Постанова
Іменем України
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 2-4430/09
провадження № 61-3812св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток О. А. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Відкрите акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") у червні 2009 року звернулося до суду з указаним позовом, який уточнило в процесі розгляду справи та просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 29 листопада 2009 року в розмірі 451 597,38 грн, з яких: 28 692,94 доларів США - основна кредитна заборгованість, що еквівалентно станом на 23 листопада 2009 року 229 255,55 грн; 4 904,23 доларів США, що еквівалентно 39 184,80 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 183 157,03 грн - пеня, а також понесені судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" посилалося на те, що 14 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 23-414/07-А (далі - кредитний договір), за умовами якого відповідач отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 28 868 доларів США на строк до 13 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки встановленої в пункті 4.1 кредитного договору.
В цей же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля за яким в заставу банку було передано автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Крім того, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором, 14 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 23-414/07-А-П (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель зобов`язувалася відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував належним чином у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів на свою користь.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 29 квітня 2010 року у складі судді Даниленко В. В. позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" суму заборгованості за кредитним договором № 23-414/07-А в розмірі 451 597,38 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 на загальну суму 451 597,38 грн, а тому саме ця сума підлягала стягненню з відповідачів як солідарних боржників, оскільки за договором поруки укладеним з ОСОБА_2 передбачена солідарна відповідальність боржника і поручителя.
Апеляційний суд міста Києва постановою від 20 червня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2010 року в частині вирішення позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову заявленого до ОСОБА_2 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Мотивував рішення апеляційний суд тим, що прострочення сплати заборгованості боржником ОСОБА_1 за кредитним договором розпочалося з січня 2008 року, про що зазначалося в розрахунку заборгованості, наданого банком до суду. Тобто стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 повинно проводитися з моменту прострочення першого платежу з січня по липень 2008 року, проте банком не було надіслано вимогу до поручителя. З огляду на це строк звернення банку до поручителя ОСОБА_3 збіг, поруку слід вважати припиненою. Також апеляційний суд виходив з того, що згідно з актом опису та арешту майна державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби від 11 березня 2011 року в рахунок виконання рішення від 29 квітня 2010 року про стягнення заборгованості за договором кредиту в ОСОБА_1, вилучено заставлений автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, реєстраційний номер НОМЕР_1, відсутні підстави для примусового стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 заборгованості, яка утворилася з моменту виникнення права вимоги на виконання відповідної частини зобов`язань до збігу шестимісячного строку.
Верховний Суд постановою від 27 травня 2020 року касаційну скаргу АПТ "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнив частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.
Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечується певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.
В той же час суди попередніх інстанцій не встановили періодів та сум заборгованості за якими порука припинилася.
Київський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2010 року скасував в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та стягнення з ОСОБА_2 судових витрат та прийняв в цій частині постанову, якою позовні вимоги ПАТ "Банки "Фінанси та кредит" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2, як солідарного боржника з ОСОБА_1, на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 23-414/07-А на загальну суму 276 971,51 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлені обставини справи дають підстави для висновку про часткове припинення поруки щодо прострочених щомісячних платежів, строк сплати яких настав до 04 грудня 2008 року, тобто за 6 місяців до звернення позивача з даним позовом до суду (04 червня 2009 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в якій просила постанову апеляційного суду скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та змінити розподіл судових витрат повністю поклавши їх на позивача.
Крім того касаційна скарга містить клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не застосував до спірних правовідносин частину десяту статі 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і тим самим не врахував висновок щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, який був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.
Не застосував до спірних правовідносин частини першу-другу статті 613 ЦК України, у зв`язку із чим існує необхідність часткового відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, а також не застосував до спірних правовідносин приписи частини четвертої статті 613 та статтю 616 ЦК України щодо яких відсутні висновки Верховного Суду.
Посилається на те, що у цій справі існує унікальна сукупність встановлених судами фактичних обставин, які хоча і свідчать про солідарну відповідальність боржників перед банком, однак умови виконання цих зобов`язань не є тотожними, адже банком поручителю повідомлення про порушення боржником зобов`язання не направлялось, а тому такі дії мають кваліфікуватись як прострочення кредитора та є підставою для відмови у позові.
ОСОБА_2 вказувала, що у неї існувала заборгованість перед банком в розмірі щомісячних платежів, проте заборгованість на суму кредиту була відсутня.
Вимогу поручителю про сплату боргу банк не направляв, а тому строк виконання за договором поруки не настав, що свідчить про те, що банк допустив прострочення кредитора.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Дарницького районного суду м. Києва.
18 травня 2021 року цивільна справа № 2-4430/09 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 14 грудня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 28 868 доларів США на строк до 13 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки встановленої в пункті 4.1 кредитного договору.
Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно було здійснюватися ОСОБА_1 щомісяця шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі та в строки визначені у договорі та у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.
За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки, що передбачено пунктом 6.1 кредитного договору.
14 грудня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля за яким в заставу банку було передано автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором № 23-414/07-А, укладеним між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1, 14 грудня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язувалася відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором.
Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що відповідачі несуть відповідальність як солідарні боржники, і банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Згідно з пунктом 3.1 договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед банком за кредитним договором, ОСОБА_2 зобов`язана здійснити виконання боргових зобов`язань в обсязі, заявленому банком протягом двох банківських днів з дати надсилання банком відповідної письмової вимоги за адресою, вказаною в договорі поруки.
10 квітня 2008 року ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" надіслав ОСОБА_1 лист № 23-976/08 з вимогою погасити поточну заборгованість за кредитним договором (а. с. 22, том 1)
Пунктом 3.5 кредитного договору, серед іншого, передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, у наступних випадках, зокрема: позичальник у період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору, у тому числі: позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до пунктів 3.2., 3.3, 4.3, 4.4 цього договору; не надав банку у встановлений строк будь-які документи, якщо обов`язок подання таких документів позичальником передбачено цим договором; не повідомив банк у встановлені строки про факти, зазначені у пункті 5.7 цього договору; припускався інших порушень. У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов`язаний зробити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти, протягом 10 банківських днів з моменту одержання вимоги банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки нарочним позичальнику за вказаною адресою.
Згідно з пунктом 2.3 у випадку непогашення боржником заборгованості за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, протягом 1-го календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, у кредитора виникає повне право вимоги сплати боргу в повному обсязі до поручителя.
Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії у зазначені у цих договорах строки, поручитель зобов`язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором.
З даним позовом ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" звернувся 04 червня 2009 року, з вимогою повного дострокового повернення кредиту на суму 28 692,81 доларів США, що становило 218 527,31 грн, та стягнення процентів, нарахованих станом на 21 травня 2009 року - 4 561,94 долари США, що становило 34 744,19 грн та пені - 108 337,75 грн.
В подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість станом на 23 листопада 2009 року, тобто збільшив суму нарахованих процентів та просив стягнути проценти на суму 4 904,23 долари США, що становило по курсу НБУ 7,99 - 229 255,55 грн, а також пеню в сумі 183 157,03 грн.
З графіку погашення кредиту встановлено, що щомісячний ануїтетний платіж становив 512,11 доларів США, що розподілялися на сплату суми основного боргу та процентів за користування кредитом. Відповідно до розрахунків заборгованості, за період дії кредитного договору, позичальником ОСОБА_1 було здійснено лише два платежі за основним боргом на загальну суму 175 доларів, останній з яких - 12 лютого 2008 року.
Починаючи з січня 2008 року ОСОБА_1 здійснював щомісячні платежі не у повному обсязі (174, 100 чи 200 доларів США щомісяця, які були спрямовані на погашення відсотків), здійснивши останній платіж по відсотках 09 грудня 2008 року.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредиту встановлено, що загальна сума прострочених платежів по тілу кредиту за період з січня 2008 року по 04 грудня 2008 року становить 1 691,52 доларів США.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц .
Судами встановлено, що згідно з пунктом 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно, в термін з 1 по 10 число кожного місяця (згідно з графіком зниження розміру заборгованості - додатком № 1 до кредитного договору), здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у складі щомісячних ануітетних платежів, розміри яких у різні періоди фактичного року кредитування були різними.
Поряд з установленням строку дії договору (до 13 грудня 2014 року) сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно в термін з 1 по 10 число кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів розпочинається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.
У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про те, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань правильні.
Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечується певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.
