколу обшуку щодо обстановки за місцем події, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що під час вчинення злочину ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Довід захисника про те, що у вироку зазначені висновки експертиз, які не доводять вину ОСОБА_1, не впливає на законність судових рішень.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених вимог закону про кримінальну відповідальність дотрималися.
Як видно з вироку районного суду, з яким погодився апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжким злочином, особу винного, який раніше неодноразово судимий, злочин вчинив у період іспитового строку, перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом ППРА синдром залежності, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, взяв до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_1 .
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кулика В.О., дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах їхню апеляційну скаргу залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника Кулика В.О. немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд