Постанова суду № 398/3086/19 від 23.12.2021 про захист честі, гідності та ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 398/3086/19

провадження № 61-9893св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковський О. Л., Єгорова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

Позов обґрунтований тим, що на початку липня 2019 року мешканець міста Олександрія Кіровоградської області ОСОБА_2 у соціальній мережі "Facebook" під нікнеймом " ОСОБА_3" виклав таку публічну інформацію: " ІНФОРМАЦІЯ_3".

ОСОБА_2 у своїй публікації через соціальну мережу "Facebook" вказує на те, що позивач ОСОБА_1, обіймаючи посаду Олександрійського міського голови, займається розкраданням коштів, виділених на асфальтування дорожнього покриття у м. Олександрія Кіровоградської області. Користувачі соціальної мережі "Facebook" (читачі цієї інформації) розуміють, що розкрадання бюджетних коштів, передбачених на ремонт доріг у місті, є кримінально-караним діянням, яке передбачене статтею 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

Отже, ОСОБА_2 звинуватив його у вчиненні кримінального правопорушення корупційної спрямованості, вказана інформація сприймається мешканцями м. Олександрія негативно. Відповідач розповсюдив інформацію, яка принижує честь та гідність позивача, адже є недостовірною та негативною.

В оспорюваних висловлюваннях ОСОБА_2 не вживає такі мовно-стилістичні засоби як гіперболи, алегорії, сатиру, оспорювані висловлювання не містять оціночних слів або словосполучень, оспорювані висловлювання не містять порівнянь та не є критикою або оцінкою дій, які є обов`язковою ознакою оціночних суджень відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію". Отже, розповсюджена ОСОБА_2 інформація є фактичним та категоричним твердженням, а не оціночним судженням, тому є негативною та недостовірною, серед невизначеного кола осіб ОСОБА_2 поширив недостовірну інформацію про нібито вчинення позивачем корупційних злочинів, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію.

Просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену на початку липня 2019 року ОСОБА_2 у соціальній мережі " Facebook" на сторінці " ОСОБА_3" такого змісту (мовою оригіналу): " ІНФОРМАЦІЯ_3"; зобов`язати ОСОБА_2 не пізніше 10 днів після набрання рішенням суду законної сили особисто спростувати інформацію, поширену ним на початку липня 2019 року в соціальній мережі "Facebook" на сторінці " ОСОБА_3" такого змісту (мовою оригіналу): " ІНФОРМАЦІЯ_3". Текст спростування не повинен містити редагувань, зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок від імені ОСОБА_2 . Спростування повинно мати посилання на номер цивільної справи, дату проголошення судового рішення, суд, який ухвалив рішення, а також мати заголовок такого змісту: "Спростування недостовірної та негативної інформації стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 )".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 березня 2020 року позов задоволено. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію такого змісту: " ІНФОРМАЦІЯ_3", яка була поширена на початку липня 2019 року відповідачем у мережі Інтернет у соціальній мережі "Facebook" на сторінці " ОСОБА_3". Зобов`язано ОСОБА_2 не пізніше 10 днів після набрання вказаним рішенням суду законної сили особисто на власній сторінці " ОСОБА_3" спростувати поширену ним на початку липня 2019 року інформацію такого змісту: " ІНФОРМАЦІЯ_3", текст спростування не повинен містити редагувань, зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок від імені відповідача, спростування повинно мати посилання на номер цивільної справи, дату проголошення судового рішення, суд, який ухвалив рішення, а також мати заголовок такого змісту "Спростування недостовірної та негативної інформації стосовно ОСОБА_1". Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яку просив визнати недостовірною і спростувати позивач, стосувалася саме його. Переписка в соціальній мережі "Facebook" користувача, зареєстрованого під іменем " ОСОБА_5" та користувача, зареєстрованого під іменем " ОСОБА_3", була загальнодоступною для усіх користувачів мережі " Facebook" та не була приватним листуванням. Зазначення відповідачем у публікації такого твердження як "краде" та вказівки способу, яким здійснюється ця "крадіжка", вказує на те, що ця інформація викладена у формі подачі істинних, достовірних фактів. Інформація має стверджувальний характер (фактичне твердження) та є такою, що підлягає перевірці на предмет її достовірності. Аналізуючи зміст оприлюднених відповідачем тверджень суд першої інстанції дійшов висновку, що інформація, розміщена відповідачем у мережі "Інтернет" інформує суспільство про вчинення позивачем протиправних дій під час організації та проведення асфальтування міських доріг.

Суд погодився з тим, що така інформація є недостовірною, негативною для позивача, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а тому порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту в порядку та у спосіб, вказаними у позовній заяві.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями, які ґрунтуються на його особистому трактуванні одержаної з інших джерел інформації. Така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, тобто є не твердженням, висловленим особисто про факт, а є оцінкою наявної або отриманої інформації, та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути спростовані та підтверджені, тому не можуть бути предметом спору. Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації одержаної з різних джерел.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2020 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається, як установлений факт. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Тобто варто розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. Щодо нього поширено інформацію про вчинення крадіжки, тому така інформація підлягає спростуванню.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на момент звернення до суду з позовом є міським головою м. Олександрія Кіровоградської області.

У липні 2019 року під час перегляду новин, якими обмінюються користувачі у соціальній мережі "Facebook", посадова особа Олександрійської міської ради Кіровоградської області ОСОБА_7 виявив, що особа, зареєстрована під іменем " ОСОБА_3" під час електронного листування з іншим користувачем мережі, зареєстрованим під іменем " ОСОБА_5", опублікував інформацію: " ІНФОРМАЦІЯ_3".

У соціальній мережі "Facebook" під іменем " ОСОБА_3" зареєстрований відповідач ОСОБА_2 .

Зазначене листування користувачів " ОСОБА_5" та " ОСОБА_3" є загальнодоступним, оскільки сторінки " Facebook" та публічні групи з позначкою у вигляді земної кулі, саме яка наявна на скріншоті електронного листування, мають статус "Доступне всім". Відповідно до інформації довідкового центру соціальної мережі "Facebook", якщо користувач коментує загальнодоступну інформацію інших людей, вказаний коментар також буде доступний усім.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, провадження № 61-741св17.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд зазначає, що оцінює доводи про порушення норм процесуального права, на які вказав позивач у касаційній скарзі, з огляду на те, чи спростовують вони характер інформації (фактичні твердження чи оціночні судження), поширеною стосовно позивача та висновки судів про відмову у позові.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яку просив визнати недостовірною і спростувати позивач, стосувалася саме його. Така інформація має стверджувальний характер (фактичне твердження), є недостовірною, негативною для позивача, принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями, які зводяться до його особистих тлумачень заявленої інформації.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Згідно зі статтями 3, 4, 6 Декларації політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі "Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями "оціночне судження" та "фактів". Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "Фельдек проти Словаччини" суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 12 серпня 2019 року в ході проведення досудового розслідування не здобуто фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України. У діях посадової особи, а саме голови Олександрійської міської ради Цапюка С. К. не вбачаються ознаки будь-якого кримінального правопорушення.

Отже, це також підтверджує, що інформація, яка висловлена відповідачем є оціночними судженнями.

У рішенні від 07 лютого 2012 року "Аксель Спрінгер проти Німеччини" ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим у таких справах, як "Лінгенс проти Австрії" (1986 року); "Обершлік проти Австрії" (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції визначив відмінність між фактичними твердженями та оціночними судженями, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку щодо відмови в позові.

Верховний Суд зауважує, що ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну оцінку поширеній інформації, яку позивач просив спростувати, з урахуванням наданих сторонами доказів, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що поширення інформації відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин був міським головою м. Олександрія Кіровоградської області, тобто був публічною особою, яка в силу своєї публічності повинна бути готова до критики із значно ширшою допустимою межею.

Отже, поширені щодо ОСОБА_1 оціночні судження не входять до категорії недостовірної інформації.

Верховний Суд зауважує, що відповідач не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень щодо публічної особи, оскільки такі судження містять думки та критику дій посадової особи, яка має право на відповідь та спростування такої інформації.

Посилання в касаційній скарзі на те, що інформація поширена відповідачем є фактичними обставинами не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції надав цьому належну правову оцінку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі, необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

У справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, спір виник з тих підстав, що на інформаційно-розважальному ресурсі ТОВ "Перший міський телеканал. Кривий Ріг" у межах проекту "Новини Кривбасу" та "Новини Кривбасу" (сурдопереклад) трансльовано (опубліковано) в ефірі відеоролик ("Скандал з собачим притулком: поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені речовини"), у якому поширено відомості про комунальне підприємство: "Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було"; "І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів"; "Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 03 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ".

