Постанова
Іменем України
14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 755/6545/18-ц
провадження № 61-11321св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 20 жовтня 2016 року
між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_4
у власність грошові кошти в сумі 110 000,00 доларів США, який оформлено
у вигляді боргової розписки.
Позивач зазначав, що відповідач відмовлявся у добровільному порядку повертати зазначені кошти.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з ОСОБА_4 на його користь борг у розмірі
110 000,00 доларів США (2 885 300,00 грн) у рахунок погашення боргу
за договором позики від 20 жовтня 2016 року та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року
у складі судді Савлук Т. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики на загальну суму 110 000,00 доларів США
(2 885 300,00 грн) та судові витрати на професійну правничу допомогу -
8 700,00 грн, а також судовий збір - 8 810,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3, дружина відповідача, як особа, яка не брала участі у справі, проте вважає,
що оскаржуване рішення впливає на її інтереси та права, звернулася
з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року закрито.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника не вирішувалось.
Підставою цього позову є боргові зобов`язання, що виникли у зв`язку
із наданням коштів без визначення цілі. При розгляді справи судом першої інстанції було установлено наявність зобов`язання, що випливає із договору позики, за яким борг не повернуто, отже позивач має право на його повернення у судовому порядку та стягнення суми боргу з відповідача.
Інших обставин, окрім правової природи укладеного між сторонами договору та факту його виконання (невиконання), судом першої інстанції
не установлювалось, висновків про права та обов`язки скаржника
у встановлених правовідносинах рішення суду не містить, відсутні такі висновки і у резолютивній частині судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу
до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалось, оскільки застосував норми процесуального права без урахування висновків щодо застосування
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
у складі Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі
№ 524/9350/16 (провадження № 61-10801св18), від 07 серпня 2019 року
у справі № 179/1367/17-ц (провадження № 61-10724св19) та від 26 травня 2021 року у справі № 2-738/06/05 (провадження № 61-21128св19).
ОСОБА_3 вважає, що якщо на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції буде звернуто стягнення на майно відповідача, набуте за час шлюбу, то її майнові права будуть порушені.
Також посилалась на те, що в провадженні Дніпровського районного суду
м. Києва перебуває справа № 755/52/21 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, на підставі якого
її чоловік ОСОБА_4 подарував квартиру
АДРЕСА_1 їхнім дітям, зокрема:
ОСОБА_6 та ОСОБА_9 . Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ОСОБА_4 подарував дітям зазначену квартиру з метою ухилення від виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року у справі № 756/6545/18. У зв`язку із чим ОСОБА_3 вважає, що у неї у відповідності до вимог частини першої
статті 177 СК України виник обов`язок вчинення дій, направлених на захист майна дітей.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 755/6545/18-ц
із Дніпровського районного суду м. Києва.
У серпні 20201 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року справу № 755/6545/18-ц призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7, у якому він посилається на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим,
а доводи касаційної скарги ОСОБА_3 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого, позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 110 000,00 доларів США, який оформлений у вигляді боргової розписки.
ОСОБА_4 зобов`язався повернути кошти одразу після усної вимоги ОСОБА_1 відповідно до письмової розписки від 20 жовтня 2016 року.
07 квітня 2018 року ОСОБА_1 було надіслано претензію на адресу ОСОБА_4, відповідно до якої ОСОБА_1 просив ОСОБА_4 повернути кошти за договором позики від 20 жовтня 2016 року в розмірі 110 000,00 доларів США у найкоротший строк не пізніше 15 квітня 2018 року, яка залишена ОСОБА_4 без задоволення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду
за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про
їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити
в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою
з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те,
що першочергово підлягає до вирішення апеляційним судом питання про наявність порушеного права особи, яка звернулась з апеляційною скаргою
не будучи учасником справи в суді першої інстанції.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою у порядку
статті 352 ЦПК України, повинна довести наявність у неї правового зв`язку
зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв, як вирішення судом питання про
її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним
та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, слід урахувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою
до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав
та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи
та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або
у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), усуваючи законодавчий недолік, погодилася із висновками Верховного Суду України, викладеними
у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених
в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме
у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним
із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним
із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду
з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя,
до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя".
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї,
то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох
із подружжя.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалось, оскільки підставою цього позову є боргові зобов`язання, що виникли
у зв`язку із наданням коштів без визначення цілі та при розгляді справи судом першої інстанції встановлено наявність зобов`язання, що випливає
із договору позики, за яким борг не повернуто, отже позивач має право
на його повернення у судовому порядку та стягнення суми боргу
з відповідача.
Також суд апеляційної інстанції враховував те, що інших обставин, окрім правової природи укладеного між сторонами договору та факту його виконання (невиконання), судом першої інстанції не установлювалось, висновків про права та обов`язки скаржника у встановлених правовідносинах рішення суду не містить, відсутні такі висновки
і в резолютивній частині судового рішення.
Разом із цим суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що посилання ОСОБА_3 на вчинення позивачем дій на підставі цього рішення
не свідчать про порушене її право, оскільки у разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку,
що визначається судом за поданням виконавця.
Якщо особа, яка вважає себе власником чи співвласником майна, вказує,
що таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя,
то за наявності спору таке питання потребує судового розгляду з огляду
на положення СК України.
Доводи касаційної скарги про те, що в процесі виконання рішення суду про стягнення боргу може відбутися стягнення майна боржника, частка у якому належить ОСОБА_3, не спростовують наявність у відповідача у цій справіборгових зобов`язань та не вказують на те, що рішенням у справі вирішено питання про права та інтереси особи, яка звертається
із апеляційною скаргою. Окрім як прийняття рішення щодо виконання грошового зобов`язання у примусовому порядку, інших питань, зокрема, про майнові права подружжя, судом не вирішувалось.
Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. У зв`язку із чим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, а тому в порядку частини третьої
статті 362 ЦПК України, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.
Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги
на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно зі частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду
не спростовують.
Керуючись статтями 400, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду