Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 697/146/21
провадження № 61-13554св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
за касаційною скаргою адвоката Потієнко Тетяни Миколаївни як представника ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року у складі судді Скирди Б. К. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 ; встановити порядок виконання рішення суду, яким зазначити, що воно є для реєстраційного відділу виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області підставою для зняття з реєстрації у вказаному будинку ОСОБА_2 як такої, що втратила право користування житловим приміщенням, без надання паспорта.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є власником вказаного будинку, в якому зареєстрована ОСОБА_2 .
Оскільки відповідач починаючи з 2018 року за місцем реєстрації не проживає, позивач вважає, що вона втратила право користування спірним будинком, адже не проживає у ньому понад один рік, а добровільно знятися з реєстрації відмовляється.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Канівський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 28 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю ОСОБА_1 належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин понад один рік не проживала за зареєстрованим місцем проживання та втратила інтерес до права користування житлом.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Черкаський апеляційний суд постановою від 08 липня 2021 року рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідача у спірному будинку понад один рік без поважних причин. Причиною відсутності відповідача за вказаною адресою є хвороба їх онуки, створення позивачем їй перешкод у користуванні спірним будинком, унаслідок чого вона була позбавлена можливості вільно та безперешкодно користуватись спірним житлом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 12 серпня 2021 року, адвокат Потієнко Т. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 188/242/18; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Оскільки відповідач тривалий час добровільного не проживає у спірному житлі, вказане свідчить про те, що вона втратила інтерес до нього. Крім того, про цей факт свідчить те, що оплату за утримання будинку та комунальні послуги здійснює тільки позивач. Факт неможливості продовжувати проживати у спірному житлі відповідач в суді не доводила.
Позивач не чинив відповідачу будь-яких перешкод у користуванні спірним будинком, зміна замка на хвіртці на початку 2021 року спричинена тим, що замок зламався і не підлягав відновленню. Відповідач ніколи не зверталась з відповідними заявами до компетентних органів про усунення перешкод у користуванні спірним житлом та вселення до нього. Тому суди дійшли неправильних висновків, адже відповідач добровільно не проживала у спірному житловому приміщенні без поважних причин як мінімум 1,5 року, чого вона сама не заперечувала.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
03 грудня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 вересня 2003 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено договір про поділ спірного будинку в натурі.
Заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 грудня 2020 року, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, який зареєстровано 30 квітня 1987 року, було розірвано.
З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у спірному будинку осіб, яка видана уповноваженому власнику (співвласнику, наймачу) житлового приміщення (будинку), членові житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_1, від 25 січня 2021 року № 218 відомо, що вбудинку АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Згідно з актом фактичного проживання осіб від 29 січня 2021 року, посвідченим керуючим справами виконавчого комітету Канівської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засвідчили, що ОСОБА_1 фактично проживає у спірному будинку з 09 грудня 1994 року до цього часу, а ОСОБА_2 з 2018 року фактично не проживає в цьому будинку.
У суді першої інстанції були заслухані як свідки особи, які підписали акт фактичного проживання осіб від 29 січня 2021 року, які пояснили суду, що є сусідами позивача та відповідача. Свідок ОСОБА_7 проживає по сусідству з позивачем з червня 2020 року. Свідок ОСОБА_6 вказала, що не бачила відповідача близько року, а за період 2018-2019 рік достовірно пригадати не змогла. Свідок ОСОБА_5 у своїх показаннях зазначила, що не бачила відповідача за місцем реєстрації півтора року точно.
Допитані судом як свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пояснили, що періодична відсутність відповідача за місцем реєстрації була зумовлена хворобою онуки та необхідність перебування ОСОБА_2 за місцем проживання невістки, сина та онуки у м. Києві з метою допомоги у догляді за дитиною.
Свідок ОСОБА_8 зазначила, що позивач інколи зачиняв двері будинку зсередини, змінював замок на вхідних дверях до будинку, у зв`язку із чим вона з відповідачем не могли потрапити до будинку, стояли і чекали, допоки він відчинить двері. Навіть коли у відповідача був ключ, то вона однаково не мала змоги потрапити до будинку, оскільки позивач зачинявся зсередини і відповідач ночувала в будинку сестри. Під час карантину відповідач з дитиною свідка проживала за місцем своєї реєстрації, однак це тривало недовго, оскільки позивач змінив замок і вони проживали у сестри. Свідок вказала, що на цей час позивач чинить перешкоди, замінив замки на хвіртці та на вхідних дверях до будинку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.