Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 523/7309/17-ц
провадження № 61-3292св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року у складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткідзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та стягнення грошової компенсації і моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що їй на праві власності належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, інша частина належала її онуці ОСОБА_3 .
У грудні 2015 року її онука ОСОБА_3 та приятелі останньої ОСОБА_2 й ОСОБА_4 шляхом введення її в оману, вмовили її поїхати до нотаріуса та підписати документи.
Також зазначала, що про те, що вона не знала, що підписувала договір-купівлі продажу, з нотаріусом не спілкувалася та останній їй нічого не роз`яснював. У подальшому їй стало відомо, що ті документи, які вона підписувала у нотаріуса, це договір купівлі-продажу, за яким вона відчужила свою квартиру онуці, не отримавши від останньої грошей.
У лютому 2016 року її онука відчужила зазначену квартиру ОСОБА_6, а її відвезла в інше місце, де вона знаходилася без води та їжі.
Позивач зазначала, що із спірної квартири були вивезені всі її речі.
Вона систематично зверталася до органів поліції, проте безрезультатно, що стало підставою її звернення до суду.
Разом із цим, вважала, що їй було завдано моральну шкоду, яку вона просила стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд:
визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2015 року № 3027, укладений між нею та ОСОБА_3, та від 23 лютого 2016 року № 382, укладений між нею та ОСОБА_6 ;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 654 500,00 грн як грошову компенсацію за викрадене та вивезене майно;
стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь, зокрема: 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за позбавлення її житла; 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за утримання її у зачиненому приміщенні у період з 23 лютого 2016 року по 06 квітня 2016 року; 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за пограбування її речей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернувшись у лютому 2017 року до суду з позовними вимогами про стягнення вартості належної їй частини квартири у розмірі 208 802,00 грн, які рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року, залишеним без змін у цій частині позовних вимог постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року, були задоволені, ОСОБА_1 тим самим підтвердила дійсність оспорюваної угоди та намір укласти її.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про визнання договорів недійсними і вимога про стягнення грошей на виконання умов договору, за своїм змістом є протилежними і позивач вже реалізувала своє право на судовий захист стягнувши кошти, які фактично не отримала за відчуження квартири у розмірі належної їй частки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із відсутності належних та допустимих доказів позбавлення позивача волі та утримання її протягом півтора місяці в зачиненому приміщенні, а також пограбування та викрадення майна зі спірної квартири.
Разом із цим, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 654 500,00 грн, оскільки наявність у спірній квартирі зазначеного в переліку майна з вказаною вартістю не знайшли свого підтвердження належними доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем реалізовано своє право на судовий захист у інший спосіб, зокрема стягнення грошових коштів, набрання рішенням законної сили, ухваленим у справі № 523/2064/17-ц й фактичним проведенням виконавчих дій з метою реального виконання цього судового рішення. Визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року та від 23 лютого 2016 року при таких обставинах по суті буде подвійним захистом прав позивача.
Разом із цим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем вимог про стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначила неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у справі № 176/5124/15-ц.
Разом із цим ОСОБА_1 вважає, що судами попередніх інстанцій встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Не було допитано ОСОБА_7 як свідка, а також не було витребувано із комунальної установи "Міський психіатричний диспансер" копію усієї її медичної картки за 2016 рік.
Зазначає, що до підписання оспорюваного договору і під час його підписання вона не усвідомлювала того, що відчужує належну їй на праві власності 1/2 частину спірної квартири, оскільки спірна квартира була її єдиним житлом і іншого житла у неї не було.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 523/7309/17-ц із Суворовського районного суду м. Одеси. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2019 року, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, до закінчення касаційного провадження відмовлено.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року справу № 523/7309/17 справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка є онукою ОСОБА_1, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2006 року були співвласниками у рівних частинах трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
29 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білик В. В., відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала свою частку квартири ОСОБА_3 .
За умовами зазначеного договору продаж 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 вчинено за 208 802,00 грн.
23 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т. Ю., відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала цю квартиру ОСОБА_6 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у справі № 523/2064/17-ц було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та стягнення моральної шкоди. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 208 802,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027 року 1/2 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1, а також з них стягнуто солідарно грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті втрати житла.
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у справі № 523/2064/17-ц в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат скасовано і в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
06 квітня 2016 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до Портофранківського відділення Приморського відділу поліції м. Одеса Головного управління Національної поліції в Одеській області та просила прийняти заходи до її онуки ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_2, які утримували її в квартирі і не випускали на вулицю, не давали ключі від квартири. У цей же день ОСОБА_1 подавала заяву із проханням не розглядати зазначену заяву, оскільки в ситуації розібралися самостійно, претензій ні до кого не мала, від пояснень відмовлялася, просила з цього приводу більше не турбувати.
23 квітня 2016 року ОСОБА_1 зверталася до Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою у якій повідомляла про оману її онукою ОСОБА_3, про продаж квартири, не виконання обіцянки купити квартиру, не повернення коштів.
02 серпня 2016 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження на підставі заяви ОСОБА_1 про те, що в лютому місяці її онука ОСОБА_3, шляхом довіри заволоділа її 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1, чим завдала матеріальний збиток на загальну суму 500 000,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.