Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа 753/17156/18
провадження № 61-2369 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін";
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року у складі судді Даниленка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ :
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін" (далі - ТОВ "Веллфін") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 09 лютого 2016 року між товариством та відповідачем було укладено договір позики з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого відповідач отримала у борг грошові кошти у розмірі 650 грн строком на 1 день.
Позичальник зобов`язання за договором належним чином не виконала, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21 238 грн 05 коп., з яких: основний борг у розмірі 650 грн, проценти за період з 09 лютого 2016 року у розмірі 10 325 грн 20 коп., прострочені проценти у розмірі 10 262 грн 85 коп.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року, позов ТОВ "Веллфін" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Веллфін" заборгованість за договором позики від 09 лютого 2016 року № 10768 у розмірі 21 238 грн 05 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконала зобов`язання за договором позики, унаслідок чого виникла заборгованість розмір, якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник належним чином не виконала зобов`язання за договором позики, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону. Підписавши електронним підписом договір позики, ОСОБА_1 несе відповідальність за надану нею інформацію та наслідки своїх дій, тому надання у електронній заявці некоректного номера паспорта та некоректних відомостей про зареєстроване місце проживання не має своїм наслідком недійсність договору та не свідчить про його неукладеність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 523/18181/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 753/17156/18 із Дарницького районного суду м. Києва.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що про розгляд справи та ухвалення рішення суду першої інстанції вона дізналась унаслідок арешту виконавчою службою її карткових рахунків в банку, її було позбавлено можливості надати до суду свої пояснень, заперечення, докази, заявити клопотання під час судового засідання. Розглянувши її апеляційну скаргу в порядку письмового провадження, судом було остаточно позбавлено її права витребувати необхідні докази для спростування укладення нею договору позики із ТОВ "Веллфін".
Вказувала, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин, на які посилається позивач, а саме те, що нею 09 лютого 2016 року було укладено договір позики № 10768, відповідно до якого вона, начебто, отримала 650 грн.
На її думку, жодний наданий позивачем доказ не підтверджує вказаної обставини, зокрема з огляду на те, що всі надані позивачем докази сформовані та створені власне самим позивачем із наявної у нього інформації.
Позивачем не надано інформації ні на який рахунок зараховані кошти, ні в якому банку цей рахунок відкритий, ні на чиє ім`я видана картка та інше, хоча доведення вказаної обставини покладається процесуальним законом саме на позивача.
На дату, яку вказує позивач як дату укладення договору позики, а саме 09 лютого 2016 року, у неї був паспорт з наступними даними: серія НОМЕР_1, виданий Дарницьким районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 21 жовтня 2014 року.
Крім того, як вказано в наданому договорі позики, місце реєстрації боржника є АДРЕСА_1 та не зазначено номер квартири.
З 27 листопада 2014 року її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2, де вона фактично проживає.
Вказувала, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме матеріального права у випадках надання позикових коштів в онлайн режимі через мережу інтернет за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора, що по факту означає підтвердження не особи, а телефонного номера, який вказується під час реєстрації.
Зазначала, що вона договір позики з позивачем не укладала і його умов не погоджувала.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Звертаючись з позовом, ТОВ "Веллфін" посилалося на те, що 09 лютого 2016 року між товариством та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 650 грн.
Вказувало, що позичальник зобов`язання за договором позики належним чином не виконала, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21 238 грн 05 коп., з яких: основний борг у розмірі 650 грн, проценти за період з 09 лютого 2016 року у розмірі 10 325 грн 20 коп., прострочені проценти у розмірі 10 262 грн 85 коп.
Листом ТОВ "Платежі Онлайн" вих. № 34/05 від 20 травня 2018 року повідомляється, що було здійснено за дорученням ТОВ "Веллфін" 09 лютого 2016 року переказ на суму 650 грн, власник картки - ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить: верховенство права; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Судом встановлено, що на запит суду про зареєстроване місце проживання відповідача надійшла відповідь про те, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 не значиться зареєстрованою.
Розгляд справи у суді першої інстанції призначено без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи (а.с. 63).
Направлені судом за вказаною відповідачем адресою копії ухвали про відкриття провадження у справі та рішення суду повернулись із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 просила апеляційний суд скасувати рішення районного суду, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, так як вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи та позбавлена можливості спростувати надані відповідачем докази, заперечувала факт укладення із відповідачем договору позики з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі "Делькур проти Бельгії", пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі "Гофман проти Німеччини", пункт 65).
Також Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі "TRUDOV v. RUSSIA", заява № 43330/09, § 25, 27).
Ухвалюючи рішення у справі, суди зазначені вимоги закону до уваги не врахували, порушили конституційне право відповідачки на участь у судовому розгляді, не забезпечили їй можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушили вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
За наведених обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду