punctuationʼ>
Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 233/2071/19
провадження № 61-4210св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест",
відповідачка - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК - Інвест" на постанову Донецького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Канурної О.Д., Мальованого Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство "АПК - Інвест" (далі ПрАТ "АПК - Інвест") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про переукладення договору оренди.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 139, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду ПрАТ "АПК-Інвест" строком на 20 років земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, що була надана орендодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0091920, виданого 10 січня 1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією.
Пунктом 3.1 договору оренди земельної частки (паю) передбачено обов`язок орендодавця повідомити орендаря про виділення земельної частки в натурі (на місцевості) протягом 5 робочих днів з дати такого виділення.
У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі, договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін (пункт 2.3 договору). Зазначені положення договору відповідають положенням абзацу 2 розділу IX Перехідних положень Закону України "Про оренду землі".
В подальшому позивачеві стало відомо, що відповідачці виділена земельна частка (пай) в натурі, а сформованій земельній ділянці площею 3,8887 га присвоєно кадастровий номер 1422481500:35:000:0124. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не повідомила позивача про виділення їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), та відмовляється переукладати договір оренди землі відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, чим порушуєзаконні права ПрАТ "АПК-Інвест", як орендаря спірної земельної ділянки, позивач просив: визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1 на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га), що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (04 травня 2018 року) у запропонованій ним редакції.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року позовні вимоги ПрАТ "АПК - Інвест" задоволено.
Визнано переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК - Інвест" та ОСОБА_1 на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:35:000:0124 площею 3,8887 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - з 04 травня 2018 року, зазначивши:
- у пункті 1.1 договору предметом договору земельну ділянку розміром 3,8887 га, кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, яка розміщена на території Білокузьминівської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, в тому числі зі складом угідь: рілля 3,8887 га; сіножатні - 0,0000 га; пасовища - 0,0000 га;
- викладено перший абзац пункту 2. 2 договору в такій редакції: "за користування зазначеною в договорі земельною ділянкою, орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату (з розрахунку на одну земельну ділянку) у розмірі 4 823,53 грн. Починаючи з 01 січня 2019 року розмір орендної плати (з розрахунку на одну земельну ділянку), відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 7 815,00 грн";
- викладено перший абзац пункту 2. 3 договору в такій редакції: "договір укладено сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 20 лютого 2014 року";
- виключено шостий абзац пункту 2.3 договору та підпункт 4 першого абзацу пункту 3.1 договору;
- змінено по всьому тексту договору слова "земельна частка (пай)" у відповідних відмінках на "земельна ділянка" у відповідних відмінках.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди земельної частки (паю) укладено між сторонами строком на 20 років, і не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією відповідачем 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124. Урахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 березня 2018 року у справі №924/468/14, в якому суд касаційної інстанції вказав, що "після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. Факт отримання державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню", та взявши до уваги, що ОСОБА_1 у порушення пункту 3.1 договору не повідомила позивача про реєстрацію за нею права власності на об`єкт оренди та в порушення пункту 2.3 договору ухиляється від його переукладення, суд вважав обґрунтованими вимоги позивача.
Постановою Донецького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для переукладення договору оренди земельної частки (паю) на тих ж самих умовах, є помилковим. З отриманням ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет договору оренди та статус його сторін, а тому договір оренди земельної частки (паю), укладений 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1 є припиненим. Такі висновки суд апеляційної інстанції зробив, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 жовтня 2019 у справі №233/4198/18, від 14 серпня 2019 рок у справі №484/4135/18 та від 11 листопада 2019 року у справі №484/4067/18, відповідно до яких з часу отримання особою свідоцтва на право власності на землю така особа набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому такі договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що переукладення договору є правом власника земельної ділянки, а не його обов`язком, оскільки необхідною умовою дійсності правочину є вільне волевиявлення сторін. Не повідомлення орендаря про набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідків.
Апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи апелянтів про те, що визнавши переукладеним спірний договір оренди, місцевий суд не врахував, що її власником на час розгляду справи судом першої інстанції є не ОСОБА_1, а ОСОБА_2, до якої вимоги не заявлялися та яка залучена до участі у справі як третя особа.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ "АПК - Інвест", у якій заявник просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема не урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.
Касаційна скарга обґрунтована посиланнями на те, що:
- суд апеляційної інстанції неправильно застосовав норму матеріального права, зокрема абзац 2 розділу IX Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", не урахував, що типовий договір, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, на який посилався суд, не є актом вищої юридичної сили, що регулює правовідносини з оренди землі, а Закон України "Про оренду землі" не передбачає такої підстави припинення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) як виділ земельної частки (паю) в натурі та отримання державного акта на землю. Крім того, суд залишив поза увагою обставини, встановлені заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2019 року у справі № 233/5196/18, яке набрало законної сили, яким встановлено, що договір оренди земельної частки (паю), укладений 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1 не припинив своєї дії;
- суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, оскільки у наведених справах касаційний суд не вирішував питання про застосування абзацу 2 розділу IX Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", яке підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому їх застосування судом при розгляді зазначеної справи є помилковим;
- суд апеляційної інстанції неурахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (абзацу 2 розділу IX Перехідних положень Закону України "Про оренду землі"), викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, відповідно до яких факт оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладенню.
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому вона просила залишити касаційну скаргу ПрАТ "АПК-Інвест" без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та урахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, а також постановах Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13 та постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ". Наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.
Посилання у касаційній скарзі на не урахування судом апеляційної інстанції обставин, встановлених заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2019 року у справі № 233/5196/18 є безпідставними, оскільки предметом спору у зазначеній справі був інший договір оренди, укладений між відповідачем та Фермерським господарством "Веліс". Крім того, судове рішення у справі № 233/5196/118 ухвалено до формування Верховним Судом правового висновку щодо переукладення договору оренди земельної частки (паю), викладеного у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19, від 09 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю), укладеного 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1, безпосередньо впливає на права та обов`язки третьої особи у справі - ОСОБА_2, яка є власником спірної земельної ділянки, однак не є стороною зазначеного договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "АПК - Інвест" на постанову Донецького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року на підставіпункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 квітня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "АПК-Інвест" на постанову Донецького апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, з підстав передбачених пунктом 4 та 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Клопотання про закриття касаційного провадження мотивоване посиланням на те, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №233/4198/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18). Крім того, правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, стосуються правовідносин, що не є подібними. Зазначене встановлено в ухвалі Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 233/2217/19.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норм права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19, Велика Палата Верховного Суду вказала, що правовідносини у справах №233/3676/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року), № 924/468/14 (постанова Верховного Суду від 19 березня 2018 року) та № 904/3558/18 (постанова Верховного Суду від 22 травня 2019 року) за змістовим критерієм свідчать про їх подібність та вказала на відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №233/3676/19. Натомість з метою забезпечення єдності судової практики щодо визначення подібності спірних правовідносин при відкритті (закритті) касаційного провадження у справах за участю того самого позивача Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19, про те, що спірні правовідносини щодо договору оренди земельної частки (паю) за участю позивача не є подібними зі спірними правовідносинами у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, які розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19, клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.