Постанова суду № 202/1722/19 від 22.12.2021 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів...

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 202/1722/19-ц

провадження № 61-8370св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: Державна казначейська служба України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

треті особи: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровської області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року у складі судді Марченко Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В.,Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А. та касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ДКС України), треті особи: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровської області (далі - ГУ НП в Дніпропетровської області,) Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровської області (далі - ГУ МВС України в Дніпропетровській області), про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що СВ "ОЗ" СУ УМВС України в Дніпропетровській області розслідувалася кримінальна справа № 36001130. У рамках цієї кримінальної справи за підозрою у скоєнні злочину 14 жовтня 2000 року затримано ОСОБА_2

16 жовтня 2000 року в рамках цієї ж кримінальної справи затримано ОСОБА_1, якого примусили написати рапорт про звільнення з посади оперуповноваженого Відділу карного розшуку Амур-Нижньодніпровського районного відділу Дніпропетровського міського управління, яку він на той час обіймав, за власним бажанням з 09 жовтня 2000 року.

15 жовтня 2000 року за місцем проживання кожного з них проведений обшук.

18 жовтня 2000 року ОСОБА_2 притягнуто як обвинуваченого у скоєнні вимагання у складі організованої групи, до складу якої, за версією слідства, входили ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відносно ОСОБА_2 застосований запобіжний захід - тримання під вартою.

19 жовтня 2000 року як обвинуваченого в цьому ж злочині притягнуто ОСОБА_1, якого звільнено з-під варти та застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Під час попереднього розгляду справи за відсутності обвинуваченого 31 травня 2001 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська повернув справу на додаткове розслідування та вказав прокурору змінити ОСОБА_1 запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

19 серпня 2001 року постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за результатами попереднього розгляду кримінальну справу повторно повернуто на додаткове розслідування у зв`язку з невиконанням вказівок суду від 31 травня 2001 року.

03 січня 2002 року ОСОБА_1 взято під варту.

14 травня 2002 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інших прийнято до розгляду Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, при цьому запобіжний захід їм залишено у вигляді тримання під вартою.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за частиною 4 статті 189 КК України (у редакції 2001 року) до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна. Міру запобіжного заходу залишено тримання під вартою.

19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська скасований, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. При цьому міру запобіжного заходу залишено без змін.

25 квітня 2004 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська направив кримінальну справу на додаткове досудове розслідування, змінивши позивачам запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Постановою старшого слідчого СВ "ОЗ" СУ УМВС України в Дніпропетровській області кримінальному справу № 36001130 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закрито у зв`язку з недоведеністю їхньої участі у вчиненні злочину. Копія постанови про закриття кримінальної справи їм надіслана не була. Крім того, дані про закриття кримінальної справи не передані до Департаменту інформаційних технологій МВС України.

Згідно з довідками Департаменту інформаційних технологій МВС України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 значаться як особи, яких заарештовано за скоєння злочину, передбаченого частиною третьою статіт 144 КК України (у редакції 1960 року), та щодо яких 25 травня 2004 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд.

Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок якого вони були піддані обшуку, відносно них були застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, а також їх засуджено за скоєння злочину, їм завдана моральна шкода, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях через тортури, які до них застосовувалися, перенесеному нервовому струсі, емоційному стресі, депресії, розлученні з дружинами.

Позивачі наполягали на тому, що відносно них порушено положення статей 3, 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності вони були піддані жорстокому нелюдському поводженню, яке є рівноцінним катуванню, на них чинився психологічний тиск, затримання ОСОБА_2 14 жовтня 2000 року не зафіксовано, відносно них проведено обшуки та застосовано запобіжний захід без дозволу суду. Крім того, рішення про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою прийнято без його виклику, без зазначення причин із посиланням виключно на тяжкість можливого покарання. В подальшому тримання під вартою протягом надмірно тривалого часу здійснювалося без суттєвих і достатніх підстав, немотивованих рішень.

Під час тримання їх під вартою вони пережили жорстокі несприятливі умови, оскільки перебували в камерах, площа яких становила, приблизно, сім метрів, майже без денного освітлення та свіжого повітря. В камерах не було дотримано жодних санітарних норм, мали змогу приймати душ та прати білизну раз на тиждень. Харчування було мізерним та поганої якості. Обмежено доступ до інформації, заборонено побачення з рідними, листування, отримання посилок. Здійснювалися особисті обшуки та обшуки камер, під час яких застосовувалася фізична сила та погрози. Через залякування та приниження переживали страх, неспокій, вразливість. Їм не надавалася жодна медична допомога у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями під час обшуку. Не мали можливості поскаржитися на зловживання, допущених щодо них. На судові засідання та ознайомлення з матеріалами справи (35 переїздів) їх доставляли в конвойних автомобілях, пасажирські відділення яких були надзвичайно переповнені: на одного ув`язненого припадало 0,3 кв. м. Під час перевезення не надавали їжі та води, що призводило до психічного та фізичного виснаження. Під час очікування судових засідань також перебували у маленькій та погано вентильованій кімнаті, їх не забезпечували їжею та водою, не було можливості відпочити. Крім того, під час судових засідань їх утримували в металевій клітці.

Вчинені відносно них протиправні дії, спричинили значний вплив на їхнє здоров`я, психічний стан, імідж. Вони залишилися без роботи, зруйновані родинні стосунки. З 25 квітня 2004 року, перебуваючи під підпискою про невиїзд, яку відносно ОСОБА_2 станом на 12 листопада 2018 року, а відносно ОСОБА_1 - станом на 12 січня 2019 року не скасовано, вони були позбавлені можливості покинути місце проживання, виїхати на заробітки, на відпочинок, відвідати родичів та друзів, оскільки вважали, що перебувають під слідством. Таке тривале застосування підписки про невиїзд було непропорційним обмеженню права на свободу пересування.

Отже, фактичне перебування ОСОБА_1 під підпискою про невиїзд 195 місяців, під вартою - 28 місяців 17 днів, ОСОБА_2 під підпискою про невиїзд 173 місяці 19 днів, під вартою - 43 місяці 11 днів, негативно вплинуло на їхній душевний стан, завдало їм душевних страждань, погіршило стосунки з оточуючими.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення працівників правоохоронних, пенітенціарних органів, органів прокуратури та суду, тривалої ізоляції від сім`ї, відриву від звичного способу життя, руйнування життєвих планів, соціальних зв`язків, приниження честі, гідності та ділової репутації, дискомфортних умов існування, їм спричинено моральну шкоду, яка виразилася у фізичних та моральних стражданнях.

Посилаючись на викладене, позивачі просили стягнути на їхню користь з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду, ОСОБА_1 в розмірі 10 000 000,00 грн, ОСОБА_2 у розмірі 14 000 000,00 грн, а також стягнути понесені ними витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 548 833,33 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 533,22 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 657 416, 66 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 456,49 грн.У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Визначаючи розмір морального відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 548 833,33 грн, суд врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача під слідством і судом 66 місяців 11 днів, з яких він 28 місяців 26 днів утримувався під вартою, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, підриву авторитету як працівника міліції, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, всі інші обставини справи, зокрема обмеження, яких зазнав позивач і які наведені ним у позові, у тому числі, що пов`язані з умовами тримання під вартою.

Визначаючи розмір морального відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 657 416,66 грн, суд врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача під слідством і судом 66 місяців 11 днів, з яких він 43 місяці 11 днів утримувався під вартою, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, всі інші обставини справи, зокрема обмеження, яких зазнав позивач і які наведені ним у позові, в тому числі, що пов`язані з умовами тримання під вартою.