Отже, з огляду на вказане вище колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що встановлені обставини справи доводять часткове припинення поруки щодо прострочених щомісячних платежів, строк сплати яких настав до 04 грудня 2008 року, тобто за 6 місяців до звернення позивача з даним позовом до суду (04 червня 2009 року).
Колегія суддів зауважує, що скасовуючи постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року, та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року вказав, що апеляційному суду необхідно встановити періоди та суми, за якими порука припинилася.
За приписами частини другої статті 1050 ЦК України звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитними договорами у зв`язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання або неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб`єкта - кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.
Апеляційний суд правильно врахував, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов`язання за кредитним договором у добровільному порядку не виконані, а кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред`явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.
Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов`язок з дострокового повернення кредиту.
З матеріалів справи судами встановлено, що з цим позовом ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" звернулося 04 червня 2009 року, з вимогою повного дострокового повернення кредиту на суму 28 692,81 доларів США, що становило 218 527,31 грн та стягнення процентів, нарахованих станом на 21 травня 2009 року - 4 561,94 долари США, що становило 34 744,19 грн та пені - 108 337,75 грн.
В подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість станом на 23 листопада 2009 року, тобто збільшив суму нарахованих процентів та просив стягнути проценти на суму 4 904,23 долари США, що становило по курсу НБУ 7,99 - 229 255,55 грн, а також пеню в сумі 183 157,03 грн.
Велика Палата Верховного Суду у п. 90-91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вказувала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про те, що нарахування процентів за користування кредитом та пені повинно бути обмежене терміном звернення позивача до суду з позовом про дострокове повернення кредиту правильний.
З матеріалів справи - графіку погашення кредиту встановлено, що щомісячний ануїтетний платіж становив 512,11 доларів США, що розподілялися на сплату суми основного боргу та процентів за користування кредитом. Відповідно до розрахунків заборгованості, за період дії кредитного договору, позичальником ОСОБА_1 було здійснено лише два платежі за основним боргом на загальну суму 175 доларів, останній з яких - 12 лютого 2008 року.
Починаючи з січня 2008 року ОСОБА_1 здійснював щомісячні платежі не у повному обсязі (174, 100 чи 200 доларів США щомісяця, які були спрямовані на погашення відсотків), здійснивши останній платіж по відсотках 09 грудня 2008 року.
В силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Таким чином висновок апеляційного суду про те, що у зв`язку зі зверненням позивача до суду з даним позовом 04 червня 2009 року порука поручителя ОСОБА_2 припинилась щодо заборгованості по прострочених платежах по тілу кредиту та процентах, що виникла у період з січня 2008 року по 04 грудня 2008 року правильний.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредиту, загальна сума прострочених платежів по тілу кредиту за період з січня 2008 року по 04 грудня 2008 року становить 1 691,52 доларів США.
Отже сума кредиту, яка підлягає до стягнення з поручителя становить: 28 692,81 доларів США - 1 691,52 доларів США = 27 001,29 доларів США, що за офіційним курсу НБУ долара США до гривні - 7,99, за яким позивач просив стягнути заборгованість у гривнях, становить 215 740,30 грн.
Порука ОСОБА_2 щодо заборгованості по процентах, яка виникла до 04 грудня 2008 року припинилась, а кінцевий термін нарахування процентів у зв`язку зі зверненням позивача про дострокове повернення кредиту у повному обсязі є 04 червня 2009 року, а тому заборгованість за процентами за користування кредитом підлягає стягненню в межах 6-місячного строку перед зверненням позивача до суду.
Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, за період з 04 грудня 2008 року по 04 червня 2009 року виникла заборгованість по процентах за користування кредитом на суму 2 079,3 доларів США, що за офіційним курсом НБУ долара США до гривні - 7,99, за яким позивач просив стягнути заборгованість у гривнях, становить 16 613,61 грн.
В заяві про збільшення позовних вимог позивач також просив стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по основному боргу, за ставкою визначеною умовами кредитного договору (1% від суми заборгованості за 1 день прострочення платежу), за період з 11 квітня 2008 року по 22 листопада 2009 року на суму 82 900,39 грн.
Також просив стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованих відсотках за період з 11 січня 2008 року по 22 листопада 2009 року в сумі 100 256,64 грн. Всього просив стягнути пені на загальну суму 183 157,03 грн.
Однак, враховуючи, що кредитодавець використав своє право передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, звернувшись до суду з позовом про дострокове повернення кредиту, сплату процентів та пені, чим змінив умови основного зобов`язання, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період після 04 червня 2009 року, задоволенню не підлягають. Також не підлягає стягненню пеня, що нарахована за період до 04 грудня 2008 року, оскільки порука відповідача щодо сплати цих платежів припинилась.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню пеня за несвоєчасне погашення суми заборгованості та процентів, нарахована позивачем за період з 04 грудня 2008 року по 04 червня 2009 року.
Апеляційний суд встановив, що за період з 04 грудня 2008 року по 04 червня 2009 року сума нарахованої пені за несвоєчасну сплату тіла кредиту становить 28 004 грн.
Суд апеляційної інстанції встановив, що сума нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів за вказаний період становить 45 564,47 грн та на підставі приписів частини третьої статті 551 ЦК України дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені за несвоєчасну сплату процентів, оскільки вона значно перевищує суму процентів, що підлягають стягненню з поручителя, та визначив її у розмірі вказаних процентів, а саме - 16 613,60 грн.
У зв`язку із вищенаведеним колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду про те, що підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з поручителя ОСОБА_2 визначеної позивачем суми заборгованості нема, адже місцевим судом не було враховано тієї обставини, що порука ОСОБА_2 припинилась відностно щомісячних платежів, строк сплати яких настав до 04 грудня 2008 року; також не було враховано, що підстави у кредитора для нарахування процентів за користування кредитом після звернення з позовом про дострокове погашення кредиту, відсутні.
Враховуючи вищевикладені обставини колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що відповідно до розрахунків, наданих позивачем, які не були спростовані відповідачем, наявні підстави для часткового задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, а саме:
заборгованість за тілом кредиту - 27 001,29 доларів США, що за офіційним курсом НБУ долара США до гривні - 7,99, відповідно до вимог позовної заяви, становить 215 740,30 грн;
заборгованість за процентами за користування кредитом - 2 079,3 доларів США, що за офіційним курсу НБУ долара США до гривні - 7,99, становить 16 613,61 грн.
пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту - 28 004 грн та за несвоєчасне погашення процентів - 16 613,60 грн, всього - 44 617,60 грн.
Щодо доводів касаційної скарги колегія суддів доходить таких висновків.
Доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин частину десяту статі 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і тим самим не врахував висновок щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, який був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а позичальник, який не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про дострокове стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, зокрема щодо правильності встановлення обставин у справі, не спростував зазначену обставину. Колегією суддів враховано, що справа перебуває на розгляді в суді з червня 2009 року, а передбачений договором про надання кредиту від 14 грудня 2007 року строк його повернення - 13 грудня 2014 року на момент подання касаційної скарги настав.
Крім того фактичні обставини у справі № 638/13683/15-ц та у справі, яка є предметом касаційного перегляду є відмінними від обставин у справі, яка переглядається, адже у вказаній заявником справі кінцевий строк повернення кредиту був визначений 23 жовтня 2028 року і на час розгляду справи судами не настав.
Вищенаведеним також спростовується довід касаційної скарги про те, що вимогу поручителю про сплату боргу банк не направляв, а тому строк виконання за договором поруки не настав, що свідчить про те, що банк допустив прострочення кредитора.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин частини першу-другу статті 613 ЦК України, у зв`язку із чим існує необхідність часткового відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, а також не застосував до спірних правовідносин приписи частини четвертої статті 613 та статтю 616 ЦК України щодо яких відсутні висновки Верховного Суду колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Частиною третьою статті 613 ЦК України передбачено, що боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що відмова кредитора від запропонованого боржником виконання договору може мати місце лише тоді, коли кредитор може прийняти виконання від боржника, однак із суб`єктивних причин відмовляється це зробити. Натомість, не можна вважати відмовою об`єктивну неможливість прийняти виконання боржника, оскільки в такому випадку матиме місце не відмова від прийняття виконання, а лише неможливість прийняти виконання.
Таким чином, колегія суддів вважає означений довід касаційної скарги таким, що не заслуговує на увагу, адже обставин, які б доводили, що банк відмовляється із якихось суб`єктивних причин прийняти виконання боргу від боржника судами не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів перевірила інші доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "РуїзТоріха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").