Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 209/789/15-ц
провадження № 61-16561св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач (за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсними пунктів кредитного договору.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивований тим, що 16 жовтня 2007 року ОСОБА_3 (в подальшому прізвище було змінене на ОСОБА_4 ) та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали кредитний договір № DNI0AN02000986. Згідно договору ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 52 315,76 грн на термін до 15 жовтня 2014 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, установлені договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено у розрахунку заборгованості за договором № DNI0AN02000986. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 10 лютого 2015 року виникла заборгованість у розмірі 106 537,92 грн, яка складається з наступного: 36 989,13 грн - заборгованість за кредитом; 1 318,54 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 515,52 грн - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 64 714,73 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
ПАТ КБ "ПриватБанк" просило (з урахуванням збільшених позовних вимог) стягнути з відповідача заборгованість станом на 23 січня 2018 року у розмірі 170 522,12 грн за договором від 16 жовтня 2007 року № DNI0AN02000986, а також сплачений судовий збір.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними пунктів кредитного договору та розірвання договору.
Зустрічний позов мотивований тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" незаконно нараховувало комісію та винагороду за користування кредитними коштами та обслуговування кредиту.
Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.7, 7.1 договору передбачено щомісячне погашення кредиту, процентів та винагороди.
Пункт 7.1 договору містить наступні відомості: "Банк зобов`язується надати "Позичальникові" кредитні кошти на строк з 16 жовтня 2007 року по 15 жовтня 2014 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії (далі - кредит) у розмірі 69 612,48 грн, на наступні цілі: 48 360,00 грн на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також у розмірі 34,00 грн для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, договором особистого страхування від 16 жовтня 2007 року № DNІ0AN02000986, на строк до 15 жовтня 2008 року у сумі 2 470,96 грн, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн та у розмірі 17 296,72 грн на сплату страхових платежів у випадку та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,43 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору".
Згідно пункту 7.2 договору банк на виконання договору здійснив наступне: перерахував грошові кошти в розмірі 48 360,00 грн на рахунок автосалону, 1 450,80 грн - комісія банку, 2 470,96 грн - на поточний рахунок страхової компанії. Також з наданого банком розрахунку відомо, що банк щомісячно нараховував комісію у розмірі 73,24 грн, яка сплачувалася при внесенні позичальником чергового платежу.
На підставі наведеного позивач за зустрічним позовом вважає, що встановивши у кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, отже нарахування такої комісії законом не передбачено. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Також вважає, що окремі пункти кредитного договору від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, укладеного з ПАТ КБ "ПриватБанк" є недійсними в силу статті 203 ЦК України, Закону України "Про захист прав споживачів", постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, а щомісячні платежі від 73,24 грн до 1 000,00 грн та винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн (комісія банку) є незаконними, що в свою чергу тягне за собою невідповідність розрахунку.
Позивач за зустрічним позовом вважає дії банку такими, що порушують права споживача фінансових послуг, вказує, що умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України), умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, а також завдають шкоди споживачеві.
До звернення до суду ОСОБА_4 неодноразово зверталася до банку щодо неправомірності розрахунків та перерахунку існуючої заборгованості за кредитним договором з метою досудового врегулювання даного питання, але до теперішнього часу воно залишається невирішеним. Банк лише надсилав листи від 26 листопада 2009 року, від 10 грудня 2009 року та від 13 вересня 2010 року із вимогою виконати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року в повному обсязі (нараховані проценти, комісії та штрафні санкції) у тижневий строк з дати отримання повідомлення. Також до звернення до суду з відповідним позовом, з метою отримання необхідного обсягу інформації про свої права, спосіб їх відновлення та захисту, складання документів (позову та відзиву), позивач за зустрічним позовом понесла витрати на отримання правничої (правової) допомоги в розмірі 1 500,00 грн.
ОСОБА_4 просила:
- визнати недійсними пункти договору від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, а саме: пункти 3.1, 3.3, 3.5, 3.7, 7.1 в частині: кредитних коштів у розмірі 69 612,48 грн, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору, який був укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк", з моменту його укладання - 16 жовтня 2007 року;
- зобов`язати ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, виключивши з початкової суми розрахунку винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн та з зарахуванням грошових коштів, які були зараховані в рахунок щомісячної комісії в рахунок погашення кредиту (тіло кредиту);
- розірвати кредитний договір від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк";
- стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу та витрати, пов`язані з розглядом справи.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Визнано недійсним пункти 3.1, 3.3, 3.5, 3.7, 7.1 договору від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986 в частині: кредитних коштів у розмірі 69 612,48 грн, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору, який був укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" з моменту його укладання - 16 жовтня 2007 року.
Розірвано кредитний договір від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, який укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, тоді як зустрічна позовна заява є обґрунтованою та доведеною.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року в частині задоволених зустрічних позовних вимог скасовано.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними пунктів кредитного договору задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 3.7 договору від 16 жовтня 2007 року № DNI0AN02000986, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Виключено з пункту 7.1 договору від 16 жовтня 2007 року № DNI0AN02000986, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк", посилання щодо винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля.
В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач не надав достатніх та належних доказів на підтвердження поважності пропуску строку позовної давності з 21 січня 2009 року, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 .
Щодо зустрічного позову суд апеляційної інстанції зазначив, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства.
Тому пункт 3.7 договору від 16 жовтня 2007 року № DNI0AN02000986 слід визнати недійсним, а з пункту 7.1 договору виключити посилання щодо винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 450,80 грн, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови в первісному позові та часткового задоволення зустрічного позову скасувати і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
23 листопада 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.
На підставі ухвали Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 10 грудня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 161/1090/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі 369/7143/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 355/183/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 204/3302/14-ц, від 08 вересня 2019 року у справі № 318/235/16-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості не врахували переривання строку позовної давності (позичальник періодично погашала заборгованість, зокрема в період з 2007 року по 2015 рік, останній платіж в розмірі 1 000 грн здійснено 27 липня 2015 року).
Доводи інших учасників справи
У грудні 2020 року представник відповідача Горкун Д. О. надіслав відзив на касаційну скаргу, проте Верховний Суд його не бере до уваги, оскільки він не підписаний представником.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 16 жовтня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 (в подальшому прізвище було змінене на ОСОБА_4 ) уклали кредитний договір від 16 жовтня 2007 року № DNI0AN02000986, відповідно до якого відповідач отримала кредитні кошти на строк з 16 жовтня 2007 року по 15 жовтня 2014 року включно, у вигляді встановленої лінії (кредит) у розмірі 69 612,48 грн на наступні цілі: 48 360 грн - на купівлю автомобіля (споживчі цілі); 34 грн - для сплати реєстрації предмета застави; 2 470,96 грн - за договором особистого страхування від 16 жовтня 2007 року № DNI0AN02000986; 1 450,80 грн - винагорода за надання фінансового інструменту (комісія); 17 296,72 грн - на сплату страхових платежів. Відсоткова ставка за користування кредитом склала 1,43 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а щомісячна винагорода (комісія) визначена у розмірі 0,14 % від суми наданого кредиту. Щомісячний платіж, починаючи з наступного місяця встановлено в сумі 1 154,43 грн, з періодом сплати з 16 по 20 число кожного місяця (т. 1 а. с. 10-12).
Пунктами 4.1 і 7.4 вказаного кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником своїх зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту, за кожен день прострочки, але не менше 1 грн.
Також у пункті 3.2 кредитного договору зазначено, що при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Листом від 06 січня 2009 року банк повідомив ОСОБА_2 про збільшення з 01 лютого 2009 року розміру відсоткової ставки за кредитним договором до 27,48 % при цьому зазначив, що у разі незгоди з такими змінами умов договору, їй запропоновано в строк не пізніше 20 січня 2009 року звернутися у відділення банку, надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі (т. 1 а. с. 88).
Листами від 26 листопада 2009 року та від 10 грудня 2009 року банк поставив
вимогу перед боржником ОСОБА_2 про повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін (т. 2 а. с. 86, 87).
Також у матеріалах справи наявне повідомлення ПАТ КБ "ПриватБанк" від 13 вересня 2010 року, направлене відповідачу, із вимогою виконати зобов`язання за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року у тижневий строк з дати отримання цього повідомлення, а у разі невиконання порушеного зобов`язання, банк має намір звернути стягнення на предмет застави (т. 1 а. с. 94).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2010 року у справі № 2-10936/10 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" були задоволені позовні вимоги в повному обсязі та визнано недійсним пункт 2.3.1 кредитного договору від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк", визнано незаконним дії банку щодо зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року № DNІ0АN02000986 (т. 1 а. с. 56, 57).
Станом на 23 січня 2018 року згідно розрахунку, наданого АТ КБ "ПриватБанк", заборгованість за договором становила 170 522,12 грн, яка складається з наступного: 36 989,13 грн - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 2 334,06 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 131 198,93 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (т. 2 а. с. 60-62).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.