Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 331/5864/18
провадження № 61-477св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про стягнення суми боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначив, що 29 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_3 75 000 доларів США на строк до 05 березня 2014 року, про що складено відповідну розписку.
04 червня 2018 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав безвідсоткову позику у розмірі 10 000 грн готівкою, які зобов`язався повернути не пізніше ніж 04 липня 2018 року.
03 липня 2018 року в рахунок повернення грошових коштів за договором позики між ним та ОСОБА_3 укладено договір про часткове відступлення права вимоги, за яким останній відступив йому вимоги за договором позики від 29 січня 2014 року у розмірі 381,20 дол. США, що в еквіваленті складає 10 000 грн.
03 липня 2018 року ОСОБА_3 надіслав на адресу відповідача письмове повідомлення про часткове відступлення права вимоги за договором від 29 січня 2014 року.
31 серпня 2018 року він звернувся до відповідача із вимогою про повернення частини суми позики в розмірі 10 000 грн протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги. 18 серпня 2018 року лист з вказаною вимогою було повернуто на його адресу за закінченням строку зберігання.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року в складі судді Жукової О. Є. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики у розмірі 10 000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача суму позики у розмірі 10 000 грн за договором про часткове відступлення права вимоги від 03 липня 2018 року, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Установивши, що суд першої інстанції не повідомив належним чином відповідача про розгляд справи, провівши її заочний розгляд, апеляційний суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 про застосування позовної давності правомірно заявлена на стадії апеляційного розгляду та підлягає розгляду апеляційним судом.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у жовтні 2018 року, тобто більш ніж через 4 роки після порушення строку виконання зобов`язань за борговою розпискою від 29 січня 2014 року. При цьому перебіг строку позовної давності розпочався 06 березня 2014 року. Оскільки про відступлення права вимоги ОСОБА_4 повідомлений не був, а позивач не ставив питання про поновлення строку позовної давності та не зазначав причин поважності пропуску цього строку, суд дійшов висновку про пропуск останнім трирічного строку позовної давності та відмовив у позові з цих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування частини третьої статті 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц. Так, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно узяв до уваги подану останнім заяву про застосування наслідків спливу позовної давності на стадії апеляційного перегляду справи.
Касаційна скарга містить посилання на те, що заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи № 331/2227/19, а саме обставини неналежного повідомлення відповідача про зміну кредитора у зобовʼязанні.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 16березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_3 75 000 доларів США на строк до 05 березня 2014 року, про що складено відповідну розписку.
04 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 отримав у ОСОБА_1 безвідсоткову позику у розмірі 10 000 грн готівкою на строк до 04 липня 2018 року.
Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору від 04 червня 2018 року передбачено право позичальника ОСОБА_3 на дострокове повернення суми позики.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що сума позики може бути за погодженням із позикодавцем повернута у безготівковому порядку, а також іншим не забороненим законом шляхом.
03 липня 2018 року в рахунок повернення грошових коштів за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про часткове відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_3 частково відступив, а ОСОБА_1 частково прийняв на себе право вимоги, що належить ОСОБА_3 за договором позики від 29 січня 2014 року, у розмірі 381,20 дол. США 20 центів, що у еквіваленті складає 10 000 грн.
Відповідно до пункту 2.2 договору від 03 липня 2018 року ОСОБА_3 надіслав на адресу ОСОБА_2 письмове повідомлення про часткове відступлення права вимоги за договором від 29 січня 2014 року.
31 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про повернення частини суми позики в розмірі 10 000 гривень протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги.
18 вересня 2018 року лист з наведеною вимогою було повернуто на адресу позивача у звʼязку із закінченням встановленого строку зберігання.
У апеляційній скарзі на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо правовідносин, що виникли між сторонами
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Установивши, що за договором про часткове відступлення права вимоги від 03 липня 2018 року ОСОБА_1 частково набув належне ОСОБА_3 право вимоги до ОСОБА_2 за договором позики від 29 січня 2014 року, суд дійшов правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин.
Щодо розгляду заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності
За змістом положень статті 267 ЦК України заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам процесуального законодавства.
Водночас, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Тому, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Більше того, якщо відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
З метою ефективного гарантування права на справедливий суд Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 щодо того, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності.
Таким чином, установивши, що суд першої інстанції не повідомив належним чином відповідача про розгляд справи, призначений на 20 грудня 2018 року, провівши її заочний розгляд, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що заява ОСОБА_2 про застосування позовної давності правомірно заявлена на стадії апеляційного розгляду та підлягає розгляду апеляційним судом.
Враховуючи зазначене, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про безпідставний розгляд судом заяви відповідача про застосування позовної давності на стадії апеляційного перегляду справи.
Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, спростовуються матеріалами справи, зокрема довідкою про повернення поштового повідомлення, направленого на адресу ОСОБА_2, що повернулося за закінченням терміну зберігання (а.с. 47).
При цьому згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначене не є належним повідомленням про дату судового засідання.
Разом із тим безпідставними є посилання заявника на неправильне застосування судом частини третьої статті 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц щодо неможливості застосування судом наслідків спливу строку позовної давності за власною ініціативою, оскільки у справі, що переглядається, суд застосував вказані наслідки за відповідною заявою відповідача, викладеною у апеляційній скарзі.