На переконання суду, такий розмір відшкодування є пропорційним шкоді, яка завдана позивачам у зв`язку з перебуванням під слідством і судом понад п`яти з половиною років, відповідає обсягу їх страждань, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Разом із тим присудження позивачам компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн та 14 000 000,00 грн відповідно, є невиправданим, оскільки такий розмір є занадто завищеним, не відповідає розмірам сатисфакцій, які відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини присуджуються заявникам за порушення державою їхніх прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, на порушенні яких під час перебування під слідством і судом наполягають ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Крім того, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині відшкодування моральної шкоди за інший період, а саме після закриття 26 квітня 2006 року щодо них кримінальної справи з тих підстав, що копія процесуального рішення їм не була вчасно вручена та відомості про перебування під підпискою про невиїзд не виключені з бази обліку МВС, оскільки із закриттям кримінальної справи застосовані запобіжні заходи скасовуються та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"визначено вичерпний перелік випадків та підстав відшкодування шкоди.

Сам по собі факт невручення позивачам постанови про закриття кримінальної справи від 26 квітня 2006 року, щодо руху якої вони не цікавилися до 2018 року, та невнесення відповідних відомостей до відповідної бази МВС, не є підставою для відшкодування позивачам моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України, оскільки з часу закриття кримінальної справи вони під слідством не перебували, їхнє кримінальне переслідування припинилося.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнутоз Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 100 000,00 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 100,00 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 085 000,00 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 085,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало з 15 жовтня 2000 року, а відносно ОСОБА_2 із 15 жовтня 2000 року, та те, що 08 листопада 2018 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СВ "ОП" СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Козинец Р. Н. про припинення кримінальної справи в зв`язку з недоведеністю провини обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5 в здійсненні злочину повернуто скаржнику для звернення до належного суду, і така тривалість кримінального провадження, понад 18 років, несумісна із вимогою розумного строку, що гарантується пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і такі дії призвели до необхідності звернення до відповідних органів з метою відновлення свого порушеного права.

Визначаючи розмір морального відшкодування ОСОБА_1, колегія суддів врахувала час перебування під слідством і судом з 15 жовтня 2000 року по 08 листопада 2018 року (216 місяців), виходячи з 1 розміру мінімальної заробітної плати (5 000,00 грн) за кожен місяць. Визначаючи розмір морального відшкодування ОСОБА_2, апеляційний суд врахував його перебування під слідством і судом з 15 жовтня 2000 року по 08 листопада 2018 року (216 місяців), виходячи з 1 розміру мінімальної заробітної плати (5 000,00 грн) за кожен місяць.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг

У травні 2021 року ДКС України подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц.

У червні 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказують на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17.

Учасники справи своїм правом подати відзив на касаційні скарги не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною третьою статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 та ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення. Касаційна скарга ДКС України підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Обставини, встановлені судами

15 жовтня 2000 року слідчим відділом "ОЗ" СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_1 за ознаками частини другої статті 144 КК України (у редакції 1960 року).

16 жовтня 2000 року в порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) затримано за підозрою у вчиненні злочину ОСОБА_1 .

19 жовтня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року).

Цього ж дня ОСОБА_1 звільнено з ізолятора тимчасового тримання та застосовано відносно нього запобіжний захід - підписку про невиїзд.

16 травня 2001 року у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_1, та інших осіб прокурором Дніпропетровській області затверджено обвинувальний висновок та 17 травня 2001 року справу спрямовано для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

31 травня 2001 року постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб і повернута прокурору Дніпропетровської області на додаткове розслідування.

11 червня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальну справу № 36001130 направлено до СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.

26 липня 2001 року у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб прокурором Дніпропетровській області затверджено обвинувальний висновок та зазначену справу спрямовано для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

10 серпня 2001 року постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб повернута прокурору Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування. У зазначеній постанові вказано про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу на взяття під варту.

17 серпня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області внесено апеляційне подання на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2001 року, яке 27 листопада 2001 року судовою палатою по кримінальним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2001 року доповнено вказівками про необхідність усунення протиріч у висновках слідчих органів та порушень вимог статей 22, 36, 132, 217, 223 КПК України (у редакції 1960 року).

