Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа 332/2089/19
провадження № 61-1053 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна";
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2020 року у складі судді Сінєльніка Р. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Подліянової Г. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ :
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав у кредит грошові кошти у розмірі 87 681 доларів 38 центів США строком до 18 травня 2023 року та договір іпотеки, за яким передано в іпотеку банку належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
26 листопада 2010 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір відступлення права вимоги за вказаним договором іпотеки.
30 листопада 2010 року за № 7212565 приватним нотаріусом Бондар І. М. зареєстровано обтяження на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1,, номер РПВН: 22745915, Іпотекодавець: ОСОБА_2, підстава обтяження - договір про відступлення права вимоги.
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта від 27 травня 2019 року № 168061792 товариству стало відомо, що ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, з ОСОБА_1, зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., номер запису про право власності № 24441792.
Вважало, що договір купівлі-продажу від 18 січня 2018 року підлягає визнанню недійсним, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто є фіктивним. Крім того, його укладено в порушення вимог статей 9, 10 Закону України "Про іпотеку" та умов пункту 5.2 договору іпотеки щодо обов`язку іпотекодавця не відчужувати предмет іпотеки будь-який третій особі без отримання попередньої письмової згоди іпотекодержателя на таке відчуження.
Вказувало, що заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року у справі № 332/413/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" про визнання зобов`язання за договором іпотеки припиненим, яким припинено зобов`язання за договором, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк", знято заборону відчуження з нерухомого майна, виключено запис про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ТОВ "ОТП Факторинг Україна"просило суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, серія та номер: 294, виданий 18 січня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І.; зобов`язати департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Запорізької міської ради управління Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та поновити державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2 ; поновити реєстраційний номер обтяження 7212565 реєстратором: приватний нотаріус Бондар І. М. зареєстровано обтяження житловий будинок, адреса: АДРЕСА_1 номер РПВН: 22745915, Іпотекодавець: ОСОБА_2, Код: 2379814673, Запорізька область, підстава обтяження договір про відступлення права вимоги, 9200, 26 листопада 2010 року, приватний нотаріус ДМНО Бондар І. М.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2020 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 18 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений 18 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстровано в реєстрі за № 294. У задоволенні решти позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відчуження ОСОБА_2 квартири на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 18 січня 2018 року відбулось під час існування невиконаного судового рішення про стягнення на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" з ОСОБА_2, ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 779 044 грн 73 коп. та судових витрат та під час дії іпотечного договору. При укладенні цього договору ОСОБА_2 порушив вимоги статей 9, 10 Закону України " Про іпотеку" та пункт 5.2 договору іпотеки щодо зобов`язання відчужувати предмет іпотеки (або будь-яку його частину) будь-якій третій особі без отримання попередньої письмової згоди Іпотекодержателя на таке відчуження, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити, в цій частині, нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 644/7232/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 128/1748/16 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 332/2089/19 із Заводського районного суду м. Запоріжжя.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на дату укладення спірного договору купівлі-продажу будь-яких перепон для здійснення правочину не було. Так, згідно з довідками із відповідних державних реєстрів, житловий будинок на дату його придбання під забороною продажу не був (відсутні арешти, заборони відчуження тощо). Тому вважала помилковим висновок суду апеляційної інстанції про укладення договору, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Продавець отримав грошові кошти за вказаний будинок, а покупець у свою чергу отримав будинок, в якому проживає його родина.
Наявність у ОСОБА_2 майнових зобов`язань на підставі судових рішень, які ним не виконані, не може свідчити про наявність підстав для застосування статті 234 ЦК України до правовідносин за спірним договором купівлі-продажу.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 травня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 87 681 долар 38 центів США на строк до 18 травня 2023 року (а.с. 4-9, т. 1).
У той же день для забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 10-12, т. 1).
26 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, а також договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 травня 2008 року, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 (а.с. 13-23, т. 1).
Отже, у силу статей 512, 514 ЦК України ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_2 за кредитним договором та договором іпотеки.
Відповідно до пункту 5.2 договору іпотеки від 19 травня 2008 року іпотекодавець ОСОБА_2 зобов`язався, зокрема: не відчужувати предмет іпотеки (або будь-яку його частину) будь-якій третій особі без отримання попередньої письмової згоди іпотекодержателя на таке відчуження; не створювати і не допускати існування будь-якої іпотеки, (застави), оренди (суборенди), заборони відчуження, арешту чи іншого обтяження стосовно предметів іпотеки, крім тих, які передбачені зазначеними договорами; не здійснювати будь-яких перепланувань чи реконструкцій предметів іпотеки без попередньо отриманої на те письмової згоди Іпотекодержателя, а також всіх передбачених законом дозволів уповноважених органів (а.с. 10-12, т. 1).
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2011 року у справі № 2-299/2011р., що набрало законної сили, позов ТОВ ОТП "Факторинг Україна" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" солідарно стягнуто суму заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року у розмірі 799 044 грн 73 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 29-31, т. 1).
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року у справі № 332/413/17 позов ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" про визнання зобов`язання за договором іпотеки припиненим задоволено. Припинено зобов`язання за договором іпотеки між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк". Знято заборону відчуження з нерухомого майна, виключено запис про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 7212440 від 19 травня 2008 року щодо житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с. 104-105, т. 1).
18 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., номер запису про право власності № 24441792 (а.с.122-124, т. 2).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 (а.с. 228-232, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (частина шоста статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Боржник (продавець), який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу на користь своєї родини після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (частина шоста статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Верховним Судом враховано, що на момент здійснення відчуження іпотекодавцем ОСОБА_2 спірного житлового будинку кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а, отже, виникло право вимоги до нього як боржника та іпотекодавця, про що свідчить позов банку до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, який був поданий та задоволений до відчуження останнім спірного майна.
Також Верховний Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Установивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Посилання касаційної скарги на те, що у період відчуження спірного житлового будинку були відсутні відомості щодо обтяження спірного майна іпотекою безпідставні, оскільки заочне рішення суду, яким було визнано іпотеку спірного майна припиненою було скасовано постановою апеляційного суду Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів не спростовують, на законність й обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду