Постанова
Іменем України
21 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 557/940/17
провадження № 61-6419св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - Садівська сільська рада Гощанського району Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2020 року у складі судді Пацка Д. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструк С. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_5 . За життя, 22 листопада 2006 року мати склала заповіт, яким все своє майно заповіла дітям у рівних долях. Після смерті матері, у липні 2017 року позивачам стало відомо, що існує заповіт від 22 жовтня 2015 року, за яким ОСОБА_5 все своє майно заповіла відповідачу. Оскільки, на думку позивачів, заповіт від 22 жовтня 2015 року не відповідає волі їх матері, складений та посвідчений в порушення вимог чинного законодавства України, не дотримано вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому з підстав, визначених у статтях 215, 203, 207, 1234, 1248 ЦК України, просять визнати заповіт недійсним.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обставин, які підтверджували б, що заповіт від 22 жовтня 2015 року, складений ОСОБА_5 та посвідчений у Садівській сільській раді, не відповідає волі спадкодавця, порушено порядок його складення або посвідчення.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, оскільки судом установлено, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, прочитаний заповідачу та нею підписаний, посвідчений повноважною на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті, секретарем сільської ради порядок посвідчення заповіту, зокрема, послідовність всіх необхідних у даному процесі дій, і позивачами не доведено таких порушень даного процесу, які були би наслідком недійсності заповіту.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у червні 2021 року - касаційною скаргою у новій редакції на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 30 квітня 2021 року) на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Як підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 31 березня 2020 року у справі № 348/1259/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами не досліджено зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
- у тексті оспорюваного заповіту 2015 року почерком секретаря сільської ради вказано, що текст заповіту прочитано вголос, без уточнення ким. Якщо спадкодавець не міг особисто прочитати текст заповіту, то прочитання його іншою особою повинно було відбуватися за присутності двох свідків з повною цивільною дієздатністю. Посадова особа, яка оформляла оскаржуваний заповіт, сама визнала, що заповідач не могла фізично його вголос прочитати, бо сама зробила про це запис у заповіті, але в заповіті немає вказаних двох незалежних, дієздатних свідків, присутність яких вимагало законодавство;
- в тексті оскаржуваного рішення першої інстанції помилково зазначено, що сторона позивача відмовилась від своїх клопотань стосовно виклику до суду представників Садівської сільської ради та відповідача як свідка для надання пояснень. Доказів відкликання клопотань позивачів у матеріалах справи немає;
- існують сумніви в автентичності підпису матері позивачів у тексті заповіту.
Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 30 квітня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 557/940/17 із Гощанського районного суду Рівненської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року матеріали справи № 557/940/17 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що 22 листопада 2006 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, заповіла в рівних долях своїм дітям: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . Заповіт посвідчено секретарем Садівської сільської ради Гощанського району Рівненської області Мазур Г. І., зареєстровано у реєстрі за № 38.
22 жовтня 2015 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, заповіла синові ОСОБА_4, - відповідачу у справі. Заповіт посвідчено секретарем сільської ради ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Спадкоємцями першої черги після її смерті є діти, сторони у справі, - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина - домоволодіння в АДРЕСА_1, земельні ділянки, інше майно.
Як вбачається з довідки Садівської сільської ради від 26 липня 2017 року № 559, відповідно до господарської книги № 2, особовий рахунок № НОМЕР_1, в житловому будинку АДРЕСА_1, постійно проживала та перебувала на реєстраційному обліку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, до дня своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зазначеному будинку разом з померлою на день її смерті і по теперішній час ніхто не зареєстрований та не проживає.
Позивачі 05 серпня 2017 року звернулись до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 . Нотаріусом їм доведено до відома, що існує новий заповіт від 22 жовтня 2015 року.
Із показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що позивачі та відповідач після погіршення стану здоров`я матері здійснювали до її смерті догляд за нею. Останні роки догляд переважно здійснював відповідач. Указані обставини визнаються сторонами. Свідок не підтвердив той факт, що ОСОБА_5 перебувала в безпорадному стані, або не розуміла значення своїх дій та можливість керувати ними, або що на неї чинився тиск з боку відповідача або інших осіб.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що від клопотання про допит інших свідків, в тому числі секретаря сільської ради Малярчук Л. О., сторона позивача відмовилася та вважала за можливе розглядати справу без допиту свідків.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його оформи та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 257 ЦК України).
Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
На дату складення оспорюваного заповіту вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 книги шостої ЦК України, Законом України "Про нотаріат" та Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок).
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України)
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.
За змістом статті 37 Закону України "Про нотаріат", пункту 1.2. розділу І Порядку (тут і далі у редакції, чинній на час складання спірного заповіту) право посвідчувати заповіти у сільських населених пунктах надано уповноваженим посадовим особам органів місцевого самоврядування. Статтею 1251 ЦК України також передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Пунктом 2.1. розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.
Посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку. Особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача (пункти 1.1, 1.4 розділу ІІІ Порядку).
Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.3 розділу II зазначеного Порядку, відповідно до якого у разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування.
При посвідченні заповітів та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії (пункт 2.4 розділу ІІ Порядку).
Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним заповіту від 22 жовтня 2015 року, позивачі посилались на те, що заповіт, хоч і був підписаний їх покійною матір`ю, однак не відповідав її волі, оскільки мати сама мала змогу власною рукою написати заповіт, однак, як видно із тексту, замість матері це було зроблено секретарем сільської ради, і вказано, що заповіт прочитано вголос у присутності спадкодавця, що є недодержанням у момент вчинення правочину вимог частини третьої статті 203 ЦК України. Позивачі вказували, що заповіт укладений у порушення статей 1234, 1248 ЦК України.
Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки, як свідчать матеріали справи, оспорюваний заповіт від 22 жовтня 2015 року складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця ( ОСОБА_5 ), дату та місце її народження, адресу реєстрації, ідентифікаційний номер, а також прізвище, ім`я та по батькові, рік народження спадкоємця ( ОСОБА_4 ), склад майна, що заповідається, заповіт посвідчений секретарем Садівської сільської ради Гощанського району Рівненської області як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування, позивачами не доведено, що заповіт підписаний не ОСОБА_5 або що він не відповідає її внутрішній волі, чи порушено порядок його складення або посвідчення, у тексті заповіту вказано, що особу заповідача та її дієздатність перевірено.
Оскільки текст заповіту підписаний ОСОБА_5 власноручно, відсутні докази, що вона через фізичні вади або хворобу не могла сама прочитати заповіт, чи були наявний один із випадків, передбачених статтею 1252 ЦК України (посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою), то немає підстав стверджувати, що заповіт мав обов`язково посвідчуватися при свідках.
Відмітка у тексті заповіту про те, що він прочитаний вголос, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки згідно з пунктом 1.4 розділу ІІІ Порядку посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно (або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів), у такому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Це кореспондується із нормою частини третьої статті 1248 ЦК України, за змістом якої нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги про те, що посвідчення оспорюваного заповіту мало відбуватися при свідках, чи при його укладенні було порушено вимоги Порядку або частину третю статті 203 чи статтю 1248 ЦК України, не знайшли своє підтвердження.
Відхиляються доводи касаційної скарги про те, що позивачі не відмовлялись від свого клопотання про виклик свідків (секретаря сільської ради ОСОБА_6, яка посвідчувала заповіт) чи судом не з`ясовано усі обставини справи, оскільки, як свідчить запис судового засідання суду першої інстанції на носії електронної інформації (диску) від 30 листопада 2020 року (?00.01 хв. - 03.00 хв.) таке клопотання було розглянуто суддею, проте представник позивачів (за погодженням позиції із довірителями) відмовився від нього у зв`язку із повторною неявкою свідка.
Позивачі не посилалися у своєму позові на те, що заповіт підписаний не їх матір`ю, належних та допустимих доказів матеріали справи із цього приводу не містять, тому доводи касаційної скарги про те, що існують сумніви в автентичності підпису матері позивачів у тексті заповіту, не приймаються.
Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду № 348/1259/18, зводяться до незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин
Зокрема у справі № 348/1259/18, на яку посилався заявник, судами було установлено, що оспорюваний заповіт не підписаний власноручно спадкодавцем чи іншою особою за його дорученням, у тексті заповіту не вказано про те, що заповідач вголос прочитав зміст заповіту або що через фізичні вади він не міг сам прочитати його текст, а також не зазначено точного місця і часу його складення, дати та місця народження заповідача, тобто обставини зазначеної справи не є тотожними обставинам справи, яка переглядається в касаційному порядку, в якій судами зокрема установлено, що заповіт підписаний спадкодавцем власноручно.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду