Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 753/2768/20
провадження № 61-8480св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Марушевський Дмитро Леонідович, на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про розірвання договору та стягнення грошових коштів.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 12 жовтня 2019 року між нею та ФОП ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-І, відповідно до умов якого відповідачка взяла на себе зобов`язання передати у власність позивачки товар згідно зі специфікацією, яка є додатком № 1 до договору, а позивачка, у свою чергу, - прийняти та оплатити його вартість. Згідно з пунктом 5.1 договору покупець сплачує продавцеві аванс від суми договору наступними платежами: 70 000,00 грн - одразу після підписання договору та 47 464,00 грн - у термін до 14 календарних днів.
Незважаючи на повне виконання нею своїх зобов`язань за договором, а саме оплату загальної вартості замовлених дверей, а також послуг з їх перевезення та здійснення монтажу у загальному розмірі 146 830,00 грн, відповідачка взятих на себе зобов`язань не виконала, про готовність замовлених виробів не повідомила, замовлених товарів (виробів) позивачці не поставила.
Просила розірвати договір купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь суму сплачених коштів за договором купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1 у розмірі 146 830,00 грн.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 146 830,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року скасовано.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором щодо поставки та монтажу дверей підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною від 18 листопада 2019 року № 111019-1, відповідно до якої 18 листопада 2019 року представники ТОВ "СВ ДОРС" передали представнику відповідачки - водію ОСОБА_3 двері згідно зі специфікацією від 15 жовтня 2019 року № 0411Д-СЧ-356776, показаннями свідка ОСОБА_3 щодо здійснення доставки товару у будинок позивачки, а також актом - приймання виконаних робіт за договором купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1, підписаним 22 листопада 2019 року, який від імені позивачки підписав ОСОБА_4 .
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року скасовано, позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за договором купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1, у розмірі 146 830,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_2 не довела виконання своїх зобов`язань щодо поставки товару на адресу позивачки, оскільки вона не надала належних та допустимих доказів того, що позивачка або належним чином уповноважена нею особа приймала замовлений товар.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Марушевський Д. Л., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року скасувати, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка довела здійснення поставки та монтажу дверей за договором купівлі-продажу товарів, що підтверджено належними та допустимими доказами, а тому повністю спростовують доводи позивачки про нездійснення відповідачкою поставки, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Відповідачка під час розгляду справи в суді першої інстанції подавала клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням від 30 вересня 2020 року, проте зазначене клопотання було безпідставно відхилено судом. Представник позивачки в судовому засіданні визнав факт поставки дверей, підтвердив, що між позивачкою та відповідачкою був наявний конфлікт щодо якості/вигляду вже фактично поставлених дверей та визнав окремі докази, що були надані відповідачкою. Суд апеляційної інстанції повністю проігнорував більшість доказів, наданих відповідачкою, не надав жодної оцінки доводам відповідача, що наведені у відзиві на апеляційну скаргу, не розглянув (відхилив) клопотання відповідачки про виклик свідків та про заслуховування аудіо записів телефонних переговорів працівника відповідачки з позивачкою, чим допустив неповне дослідження доказів та прийняв постанову, якою скасував судове рішення, що відповідає закону.
Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі
№ 3-59гс14, від 06 квітня 2016 року у справі № 3-84гс16, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/23976/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/18812/17, від 29 січня 2020 року у справі № 9156/922/19, від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18; відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; недослідження зібраних у справі доказів; необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У серпні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Юзефович А. О., у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться лише до незгоди з висновками стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Марушевський Д. Л., на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Верховний Суд виходив з наявності підстав для відкриття провадження у цій малозначній справі на підставі підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Суди встановили, що 12 жовтня 2019 року за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1, укладеним між позивачкою та відповідачкою, ФОП ОСОБА_2 зобов`язалась передати у власність ОСОБА_1 товар згідно зі специфікацією. На виконання умов договору позивачка підписала специфікацію та замовлення покупця № 855, відповідно до яких предметом є замовлення дверей, а також послуги з їх доставки та здійснення монтажу на суму 146 830,00 грн.
На виконання умов договору відповідачка підписала специфікацію та замовлення покупця № 855, у якому вказана дата на один день раніше дати укладення договору - 11 жовтня 2019 року.
Відповідно до замовлення покупця № 855, а також згідно з пунктом 4.2 договору загальна вартість замовлених дверей, а також послуги з їх доставки та здійснення монтажу, становить 146 830,00 грн.
