Постанова
Іменем України
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 202/412/20
провадження № 61-18600св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2020 року в складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020року в складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, та просив суд зобов`язати відповідача не чинити перешкоди у його спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити способи його участі у спілкуванні та вихованні сина згідно приведеного варіанту; зобов`язати ОСОБА_2 сповіщати позивача про всі заходи, що стосуються стану здоров`я дитини, побутового, творчого, учбового процесу дитини, виїзд на відпочинок, батьківські збори, поїздки, якщо стало їй відомо заздалегідь, повідомляти письмово про зміну місця мешкання дитини (з вказівкою точної адреси), зміну навчального закладу, погіршення його стану здоров`я та самопочуття, не перешкоджати спілкуванню дитини з батьком, у тому числі і через засоби мобільного зв`язку або інше (відео-зв`язок, скайп, смс-повідомлення тощо).
Позовна заява мотивована тим, що позивач перебував у зареєстрованому з відповідачем шлюбі, який було розірвано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року. Під час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 .
Син проживав разом з позивачем до липня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 . З липня 2019 року син проживає разом із матір`ю (відповідачем) та з цього часу остання розпочала перешкоджати спілкуванню позивача з дитиною. Його звернення до колишньої дружини з метою домовитися про час спілкування з дитиною залишалися без відповіді. Позивач має дуже велике бажання приймати участь у вихованні свого сина, спілкуватися з ним. Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що спілкування позивача із сином може спричинити останньому шкоду не існує. Створення перешкод відповідачем його спілкуванню з дитиною порушує суперечить інтересам дитини. З цих підстав ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду із цим позовом.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з сином.
Визначено ОСОБА_1 наступний спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким чином:
- кожен будній день з 17-00 год до 19-00 год (за погодженням батьків) без присутності матері ОСОБА_2, в місцях та закладах, належних до об`єктів громадського дозвілля та відпочинку дітей з урахуванням стану здоров`я дитини, природних умов і режиму дня дитини;
- два рази на місяць, в перший та третій тиждень місяця, з 16-00 год п`ятниці до 16-00 год неділі з можливістю перебування дитини за місцем мешкання батька ОСОБА_1, без присутності матері ОСОБА_2, з можливістю відвідувати місця та заклади, належні до об`єктів громадського дозвілля та відпочинку дітей з урахуванням стану здоров`я дитини, погодних умов і режиму дня дитини;
- щорічний спільний відпочинок протягом трьох днів, з 09-00 год першого дня до 19-00 год третього дня у період весняних, осінніх, зимових канікул та у період новорічних свят за домовленістю батьків, в місцях проживання та закладах, належних до об`єктів громадського дозвілля та відпочинку дітей з урахуванням стану здоров`я дитини, без присутності матері ОСОБА_2, з можливістю перебування дитини за місцем проживання батька ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ;
- щорічний спільний відпочинок протягом одного місяця в один із літніх місяців (за домовленістю батьків) в межах України без присутності матері ОСОБА_2 .
Зобов`язано ОСОБА_2 сповіщати ОСОБА_1 про всі заходи, що стосуються стану здоров`я дитини (планові медичні обстеження, лікування тощо), побутового, творчого, учбового процесу дитини, виїзд на відпочинок (з вказівкою міста, назви санаторного або туристичного комплексу, готелю), батьківські збори, поїздки, якщо стало їй відомо заздалегідь, повідомляти письмово про зміну місця мешкання дитини (з вказівкою точної адреси) зміну навчального закладу, погіршення його стану здоров`я та самопочуття, не перешкоджати спілкуванню дитини з батьком, у тому числі і через засоби мобільного зв`язку або інше (відео-зв`язок, скайп, смс-повідомлення тощо)
У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі виникли непорозуміння, які носять особистий характер, що не дають можливості мирним шляхом вирішити питання про визначення порядку спілкування з дитиною, який мав би влаштовувати кожну зі сторін по справі, що зумовлює вирішення даного питання в судовому порядку. Надаючи оцінку наявним у справа доказам та враховуючи якнайкращі інтереси дитини, враховуючи вік, стать, стан здоров`я, психоемоційний стан дитини, принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування, суди вважали, що батько дитини ОСОБА_1 має гарантоване законом, рівне з матір`ю дитини, право на спілкування зі своїм сином та право на його виховання.
Обраний спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з сином відповідатиме можливості дитини в повній мірі сприйняти спілкування кожного з батьків та отримати від цього достатню кількість виховних заходів кожного з них.
