Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 361/3579/18
провадження № 61-16337св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області,
відповідачі: Броварська міська рада Київської області, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,
від 07 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області звернувся до суду з позовом до Броварської міської ради Київської області, ОСОБА_1, в якому, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05 "Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради" в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади Броварської міської ради Київської області в особі Броварської міської ради Київської області земельну ділянку загальною площею 0, 1000 га з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05 "Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради" у власність ОСОБА_1, надано земельну ділянку площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (підпункт 1.27 пункту 1 рішення міської ради).
На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 09 березня
2007 року отримано державний акт серії ЯД №996929 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337.
За результатами опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, встановлено, що передача у власність вказаної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, а саме спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду та передана у приватну власність всупереч вимог статей 20, 21, 60, 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України.
Крім того, оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності всупереч вимог закону існують правові підстави для її витребування із незаконного володіння у комунальну власність на підставі статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Сардинського В. С., від 18 листопада 2019 року в задоволенні позову керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, також того спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 всупереч встановленого законом порядку на підставі незаконного рішення Броварської міської ради Київської області та належала до земель водного фонду, що вказує на відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Броварської міської ради Київської області
від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05.
Вимогу про витребування із володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади спірної земельної ділянки суд розцінив, як похідну від вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого щодо такої земельної ділянки.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області задоволено.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області
від 18 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади Броварської міської ради Київської області задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05 "Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради" в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по
АДРЕСА_1 .
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади Броварської міської ради Київської області в особі Броварської міської ради Київської області земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, не встановивши наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення спору по суті, та не врахувавши, що питання застосування позовної давності вирішується лише в разі наявності правових підстав для задоволення позову, безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності, у зв`язку з не доведенням прокурором поважності причин пропуску строку позовної давності, одночасно вказуючи на законність оспорюваного рішення Броварської міської ради.
Листом Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області
№01-12/53 від 24 січня 2018 року "Про надання інформації щодо статусу озер в м. Бровари" та листами Київського державного підприємства геодезії, картографії та кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" №01-01/20 від 04 січня 2018 року та №01-01/283
від 02 травня 2018 року з картографічними матеріалами (викопіювання з топографічного плану масштабу 1:2000 станом місцевості на 2007 рік, ортофотоплану масштабу 1:10000 станом на 2010 рік, викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом місцевості на 2007 та 2009 роки та викопіювання з топографічного плану масштабу 1:2000 станом на 2010 рік, на яких відображено розташування озер із їх прибережними захисними смугами та спірної земельної ділянки), підтверджено 100 % накладення ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337 площею 0, 10 га на прибережну захисну смугу озера. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.
Витребовуючи спірну земельну ділянку від добросовісного набувача, апеляційний суд виходив з того, що позов прокурором заявлений на підставі статей 387, 388 ЦК України, проте, врахувавши принцип jura novit curia ("суд знає закони"), дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положення статті 391 ЦК України щодо можливості повернення спірної земельної ділянки протягом усього часу триваючого порушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
04 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скарги на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребуваної її матеріали з суду першої інстанції.
У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2, суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі
№ 904/5974/16, 16 січня 2019 року в справі № 910/15944/17, 24 квітня
2019 року в справі № 915/370/16, 26 жовтня 2020 року в справі
№ 320/2585/19, ухвалі Верховного Суду від 19 липня 2018 року в справі
№ 822/1169/17.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув справу за відсутністю представника Броварської міської ради Київської області.
Заявник стверджує, що з урахування того, що відповідно до паспорту водного об`єкту, об`єкт розташований поруч зі спірною земельною ділянкою є ставком, а також відсутності землевпорядної документації зі встановлення прибережних захисних смуг ставку поблизу переданої заявнику земельної ділянки свідчить про те, що нормативні розміри прибережних захисних смуг для таких водних об`єктів згідно статті 88 ВК України складають 25 метрів, а відповідно земельна ділянка кадастровий номер 3210600000:00:063:0337, яка знаходиться по АДРЕСА_1 не накладається на 25-метрові прибережні захисні смуги розташованих поруч ставків.
Судом апеляційної інстанції не встановлено до якої категорії земель відносилася/відноситься спірна земельна ділянка та чи змінювалося її цільове призначення.
Також ОСОБА_1 вказує на те, що прокурором не було доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави.
В порушення вимог статті 56 ЦПК України, статті 87 ВК України до участі у справі не було залучено Державну екологічну інспекцію України та судом апеляційної інстанції неправильно здійснено розподіл судових витрат.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року Броварською міською радою Київської області подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому рада вказує на обґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1, просить касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Броварської міської ради Київської області від 25 жовтня
2007 року №485-28-05 "Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, надання в оренду та внесення змін до рішень Броварської міської ради" у власність ОСОБА_1, проживаючому у місті Бровари Київської області, надано земельну ділянку площею 0, 1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (підпункт 1.27 пункту 1 рішення міської ради).
На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 09 березня 2007 року отримано державний акт серії ЯД №996929 на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337.
Відповідно до листів КДП "Київгеоінформатика" від 04 січня 2018 року
№01-01/20, та від 02 травня 2018 року №01-01/283 земельна ділянка з кадастровим номером 3210600000:00:063:0337 повністю накладається на землі водного фонду, а саме, на прибережні захисті смуги озер.
У відзиві на позовну заяву Броварською міською радою Київської області зазначено, що відповідно до Генерального плану міста Бровари у місті знаходяться водні об`єкти: водоймище площею 3, 5 га на території парку "Приозерний", водоймище на території кварталу житлової забудови в районі Глінки та водоймище по АДРЕСА_2 .
У висновку про обмеження користування земельною ділянкою
від 28 вересня 2007 року №438, яка знаходиться у
АДРЕСА_1 зазначено, що Управління містобудування та архітектури Броварської міської ради вважає за можливе користування вказаною земельною ділянкою.
Згідно паспорта водного об`єкта по АДРЕСА_1 розташовано ставок площею 0,6440 га, у розділі 6 "Характеристика прибережної захисної смуги" якого вказано, що ширина прибережної захисної смуги згідно статті 88 ВК України повинна становить 25 м, там де крутизна схилів перевищує три градуси - ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.
Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.
Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).
Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.,
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У спорах стосовно прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).
Відповідно до статті 1 ВК України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).
Ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів; а озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 18 березня 2013 року № 99 затверджено Порядок розроблення паспорта водного об`єкта (далі - Порядок № 99), спрямований на встановлення технічних параметрів водного об`єкта, гідрологічних характеристик річки (водотоку), регламентацію експлуатаційної діяльності на водосховищах, ставках, озерах та замкнених природних водоймах для забезпечення сталого використання (включаючи кількісне та якісне відновлення) усіх ресурсів, пов`язаних з існуванням водойми, надійності функціонування споруд і для підвищення ефективності їх використання.
Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (пункт 3 Порядку № 99).
На підтвердження факту належності спірної земельної ділянки кадастровий номер 3210600000:00:063:0337 по АДРЕСА_1 до земель водного фонду прокурором було надано суду листи
КДП "Київгеоінформатика" від 04 січня 2018 року №01-01/20, та
від 02 травня 2018 року №01-01/283, з посиланням на викопіювання з топографічних матеріалів та матеріалів космічної зйомки станом на
2007, 2009 та 2010 роки, лист Управління водних ресурсів у м. Києві та Київської області від 24 січня 2018 року № 01-12/53 та висновок експерта № 12/18 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року.
Заперечуючи проти позову відповідачами було надано суду висновок № 438 від 28 вересня 2007 року про обмеження користування спірною земельною ділянкою та паспорт водного об`єкта "Ставок площею 0, 6440 га в межах
м. Бровари Київської області", погоджений 23 травня 2019 року Державним агентством водних ресурсів України.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції серед іншого виходив з відсутності доказів належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та доказів передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 всупереч встановленого законом порядку.
Апеляційний суд, приймаючи постанову про визнання незаконним та скасування рішення Броварської міської ради Київської області
від 25 жовтня 2007 року № 485-28-05 щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та витребувавши цю земельну ділянку на користь територіальної громади міста Бровари, послався на лист Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області
№01-12/53 від 24 січня 2018 року "Про надання інформації щодо статусу озер в м. Бровари" та листи Київського державного підприємства геодезії, картографії та кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" №01-01/20 від 04 січня 2018 року та №01-01/283
від 02 травня 2018 року з картографічними матеріалами.
Однак апеляційним судом не зазначено, яким чином викопіювання з топографічного плану, ортофотоплану, космічної зйомки підтверджує належність зображених на них водних об`єктів до озер.
При цьому, саме по собі розміщення спірної земельної ділянки біля водних об`єктів відповідачами не заперечувалось, однак спірним було визначення саме виду такого об`єкту (озеро чи ставок) і, в залежності від цього, розміру прибережної захисної смуги.
Натомість висновок апеляційного суду щодо оцінки такого доказу, як паспорт водного об`єкта "Ставок площею 0, 6440 га в межах м. Бровари Київської області", погоджений 23 травня 2019 року Державним агентством водних ресурсів України в оскаржуваній постанові відсутній.
Крім того, наявні в справі паспорт водного об`єкту, розроблений Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра і погоджений 23 травня 2019 року Державним агентством водних ресурсів України та лист
№01-12/53 від 24 січня 2018 року Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області (в подальшому змінило назву на Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра) містять суперечливу інформацію щодо виду водного об`єкту (озеро чи ставок) біля якого розташована спірна земельна ділянка, оскільки фактично одна й та сама організація, один і той самий водний об`єкт класифікує за різними видами (у 2018 році - як озеро, а у 2019 році - як ставок).
Апеляційний суд вказані суперечності не усунув та не обґрунтувавши свої висновки, в частині надання переваги одному доказу перед іншим, надав перевагу листу №01-12/53 від 24 січня 2018 року Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області перед паспортом водного об`єкту
від 23 травня 2019 року, розробленим Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра (попередня назва Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області).
Прокурором також було надано висновок експерта № 12/18 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року, який складено щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 32106000000:00:064:0521 та 3210600000:01:063:0012 (є суміжною зі спірною ділянкою ОСОБА_1 у розглядуваній справі), оцінка доведеності належності яких до земель водного фонду надана судами в справах № 911/429/18 та № 911/431/18.
Таким чином є передчасними висновки апеляційного суду по суті спору, оскільки у розглядуваній справі залишились невирішеними ключові питання, зокрема:
- до якого виду водних об`єктів (озеро чи ставок) належать водні об`єкти біля яких розташована спірна земельна ділянка;
- чи перебуває спірна земельна ділянка, з урахуванням виду водного об`єкту, в межах прибережної захисної смуги та, відповідно, чи належить вона до земель водного фонду.
На необхідність встановлення виду водного об`єкту, при визначенні належності розташованої біля нього земельної ділянки до земель водного фонду, вказав і Верховний Суд в справі № 372/4149/18 у постанові
від 26 травня 2021 року, прийнятій після подання касаційної скарги ОСОБА_1 .
У разі, якщо суд прийде до висновку, що для відповідей на вказані питання (або окремі із них) необхідні спеціальні знання, він має роз`яснити учасникам справи право звернутися із клопотанням про призначення експертизи (або замовити висновок експерта самостійно), а також попередити про наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тоді як суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не використав вказані повноваження та належним чином не перевірив обставин справи.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, встановлені не повно, оскаржена постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,