Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 308/1213/18
провадження № 61-9253св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерства оборони України; Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Міністерство оборони України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року у складі судді Малюк В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А. та касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року у складі судді Малюк В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України, Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Міністерство оборони України, про зобов`язання забезпечити житлом.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з вересня 1985 року він проходив військову службу на офіцерських посадах Збройних Сил України. Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 766 від 14 жовтня 2010 року його звільнено з військової служби у запас за пунктом "в" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", який передбачає звільнення військовослужбовців з військової служби за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. На момент звільнення його вислуга у Збройних Силах України склала 30 років 2 місяці.
8 червня 1989 року його взято на квартирний облік в загальну чергу, у період проходження військової служби він не був забезпечений жилим приміщенням та не отримував грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.
Станом на 01 липня 2017 року у списку черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов, він перебуває у загальній черзі під номером - 1.
Посилаючись на наведене, просив:
- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачева надати йому благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири в м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб із розрахунку 94 кв. м загальної площі;
- зобов`язати Закарпатський обласний військовий комісаріат в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на надання зазначеного житла.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду 15 квітня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево виділити ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області, на сім`ю у складі чотирьох осіб із розрахунку 13,65 кв. м на одну особу, та зобов`язано Закарпатський обласний військовий комісаріат в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону, здійснити погодження на надання зазначеного житла.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідно до Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей належним жилим приміщенням для постійного проживання є обов`язком держави в особі уповноважених органів та є складовою системи соціального захисту цих осіб. Оскільки право на отримання жилого приміщення зберігається і при звільнення особи з військової служби у запас, беручи до уваги, що позивач разом із членами його сім`ї не був забезпечений жилим приміщенням, не отримував грошової компенсації за належне їм жиле приміщення, суд дійшов висновку про порушення гарантованого права позивача на соціальний захист у вигляді надання постійного житла та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд відхилив як необґрунтовані доводи відповідачів про те, що дружина ОСОБА_2 не є особою, яка відповідно до законодавства потребує поліпшення житлових умов, оскільки їй на праві приватної власності належать два житлові будинки, зазначивши, що реалізація членом сім`ї військовослужбовця права власності шляхом отримання у дар житлового будинку, не може бути підставою для припинення чи позбавлення військовослужбовця гарантованого Конституцією України та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" права на соціальний захист, зокрема права на забезпечення військовослужбовця та членів його сім`ї жилими приміщеннями.
Урахувавши закріплену статтею 47 Житлового Кодексу Української РСР норму жилої площі на одну особу - 13,65 кв. м, суд першої інстанції зазначив, що вимога ОСОБА_1 щодо надання йому житла з розрахунку 94 кв. м загальної площі не відповідає вимогам закону, а тому задовольнив позов частково, зобов`язавши Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево надати ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб з розрахунку 13,65 кв. м на одну особу.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року поновлено Квартирно-експлуатаційному відділу м. Мукачево Міністерства оборони України строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для подання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження.
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України в новій редакції, у якій заявник просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник зазначає:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, неурахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 липня 2015 року у справі № 2а-9526/12/2670. Зокрема зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до статей 1, 9 ЖК Української РСР передумовою для реалізації права на забезпечення жилим приміщенням є як наявність наближення черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку, так і наявність самої житлової площі. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 липня 2015 року у справі № 2а-9526/12/2670, який суди не врахували при вирішенні спору. Оскільки позивач не довів, що після настання його черги на забезпечення житлом, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево розподіляв житлові приміщення, які б, ураховуючи склад сім`ї позивача, відповідали умовам його надання позивачеві, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не може вважатися порушеним, що є підставою для відмови у задоволенні позову;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази. Суд першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано залишили поза увагою доводи відповідачів та надані на їх підтвердження докази про те, що дружині позивача ОСОБА_2, яка перебуває разом з позивачем на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, належить на праві приватної власності два житлові будинки (площею 403,8 кв. м та 133,2 кв. м), а тому відповідно до статті 31 ЖК Української РСР вона не є особою, яка потребує поліпшення житлових умов та відповідно не має права на одержання жилого приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду як самостійно, так і у складі сім`ї позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, неурахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 30 червня 2015 року у справі 21-682а15, в якому суд касаційної інстанції вказав, що передумовою для виникнення обов`язку щодо реалізації права військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей на забезпечення жилими приміщеннями є як наближення черги, так і наявність самої житлової площі. З огляду на наведене зазначав, що право позивача можна вважати порушеним лише за умови, якщо особа в той чи інший спосіб протиправно позбавлена можливості володіти і користуватися певною річчю, а саме певним жилим приміщенням, однак позивач не довів порушення його прав;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з посиланням на те, що суди не дослідив наявні у справі докази, зокрема інформацію відображену дружиною позивача - ОСОБА_2 у декларації, як кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, згідно з якою вона володіє на праві приватної власності двома житловими будинками, загальною площею 403,8 кв. м (дата набуття права - 26 вересня 2013 року -) та 133,2 кв. м (дата набуття права - 06 грудня 2012 рік), а тому відповідно до вимог житлового законодавства вона не може вважатись особою, яка потребує поліпшень житлових умов, а позивачу відповідно не може бути надане жиле приміщення з розрахунку чотирьох членів сім`ї.
Зауважив, що позов ОСОБА_1 спрямований на захист не лише його житлових прав, але і житлових прав трьох членів його сім`ї, натомість зазначені особи не зверталися до суду з самостійними вимогами, а тому вважав необґрунтованим задоволення позовних вимог та ухвалення судового рішення на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Суди не надали належної оцінки наявному у справі списку осіб, які мають право на позачергове поліпшення житлових умов, а позивачем не доведено, що він має переважне право на поліпшення житлових умов стосовно осіб, які перебувають у черзі на пільгових засадах (у першу чергу та позачергово), та не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 липня 2015 року у справі № 2а-9526/12/2670, від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц про необхідність дотримання правил черговості при отриманні житла та не дослідили чи не призведе задоволення заявленого позову до порушення прав інших осіб, які перебувають в першочерговій або позачерговій черзі.
Суди в порушення норм процесуального права не залучили до участі у справі житлову комісію Закарпатського ОТЦК та СП, яка має право приймати рішення щодо надання конкретній особі, звільненій з військової служби, та членам їх сімей жилих приміщень для постійного проживання.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року, після надходження від Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки доказів сплати судового збору, відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У вересні 2021 року до Верховного Суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, в якому Міністерство оборони України вказувало, що право позивача на забезпечення його жилим приміщенням відповідачами не оспорюється та не заперечується, докази порушення прав позивача відсутні, а тому вважав необґрунтованими позивні вимоги ОСОБА_1 . Суди належним чином не перевірили чи належить дружина позивача ОСОБА_2 до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та чи може бути надано позивачу, як військовослужбовцю звільненому в запас та членам його сім`ї (у складі чотирьох осіб, в тому числі дружини ОСОБА_2 ) жилого приміщення, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вересні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги відповідача є безпідставними, а оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими.
У жовтні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому він вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили наявні у справі докази, правильно установили обставини справи та застосували норми матеріального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_1 з 1985 року проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України. Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 766 від 14 жовтня 2010 року позивача звільнено із військової служби у запас з посади начальника 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом за пунктом "в" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", який передбачає звільнення військовослужбовців з військової служби за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату № 178 від 22 жовтня 2010 року ОСОБА_1 виключений із списків особового складу територіального центру комплектування військовослужбовцями. Вислуга ОСОБА_1 у Збройних Силах України на момент звільнення склала 30 років 2 місяці.
06 травня 1989 року ОСОБА_1 взято на квартирний облік у загальну чергу.
Відповідно до Списку черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов, станом на 01 липня 2017 року ОСОБА_1 у складі сім`ї чотирьох осіб перебуває у загальній черзі під номером 1.
У період проходження військової служби позивач разом із членами його родини не був забезпеченим постійним жилим приміщенням з державного житлового фонду, та не отримував грошової компенсації за належне їм жиле приміщення.