Постанова
Іменем України
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 2-815/11
провадження № 61-16183св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб?єкти оскарження: начальник Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудка Максим Олегович, державний виконавець Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Іскра Оксана Сергіївна,
заінтересована особа (стягувач) - товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів:
Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії начальника Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудки М. О., державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Іскри О. С.
Скарга мотивована тим, що 09 липня 2020 року він отримав письмове повідомлення за підписом начальника Бердянського міськрайонного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудка М. О., в якому було зазначено, що 1/4 частка квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить йому на праві власності, буде передана на реалізацію за ціною 197 940,00 грн, яка була визначена на підставі акту про оцінку майна в рамках виконавчого провадження № 48297861.
21 вересня 2020 року заявником отримано лист ДП "Сетам", відповідно до якого, 30 вересня 2020 року мали відбутися електронні торги щодо реалізації вищевказаного нерухомого майна, а саме: 1/4 частки квартири, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначав, що квартира, розташована за адресою:
АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 04 грудня 2007 року. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 грудня 2018 року по справі за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 та застосовано спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення належної оцінки майна. Вказане рішення набрало законної сили.
Відповідно, зазначена квартира мала бути передана на примусову реалізацію як цілий об`єкт, а не частинами, таким чином у начальника Бердянського міськрайонного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудки М. О. і державного виконавця Іскри О. С. не було законних підстав підписувати заявку на реалізацію та передавати на примусову реалізацію ј частку квартири, яка є предметом іпотеки, як цілий об`єкт.
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, просив суд:
- визнати незаконними дії начальника Бердянського міськрайонного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудки М. О. щодо затвердження та підписання заявки на реалізацію арештованого майна, а саме: ј частки квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 ;
- визнати незаконними дії державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Іскри О. С. щодо передачі на реалізацію ј частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року скаргу задоволено.
Визнано незаконними дії начальника Бердянського міськрайонного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудки М. О. щодо затвердження та підписання заявки на реалізацію арештованого майна, а саме 1/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Визнано незаконними дії державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Іскри О. С. щодо передачі на реалізацію 1/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 грудня
2018 року, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 мала бути передана на примусову реалізацію як цілий об`єкт, а не частинами. Таким чином, у Бердянського МВДВС не було законних підстав підписувати заявку на реалізацію та передавати на примусову реалізацію 1/4 частку квартири, яка є предметом іпотеки як цілий об`єкт. З урахуванням викладеного, начальник Бердянського ВДВС Дудка М. О. не мав законних підстав затверджувати заявку на реалізацію 1/4 частки квартири, а мав повернути державному виконавцю документи на її реалізацію. Таким чином, суд прийшов до висновку, що державний виконавець і начальник Бердянського МВДВС порушили пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційну скаргу державного виконавця Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Іскри О. С. задоволено.
Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 жовтня
2020 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 270,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що підписуючи заявку на реалізацію та передачу на примусову реалізацію ј частку квартири державний виконавець і начальник Бердянського міськрайонного відділу Державної Виконавчої Служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) діяли в межах Закону та наданих їм повноважень.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
30 вересня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2021 року та залишити в силі ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було застосовано спеціальний Закон України "Про іпотеку" який регулює спірні правовідносини. Заявник зазначає, що Законом України "Про іпотеку" не передбачено можливість примусової реалізації предмета іпотеки частками, а тільки у вигляді цілого об?єкту.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
23 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 грудня
2018 року, прийнятого у справі № 310/1650/18 за позовом TOB "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2,
ОСОБА_3 по ј частині кожному та застосовано спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення належної оцінки майна. Рішення набрало чинності.
Додатковим рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 27 грудня 2018 року відстрочено виконання вищезазначеного рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Постановою державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Кюрчева А. В. про опис та арешт майна боржника від 19 березня 2019 року на виконання виконавчого листа № 2-2000/11 виданого
18 вересня 2012 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ " Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал" боргу у розмірі 1 222 368,26 грн, на виконання виконавчого листа № 2-815/11 виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області від 17 січня
2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 суми позики в розмірі 168 697,62 грн, було накладено арешт на нерухоме майно, а саме: на
ј частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
21 вересня 2020 року ОСОБА_1 отримав лист ДП "Сетам", відповідно до якого, 30 вересня 2020 року мали відбутися електронні торги щодо реалізації вищевказаного нерухомого майна, а саме: 1/4 частки квартири, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 оскаржив вищезазначену постанову до суду.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня
2021 року по справі № 2-815/11 (провадження № 4-с/310/1/21) в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про опис та арешт майна боржника від 19 березня 2019 року (ј частини трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п?ята стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Надаючи оцінку висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності дій начальника Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дудки М. О. та державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Іскри О. С. під час передачі ј частини трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на реалізацію на електронні торги, в межах заявлених ОСОБА_1 вимог, а саме щодо неможливості реалізації ј частки квартири, яка є предметом іпотеки як цілий об`єкт, Верховний Суд виходить із такого.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини сьомої статті 51 Закону України "Про виконавче провадження", примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Згідно статті 41 Закону України "Про іпотеку", предмет іпотеки реалізується на прилюдних торгах на умовах, передбачених Законом України "Про іпотеку" тільки у тому випадку, коли на нього звернено стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 51 Закону України "Про виконавче провадження"для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.
Відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону України "Про виконавче провадження"за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
З матеріалів справи відомо, що іпотекодержатель ТОВ " ОТП Факторинг Україна" надав згоду щодо звернення стягнення на ј частку квартири ОСОБА_1 та її примусову реалізацію.
У зв`язку з чим, постановою державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 19 березня 2019 року Кюрчевою А. В. було накладено арешт на ј частки вищезазначеної квартири за іншими виконавчими провадженнями де боржником є ОСОБА_1, а стягувачами ТОВ "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал", ОСОБА_5, а саме, на виконаннявиконавчого листа № 2-2000/11 виданого 18 вересня 2012 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Інвестиційна компанія " ІФГ Капітал" боргу у розмірі 1 222 368,26 грн, на виконання виконавчого листа № 2-815/11 виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області від 17 січня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 суми позики в розмірі 168 697,62 грн було накладено арешт на нерухоме майно, а саме: на ј частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанову державного виконавця Кюрчевої А. В. про опис та арешт майна боржника від 19 березня 2919 року про накладення арешту на ј частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 було оскаржено
ОСОБА_4 .
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2019 року, яка була залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, в задоволенні скарги ОСОБА_4 було відмовлено.
При цьому, судами встановлено, що виносячи вищезазначену постанову, державний виконавець діяв в межах Закону та наданих йому повноважень
(а. с. 35-38).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що іпотекодежатель ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надав згоду щодо звернення стягнення на ј частку квартири ОСОБА_1 та її примусову реалізацію за іншим виконавчим провадженням, постанова державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 19 березня 2019 року Кюрчевою А. В. про опис та арешт спірної 1/4 частки квартири не скасована та є чинною. Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 оскільки аналіз вищезазначених фактичних обставин справи та наведених статей Законів дає підстави вважати, що підписуючи заявку на реалізацію та передачу на примусову реалізацію ј частку квартири державний виконавець і начальник Бердянського міськрайонного відділу Державної Виконавчої Служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) діяли в межах Закону та наданих їм повноважень.
Аргументи заявника щодо неправильного застосування норм матеріального права та не застосування судом апеляційної інстанції Закону України "Про іпотеку" є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції зроблені у цій справі не викликають сумнівів у правильному застосуванні норм матеріального права та Закону України "Про іпотеку". що у свою чергу свідчить про правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції у цій справі.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.