11 грудня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальну справу № 36001130 направлено до СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.

03 січня 2002 року слідчим слідчого відділу "ОЗ" СУ ГУМВС України Дніпропетровській області у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) затримано ОСОБА_1, якому у подальшому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

09 січня 2002 року останньому пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та його допитано у якості обвинуваченого.

14 лютого 2002 року у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_1, та інших осіб прокурором Дніпропетровській області затверджено обвинувальний висновок та зазначену справу спрямовано для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

01 листопада 2002 року вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 засуджено за частиною четвертою статті 189 КК України до 7 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є у його власності. Строк покарання ОСОБА_1 враховується з 03 січня 2002 року, зарахувати у строк відбуття відбутого покарання час тримання під вартою з 16 по 19 жовтня 2000 року, запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою.

19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року скасований, кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суддів. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2004 року кримінальну справу № 36001130 повернуто прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд. ОСОБА_1 звільнено з-під варти у судовому засіданні.

25 червня 2004 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб направлено до СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.

26 квітня 2006 року кримінальну справу № 36001130 постановою старшого слідчого СВ "03" СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р. Н. на підставі пункту 2 статті 213 КПК України (у редакції 1960 року) закрито за недоведеністю вини ОСОБА_1 та інших осіб у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України.

08 листопада 2018 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СВ "ОП" СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Козинец Р. Н. про припинення кримінальної справи у зв`язку з недоведеністю вини обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5 у здійсненні злочину, передбаченому частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України - повернуто скаржнику для звернення до належного суду.

Згідно з довідкою серії ІАА № 0996733, виданої ТСЦ № 1249 РСЦ МВС в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 станом на 12 лютого 2019 року має підписку про невиїзд.

15 жовтня 2000 року слідчим відділом "ОЗ" СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_2 за ознаками частини другої статті 144 КК України (у редакції 1960 року).

15 жовтня 2000 року в порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) затримано за підозрою у вчиненні злочину ОСОБА_2 .

18 жовтня 2000 року ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та його допитано у якості обвинуваченого.

Цього ж дня ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16 травня 2001 року у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб прокурором Дніпропетровській області затверджено обвинувальний висновок та 17 травня 2001 року зазначену справу спрямовано для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

31 травня 2001 року постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб повернута прокурору Дніпропетровської області на додаткове розслідування.

26 липня 2001 року у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб прокурором Дніпропетровській області затверджено обвинувальний висновок та зазначену справу спрямовано для подальшого Розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

10 серпня 2001 року постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб повернута прокурору Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.

17 серпня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області було внесено апеляційне подання на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2001 року, яке 27 листопада 2001 року судовою палатою по кримінальним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2001 року доповнено вказівками про необхідність усунення протиріч у висновках слідчих органів та порушень вимог статей 22, 36, 132, 217, 223 КПК України (у редакції 1960 року).

14 лютого 2002 року у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб прокурором Дніпропетровській області затверджено обвинувальний висновок та спрямовано справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

11 листопада 2002 року вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_2 засуджено за частиною четвертою статті 189 КК України до 7 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є у його власності. Строк покарання ОСОБА_2 враховується з 15 жовтня 2000 року, запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою.

19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року скасований, кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суддів. Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено у вигляді тримання під вартою.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2004 року кримінальну справу № 36001130 повернуто прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд. ОСОБА_2 звільнено з-під варти у судовому засіданні.

25 червня 2004 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_2 та інших осіб направлено до СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.

26 квітня 2006 року кримінальну справу № 36001130 постановою старшого слідчого СВ "ОЗ" СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р. Н. на підставі пункту другого статті 213 КПК України (у редакції 1960 року) закрито за недоведеністю вини ОСОБА_1 та інших осіб у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України.

Згідно з довідкою серії ІАА № 0975166, виданої ТСЦ № 1249 РСЦ МВС в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 станом на 13 листопада 2018 року має підписку про невиїзд.

................

Перейти до повного тексту