Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 175/1243/19
провадження № 61-2682 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської області Волос Олена Володимирівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О. Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), державного реєстратора Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" (далі - ОКП "Софіївське БТІ") Волос О. В. про визнання дій протиправними та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") був укладений кредитний договір № 0304/0708/7l-005, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 150 000 дол. США.
З метою забезпечення належного виконання вказаного кредитного договору 18 липня 2008 року між ним та ВАТ "Сведбанк" був укладений іпотечний договір № 0304/0708/7l-005-z, відповідно до якого він передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно, а саме: житловий будинок (літ. А) з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 139 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 .
22 лютого 2019 року державним реєстратором ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. за заявою АТ "Альфа-Банк" прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45711657 від 27 лютого 2019 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, за АТ "Альфа-Банк".
Вказана державна реєстрація речових прав є незаконною та протиправною, оскільки жодних договорів щодо спірного нерухомого майна з АТ "Альфа-Банк" він не укладав, повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки від банку не отримував, згоди на переоформлення належного йому нерухомого майна не надавав.
Зазначене рішення державного реєстратора також порушує вимоги Закону України від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки спірний будинок є предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та виступає як забезпечення зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, наданим кредитною установою - банком (частина перша статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") в іноземній валюті (доларах США), загальна площа будинку 139 кв. м, що не перевищує встановлений цим Законом розмір.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії АТ "Альфа-Банк" та державного реєстратора ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. щодо позбавлення його права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. від 22 лютого 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45711657, про реєстрацію права власності за AT "Альфа-Банк" на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 139 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у договорі іпотеки, укладеному між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на виконання якого банком і було зареєстровано за собою право власності на належний позивачу на праві власності предмет іпотеки, оскільки останній не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, який забезпечено цієї іпотекою. Посилання позивача на те, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя віджувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження, є безпідставним, оскільки дія цього закону не поширюється на спірні правовідносини, адже мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання і не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов`язання за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є належним способом захисту порушених прав при такій категорії справ, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) не є належним способом захисту порушених прав при такій категорії справ. Доводи позивача про те, що він не отримував від іпотекодержателя жодного повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та жодної письмової вимоги, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме поштовим повідомленням про отримання позивачем повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 175/1243/19 із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повній мірі та не належним чином дослідили матеріали справи, що призвело до суттєвого порушення норм матеріального та процесуального права. Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги той факт, що ОСОБА_1 не отримував від банку повідомлення про звернення стягненя на предмет іпотеки, що стало підставою для державної реєстрації права власності на належний позивачу житловий будинок за АТ "Альфа-Банк"; не врахували, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження права вимоги АТ "Альфа-Банк" за іпотечним договором, укладеним 18 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк"; суди помилково не застосували до вказаних правовідносин норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Також є помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, оскільки рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно може бути оскаржено в судовому порядку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Альфа-Банк", у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 18 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0304/0708/71-005, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 150 000 дол. США на строк до 17 липня 2030 року включно.
18 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 на забезпечення виконання вимог кредитного договору від 18 липня 2008 року
№ 0304/0708/71-005 укладений іпотечний договір № 0304/0708/71-005-z, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Петрик Н. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1130, за умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок (літ. А) з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 139 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 18 липня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Петрик Н. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1124 (а. с.27-29).
Відповідно до пункту 12 іпотечного договору сторони погодили, що за вибором іпотекодержателя застосовуються один із таких способів звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду (пункт 12.1.); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 12.2.); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору (пункт 12.3).
Згідно з пунктом 12.3.1. іпотечного договору сторони погодили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті пункту 12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації, права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. Сторони, з розумінням змісту 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання.
Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 отримав 13 грудня 2018 року, що підтверджується повідомлення кур`єрської служби доставки (а. с. 94, т. 1).
22 лютого 2019 року державним реєстратором ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. за заявою АТ "Альфа-Банк" прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45711657 від 27 лютого 2019 року: підстави виникнення права власності: кредитний договір, серія та номер: № 0304/07-8/71-005, виданий 18 липня 2008 року, видавник: сторони - ВАТ "Сведбанк", ОСОБА_1 ; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: № 11/12/18, виданий 11 грудня 2008, видавник: АТ "Альфа-Банк"; іпотечний договір, серія та номер: № 0304/0708/71-005-Z виданий 18 липня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Петрик Н. П. (а. с. 30-31).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України "Про іпотеку", і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити з такого.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України "Про іпотеку". У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
У пункті 12 укладеного між сторонами іпотечного договору сторонами обумовлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в підпунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту договору.
Пунктом 12.3.1. договору іпотеки передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Договором іпотеки від 18 липня 2008 року № 0304/0708/71-005-zпередбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була направлена письмова вимога про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, яку позивач отримав 13 грудня 2018 року, що підтверджується повідомленням кур`єрської служби доставки (а. с. 94, т. 1).
Отже передбачені статтею 35 Закону України "Про іпотеку" вимоги щодо направлення боржнику ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб банком були виконані.
Факт отримання вказаної письмової вимоги ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимим доказами, тому є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що він не отримував вимогу про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, будь-які докази на підтвердження права вимоги АТ "Альфа-Банк" за іпотечним договором № 0304/0708/71-005-z, укладеним 18 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", у матеріалах справи відсутні.
Крім того, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо тимчасової заборони відчуження.
Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, наведеного не врахував, формально підійшов до вирішення справи, дійшовши передчасного висновку про неможливість застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" до спірних правовідносин.
При цьому, враховуючи процесуальні обмеження суду касаційної інстанції, встановлені у статті 400 ЦПК України, колегія суддів позбавлена можливості ухвалити своє рішення у справі, оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив, чи використовується предмет іпотеки як місце постійного проживання іпотекодавця та чи має іпотекодавець інше нерухоме житлове майно у власності, а також відсутність інших обмежень, встановлених підпунктом 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Разом з тим, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову у частині вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Волос О. В., однак не може погодитися з мотивами такої відмови.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що "зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ "Кей-Колект" з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)".
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір існує між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк". Державний реєстратор Волос О. В. є неналежним відповідачем. Отже у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Волос О. В. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.
Колегія суддів звертає увагу, що з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, у зв`язку з чим із вказаної дати і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень істотно змінилось матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин, а тому обраний позивачем спосіб захисту - скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, відповідає вимогам закону та є ефективним, на що також не звернули уваги суди попередніх інстанцій, дійшовши помилкового висновку паро те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 61-15322св20, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19 (провадження №61-13586св20), від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
За викладених обставин доводи щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відсутності доказів на підтвердження права вимоги АТ "Альфа-Банк" за іпотечним договором № 0304/0708/71-005-z, укладеним 18 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1, колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Альфа-Банк" з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Волос О. В. слід змінити в мотивувальній частині з викладенням їх у цій частині в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду