Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 280/1792/18
провадження № 61-12254св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Яроша Володимира Васильовича на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 квітня
2021 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 1988 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, у період якого в них народилась дочка ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 2004 року вони всі разом з відповідачами проживали у квартирі АДРЕСА_1, яка належала позивачу на праві власності. На підставі довіреності колишня дружина продала вказану квартиру та виключно за рахунок виручених від продажу квартири коштів придбала будинок
АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,078 га. Договір посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського нотаріального округу Самойленком А. Г. за реєстровим номером 1300. Кошти за будинок передавав продавцю ОСОБА_1 особисто і на прохання ОСОБА_3 покупцями у договорі купівлі-продажу будинку зазначено саме дружину ОСОБА_3 та дочку ОСОБА_4 .
Також, за спільними домовленостями ОСОБА_2 продала належну їй частину будинку АДРЕСА_3, а гроші від цього продажу були витрачені на добудову та придбання матеріалів для цієї добудови.
У період із 2005 року по 2013 року цей будинок збільшився у своїх розмірах за рахунок прибудови та за рахунок коштів позивачів із 34,1 до 94,8 кв. м. У свою чергу ОСОБА_3 займалась господарством, витрачала кошти на купівлю продуктів та годувала робітників. При оформленні документів відповідачі за згодою позивачів набули право власності на будинок та земельну ділянку.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили визнати житловий будинок та земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності сторін у рівних частках.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 квітня
2021 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, площею 0,0782 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2020 року у справі № 280/1710/18 встановлено факт проживання як чоловіка і жінки однією сім`єю у період із 02 квітня 2004 року по 13 серпня 2013 року, та встановлено належність їм майна на праві спільної сумісної
власності на підставі статті 74 СК України. Вимоги ОСОБА_2 у частині визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності не підлягають задоволенню, оскільки остання діяла як представник продавця за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 04 вересня 2004 року, а відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2021 року апеляційні скарги адвоката Яроша В. В., який діє в інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області
від 09 квітня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано визнав Ѕ частини спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і
ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_3 також не надала доказів на підтвердження того, що добудови до будинку на підставі будівельного паспорта
від 18 жовтня 2012 року виконані нею після 13 серпня 2013 року і що такі добудови прийняті в експлуатацію у визначеному законом порядку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року представник ОСОБА_3 - Ярош В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 05 липня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_3 за недоведеністю, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15 (провадження № 14-114цс20).
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Яроша В. В., у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання спільною частковою власністю будинку та земельної ділянки, не зважаючи на установлення судами дійсних обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час відкриття касаційного провадження, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, в частині, яка переглядається, тобто в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 1988 року, від шлюбу мають дочку ОСОБА_4, 1989 року народження. Шлюб розірвано за рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01 березня 2004 року.
Згідно з рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області
від 08 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, у справі № 280/1710/18 встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка і жінки без шлюбу у період із 02 квітня 2004 року по 13 серпня 2013 року.
04 вересня 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбали у рівних частках житловий будинок, житловою площею 34,1 кв. м, та земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_2 . Вказаний договір купівлі -продажу спірного будинку та земельної ділянки є чинним.
Задовольняючи позов частково, а саме в частині вимог ОСОБА_10, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2020 року у справі № 280/1710/18 встановлено факт проживання як чоловіка і жінки однією сім`єю у період із 02 квітня 2004 року по 13 серпня 2013 року, та встановлено належність їм Ѕ частини спірного майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. Крім того, ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження того, що добудови до будинку на підставі будівельного паспорта
від 18 жовтня 2012 року виконані нею після 13 серпня 2013 року і що такі добудови прийняті в експлуатацію у визначеному законом порядку.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією
сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).