Згідно з пунктом 3.1 договору продавець здійснює постачання виробу протягом 35 календарних днів з моменту підписання договору і здобуття передоплати, яка становить не менше ніж 80 % від загальної вартості виробів, вказаною в пункті 5.1 договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору покупець сплачує продавцеві аванс від суми договору наступними платежами: 70 000,00 грн - одразу після підписання договору та 47 464,00 грн - у термін до 14 календарних днів.
Згідно з положеннями пункту 5.2 договору остаточну оплату позивачка мала би здійснити протягом 3-х календарних днів з моменту отримання повідомлення про готовність замовлених ним дверей до відвантаження.
Позивачка сплатила на користь відповідачки повну суму коштів у розмірі 146 830,00 грн, з яких 70 000,00 грн передані 12 жовтня 2019 року, 47 500,00 грн передані 26 жовтня 2019 року, а залишок від загальної вартості замовлених дверей у сумі 29 330,00 грн - 16 листопада 2019 року - в останній день з дня укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що відповідачка не довела виконання своїх зобов`язань щодо поставки товару на адресу позивачки, оскільки не надано належних та допустимих доказів того, що позивачка або належним чином уповноважена нею особа приймала замовлений товар.
З таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі доведено, що відповідачка здійснила поставку та монтаж дверей за умовами укладеного з позивачкою договору та специфікації товару, а відповідачка сплатила вартість замовлених дверей.
Суд зазначив, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 підтвердили факт доставки та монтажу дверей позивачу відповідно до договору купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1. Свідок ОСОБА_5 вказав, що ОСОБА_1 висловила незадоволення поставленим товаром, вказавши на його невідповідність тому, що замовляла. Претензія була передана керівництву, про результати розгляду свідку не відомо. Свідок ОСОБА_3 пояснив, що здійснював доставку дверей позивачці, підписував акт прийому-передачі. Свідок ОСОБА_6 пояснив, що встановлював двері в будинку позивачки. Позивачка висловлювала незадоволення щодо замовленого товару, а її чоловік розпорядився монтувати двері.
Згідно з частинами першою, другою статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; 2) визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Марушевський Д. Л., про дослідження доказів та виклик свідків, подані до суду апеляційної інстанції 09 квітня 2021 року (т. 2, а. с. 107-112).
Проте на порушення пункту 6 частини першої статті 365, частин другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не розглянув заяви відповідача про виклик свідків та дослідження доказів, а обмежився лише загальними висновками про недоведеність позову та посилання на певні умови договору.
Так, суд апеляційної інстанції, навівши зміст пунктів 2.6, 9.1,3.3 укладеного між сторонами договору про виготовлення виробів за певною стандартною технологією, недопустимість передавання сторонами своїх прав і зобов`язань, пов`язаних з виконанням договору третім особам без письмової згоди на те іншої сторони, про порядок доставки виробів покупцеві та приймання виробів, не дослідив та не дав оцінки доказам, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про поставку відповідачкою позивачці дверей.
Також, досліджуючи договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 та акт приймання-передачі виконаних робіт, апеляційний суд повинен був з`ясувати справжню правову природу укладеного договору, надати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Указаного обов`язку суд апеляційної інстанції не виконав.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінюючи правомірність ухваленого рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Судом апеляційної інстанції не враховані вимоги зазначених положень процесуального закону, не дана належна оцінка доводам та доказам відповідачки про фактичне виконання договору та поставку дверей.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
У зазначеному аспекті підстав для скасування оскаржуваного рішення заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13; у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/23976/16, від 29 січня 2020 року у справі № 9156/922/19, від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18.
Так, у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-75цс13 зроблено висновок, що "оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У порушення вказаних вимог судом у справі, яка переглядається, не було досліджено питання істотності порушення відповідачкою умов договору купівлі-продажу та наскільки продавець позбавився того, на що він розраховував, з огляду на те, що судом першої інстанції у справі, яка переглядається, ураховано термін, на який укладався договір купівлі-продажу, - до 03 березня 2031 року, та зіставлено його з періодом заборгованості, яку допустила ОСОБА_1".
У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/23976/16 зроблено висновок, що суд повинен був встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15 містяться висновки, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18 та від 29 січня 2020 року у справі № 9156/922/19.
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 зроблено висновок, що "наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд в межах наявних в нього повноважень, передбачених процесуальним законом, здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України".
Отже, за умови належного дослідження поданих відповідачкою доказів на заперечення позову, слід дійти висновку про обґрунтованість заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аргументи відзиву про те, що суд апеляційної інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, лише зводяться до незгоди з висновками стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом належним чином не досліджені та не оцінені подані стороною відповідача докази.