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі погодилася із висновками судів про визнання інформації недостовірною й такою, що принижує ділову репутацію комунального підприємства, мотивуючи висновки тим, що докази того, що вилучені під час обшуку на підприємстві позивача речовини є наркотичними та використовувалися без дозволів для лікування тварин, не були надані відповідачем і під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Доводи відповідача про те, що зазначена вище інформація, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставними, оскільки ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто обставина виявлення під час обшуку та використання підприємством заборонених наркотичних речовин, на які відсутні дозволи, а також факт уведення карантинних обмежень буцімто через проведений обшук повідомляється чітко, точно та є констатацією факту з боку кореспондентів телеканалу. Позиціонування позивача як підприємства, що використовує при лікуванні тварин заборонені наркотичні речовини (про що йдеться у відеосюжеті) вкрай негативно впливає на ділову репутацію позивача та може стати причиною для відмови замовників послуг з відлову співпрацювати з підприємством, висвітлює діяльність підприємства як незаконну та антисоціальну, аморальну, таку, що порушує чинне законодавство у сфері запобігання жорстокому поводженню з тваринами та обігу наркотичних препаратів і прекурсорів.

У постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, провадження № 61-741св17, вирішено спір про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 у публічному виступі поширив щодо позивача інформацію наступного змісту: "...Это надо видеть, какая у них система...Среди бела дня, среди..., в центре Украины..., вот целая система организована. Абсолютно мафиозная. Нет ни одного полицейского... Потому что полиция берет 100 тысяч долларов в день, чтобы закрывать на это глаза. И это делится между ОСОБА_9, часть между прокуратурой, часть - местным властям"; "...Зарабатывает таможня, ОСОБА_9, прокуратура, СБУ, все, кто крышует, местный губернатор и облсовет". ОСОБА_10 зазначав, що поширена ОСОБА_8 інформація є неправдивою та недостовірною, а також принижує його честь, гідність та шкодить діловій репутації, так як фактично є прямим обвинуваченням у злочинних діях, а саме у вчиненні корупційних кримінальних правопорушень, що не відповідає дійсності та є брехнею.

Верховний Суд у наведеній справі погодився із висновками судів про недостовірність оспорюваної інформації, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, а також зобов`язали ОСОБА_8 спростувати її у спосіб, в який вона поширена. Верховний Суд зазначив, що відеозапис виступу ОСОБА_8 оприлюднений на кількох веб-сайтах, є у вільному доступі, тобто доведений до відома необмеженій кількості осіб; поширена інформація стосувалася особисто ОСОБА_10 та за своїм характером є такою, що принижує його честь і гідність, а також шкодить діловій репутації, так як містить негативну оцінку діяльності позивача.За характером висловлювань і вжитих словосполучень ця інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання як на такі, що реально існують, факти вчинення ОСОБА_10 корупційних кримінальних правопорушень, а саме регулярне отримання ним неправомірної вигоди за нездійснення дій щодо перешкоджання злочинній діяльності інших осіб.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, оспорювану інформацію поширену щодо публічної особи - Олександрійського міського голови, спір виник з тих підстав, що у липні 2019 року під час перегляду посадовою особою Олександрійської міської ради Кіровоградської області ОСОБА_7 новин, якими обмінюються користувачі у соціальній мережі "Facebook", виявлено, що особа, зареєстрована під іменем " ОСОБА_3" під час електронного листування з іншим користувачем мережі, зареєстрованим під іменем " ОСОБА_5", опублікував інформацію: " ІНФОРМАЦІЯ_3".

Враховуючи те, що за доводами касаційної скарги спірним є питання щодо кваліфікації поширеної відносно позивача інформації, як такої, що є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання як на такі, що реально існують, та саме таке питання досліджувалось Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, провадження № 61-741св17, наведені заявником підстави касаційного оскарження підлягали перевірці.

Верховний Суд дійшов висновку, що посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, постанову Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, провадження № 61-741св17, не дає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки висновки викладені у справі за інших обставин з урахуванням підстав та предмета позову.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що зазначає у касаційній скарзі заявник, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

................

Перейти до повного тексту