Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 203/6083/16-ц
провадження № 61-6862св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в складі судді Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, припинення іпотеки.
Позов обґрунтовано тим, що 04 квітня 2002 року позивач за договором купівлі-продажу придбав нежитлові приміщення №№ 71-75 у будинку літ. А-5, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 18 вересня 2003 року та 13 вересня 2004 року між позивачем та відповідачем укладені договори купівлі-продажу, за якими остання придбала вказане нерухоме майно. 08 червня 2006 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області договори купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року та 13 вересня 2004 року визнані недійсними. У жовтні 2016 року позивач дізнався про те, що його право на спірне майно обмежене іпотекою. Підстава виникнення іпотеки - договір застави майнових прав від 19 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ АБ "ПриватБанк"). Вказаний договір укладений з порушенням приписів законодавства, оскільки на час його укладення ОСОБА_2 була обізнана про визнання судом недійсними договорів купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року та 13 вересня 2004 року. Крім того, на час укладення договору застави закон вимагав для нього обов`язкову нотаріальну форму, проте його було укладено у простій письмовій формі. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про усунення йому перешкод у розпорядженні спірним майном, припинення іпотеки.
У квітні 2017 року позивач уточнив заявлений позов, пред`явивши його також і до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк"), і просив визнати недійсним договір застави від 19 вересня 2003 року та припинити іпотеку спірного нерухомого майна.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір застави майнових прав від 19 вересня 2003 року № DNG0GO03203994 (на нерухомість), укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ АБ "ПриватБанк". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 275,60 грн. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 275,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 275,60 грн. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у сумі 275,60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз змісту пункту 2 договору застави свідчить про те, що його предметом стало не тільки право вимоги, але й право власності ОСОБА_2 на спірні об`єкти нерухомого майна, що у розумінні статті 184 Цивільного кодексу Української РСР, статті 13 Закону України "Про заставу" обумовило дотримання його сторонами обов`язкової нотаріальної форми. Цієї вимоги матеріального закону сторонами договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року № DNG0GO03203994 дотримано не було, що є безумовною підставою для визнання його недійсним у судовому порядку. Позивач, звернувшись із позовом про припинення іпотеки, не виклав у ньому жодних доводів, які стосуються цих правовідносин, а також не зазначив жодних правових підстав для задоволення позову, а тому в цій частині позов, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягає.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року задоволено апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк". Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним договору застави майнових прав від 19 вересня 2003 року. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору застави майнових прав відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 960,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року (в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору застави майнових прав) залишено без змін.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог в апеляційному порядку, просив його скасувати у відповідній частині та ухвалити нове, яким задовольнити його позовну вимогу щодо припинення іпотеки спірних приміщень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
Ухвалюючи своє судове рішення від 13 травня 2021 року, суддя апеляційного суду виходив із того, що повний текст рішення суду першої інстанції складено 13 квітня 2020 року та цього ж дня направлено на адресу позивача, яку він вказав у позовній заяві, проте апеляційна скарга подана лише 22 квітня 2021 року, тобто після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення, до того ж із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та його представник належним чином були повідомлені про розгляд справи; за таких обставин, відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України правові підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
10 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження ухвали апеляційного суду заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції розглянув питання про відкриття апеляційного провадження одноособово, а не колегіально, що суперечить правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20). Крім того, суддя-доповідач залишив поза увагою положення пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, на які посилався заявник як на підставу пропуску строку на апеляційне оскарження.
Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
У липні 2021 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких співвідповідач зазначає про необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити без змін оскаржувану ухвалу апеляційного суду, яка є законною.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі частини другої статті 389 ЦПК України та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.