ОСОБА_2 оскаржила це рішення суду в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача не чинити перешкод позивачу у спілкуванні із сином, подавши апеляційну скаргу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2020 року в оскаржуваній частині - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із мотивами та висновками районного суду про необхідність зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу у спілкуванні останнього із сином. Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність доказів вчинення відповідачем позивачу перешкод у спілкуванні з дитиною, оскільки такі обставини підтверджуються тим, що ОСОБА_1 звертався до органу опіки та піклування з приводу визначення порядку його спілкування з сином та за наслідками цього було складено відповідний висновок уповноваженим органом з розгляду таких питань.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
11 грудня 2020 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача не чинити перешкод у спілкуванні позивача з дитиною, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами необґрунтовано задоволено позовну вимогу про зобов`язання не чинити перешкод у спілкування позивач із сином, оскільки відповідач не вчиняла відповідних дій та не перешкоджає зустрічам сина з батьком. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердженні цієї позовної вимоги. У висновку органу опіки та піклування, яким визначено порядок спілкування позивача із сином не встановлено наявність вчинення матір`ю перешкод у спілкуванні батька з дитиною.
На думку відповідача, судами і зв`язку із цим було допущено порушення частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до висновку виконавчого комітету Індустріальної районної ради від 09 червня 2020 року № 18/5-220 "Про встановлення порядку побачень батьку ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3" встановлено порядок побачень позивача із сином наступним чином:
"- два рази на місяць, в перший та третій тиждень місяця, з 16.00 год. п`ятниці до 16.00 години неділі з можливістю перебування дитини за місцем мешкання батька ОСОБА_1, без присутності матері ОСОБА_2, з можливістю відвідувати місця та заклади, належні до об`єктів громадського дозвілля та відпочинку дітей з урахуванням стану здоров`я дитини, погодних умов і режиму дня дитини,
- кожен будній день з 17:00 до 19:00 (за погодженням батьків) без присутності матері ОСОБА_2, в місцях та закладах, належних до об`єктів громадського дозвілля та відпочинку дітей з урахуванням стану здоров`я дитини, природних умов і режиму дня дитини;
1.2. Щорічний спільний відпочинок протягом трьох днів, з 09:00 години першого дня до 19:00 години третього дня у період весняних, осінніх та зимових канікул та період новорічних свят за домовленістю батьків, в місцях помешкання та закладах, належних до об`єктів громадського дозвілля та відпочинку дітей з урахуванням стану здоров`я дитини, без присутності матері ОСОБА_2, з можливістю перебування дитини за місцем мешкання батька.
1.3. Щорічний спільний відпочинок протягом одного місяця в один із літніх місяців (за домовленістю батьків) в межах України без присутності матері ОСОБА_2 .
1.4. Новорічні свята, день народження дитини, день народження батька у парні роки із матір`ю, у непарні із батьком.
1.5. Матері ОСОБА_2 обов`язково повідомляти письмово батька дитини ОСОБА_1 про зміну місця мешкання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зміну навчального закладу, погіршення його стану здоров`я та самопочуття, не перешкоджати спілкуванню дитини з батьком, у тому числі і через засоби мобільного зв`язку або інше (відео зв`язок, скайп, смс-повідомлення тощо)".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача не чинити перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною. Постанова апеляційного суду оскаржується повністю.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право
на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1,3 статті 9 Конвенції).
Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
У статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини ( рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 чиняться йому перешкоди у спілкуванні з сином.
Висновком органу опіки та піклування зі місцем проживання дитини - виконавчого комітету Індустріальної районної ради від 09 червня 2020 року № 18/5-220 встановлено графік та порядок (дні, години, місця, умови) побачень позивача як батька із сином.
Цей висновок не оскаржений сторонами даної справи; нескасований, недійсним або незаконним не визнаний, і протилежного сторонами не доведено.
Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень належним чином врахували якнайкращі інтереси дитини, вік, стать, стан здоров`я, психоемоційний стан дитини, принцип рівності прав та обов`язків батьків та даний висновок органу опіки і піклування, та зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 має гарантоване законом та рівне з матір`ю дитини право на спілкування та участь у вихованні сина.
У даному випадку суд касаційної інстанції погоджується із позицією судів при вирішенні цього спору, що дитини, коли це можливо, має рости під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить їй виховання в атмосфері любові і моральної, та матеріальної забезпеченості.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, судами попередніх інстанцій, зважаючи на встановлені ним належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, зробленоправильний висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, шляхом визначення відповідних днів та годин побачень з дитиною (сином) та зобов`язання відповідача (матері) не перешкоджати у спілкуванні з дитиною.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 28 січня 2019 року в справі № 619/3051/17; від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність доказів того, що відповідачем чиняться позивачеві перешкоди у спілкуванні з дитиною, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки, як правильно встановлено апеляційним судом, у даних спірних правовідносинах сам факт звернення ОСОБА_1 до органу опіки та піклування з приводу визначення порядку побачень з дитиною є свідченням наявності перешкод у реалізації ним батьківських прав щодо участі у вихованні і спілкуванні із сином, який проживає з матір`ю (відповідачем).
Аргументи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права відхиляються Верховним Судом, оскільки не знайшли підтвердження при перегляді судових рішень в касаційному порядку на предмет їх законності. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права, перелічених у частині третій статті 411 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цілому є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і висновки суду є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Наведені аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.