Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 451/1215/18
провадження № 61-3666св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Прокуратура Львівської області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду,
за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 03 вересня 2020 року у складі судді Бакай І. А.та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я., та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на його користь 26 217,52 грн на відшкодування втраченого заробітку та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 28 травня 2011 року порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 за частиною першою статті 115 КК України. 24 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150310000072 внесено інформацію про кримінальне правопорушення за ознаками, передбаченими частиною першою статті 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2 06 лютого 2013 року йому оголошено про підозру у вчиненні правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2
07 лютого 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У подальшому суд неодноразово продовжував запобіжний захід у виді тримання під вартою до ухвалення вироку.
Вироком Радехівського районного суду присяжних Львівської області 22 серпня 2014 року його виправдано у пред`явленому обвинуваченні за пунктом 10 частини другої статті 115, статті 153, частини першої статті 185 КК України щодо вбивства ОСОБА_2 . Цим же вироком він був засуджений та визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2014 року вирок Радехівського районного суду присяжних Львівської області залишено без змін.
У подальшому ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року, яка набрала законної сили 17 лютого 2015 року, він був звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про застосування амністії у 2014 році". Фактично був звільнений із місць позбавлення волі 17 лютого 2015 року.
Вважає, що має право на відшкодування майнової шкоди (втраченого заробітку), завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
Крім того, стягненню підлягає і моральна шкода, оскільки через позбавлення волі майже на два роки кардинально змінився усталений спосіб його життя, він не міг бачитись із батьками, рідними, друзями. Піддавався важким і тяжким образам в силу важкого звинувачення. Слідство та суд не зважали на його стан здоров`я, інвалідність з дитинства та утримували його під вартою. Більше того, внаслідок незаконного звинувачення люди почали його називати вбивцею і поставили на ньому тавро вбивці, він важко переживав несправедливе до нього ставлення та незаконне звинувачення, а тому розмір моральної шкоди оцінює в 1 000 000,00 грн. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області рішенням від 03 вересня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що права позивача порушені незаконним утриманням його під вартою протягом 16 днів, а тому у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту першого частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд виходив з того, що вироком суду не встановлено факту незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, а тому немає підстав для відшкодування позивачу шкоди згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2021 року апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 03 вересня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 26 217,52 грн на відшкодування майнової шкоди та 107 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував своє рішення безпідставністю висновку суду першої інстанції про стягнення з Державного бюджету України 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за незаконне тримання під вартою з посиланням на те, що рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 травня 2020 року з держави Україна на користь ОСОБА_1 вже стягнуто 6 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди, що є достатньою сатисфакцією за перебування позивача під вартою в період з 25 травня 2013 року до 10 червня 2013 року без ухвали суду.
При цьому суд вважав обґрунтованими доводи позивача про те, що у нього виникло право на відшкодування шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, оскільки ОСОБА_1 виправданий судом за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, за які можливо було застосувати заходи кримінально-правового примусу у вигляді арешту майна, затримання, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Також суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування втраченого заробітку, який має обраховуватися з моменту затримання та до часу набрання законної сили виправдувальним вироком - і становить 26 217,52 грн. Вирішуючи позов в частині відшкодування моральної шкоди суд виходив з того, що частина третя статті 13 Закону № 266/94-ВР визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться, виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди. При цьому суд взяв за основу мінімальний розмір заробітної плати в сумі 5 000,00 грн. Враховуючи встановлені судом обставини та враховуючи особу позивача, його віку, соціального статусу, майнового стану, враховуючи довготривале тримання ОСОБА_1 під вартою протягом 21 місяця 13 днів, що призвело до непоправних змін в його житті, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 107 500,00 грн (21 місяць 13 днів Х 5 000,00 грн = 107 500,00 грн).
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, обраховуючи розмір моральної шкоди, неправильно виходив із мінімальної заробітної плати у сумі 5 000,00 грн, оскільки станом на час ухвалення апеляційним судом рішення діяв Закон України "Про державний бюджет України на 2021 рік", згідно з яким розмір заробітної плати становить 6 000,00 грн. Саме ця сума є розрахунковою величиною. Також апеляційний суд не врахував того, що моральна шкода підлягає відшкодуванню на користь позивача більше ніж в мінімальному розмірі, оскільки ОСОБА_1 з 06 лютого 2013 року до 19 листопада 2014 року перебував під слідством, а потім судом та підозрювався, а надаліобвинувачувався у вбивстві з обтяжуючими обставинами, тобто перебував під слідством і судом 1 рік 9 місяців 13 днів. За цей період часу кардинально змінився усталений спосіб його життя, він не міг бачитись із батьками, рідними, друзями. Він піддавався важким і тяжким образам. Слідство і суд, обираючи позивачу запобіжний захід, не зважали на його стан здоров`я, інвалідність з дитинства та утримували його під вартою. За два роки обмеження волі ОСОБА_1 втратив усі наявні зв`язки в житті. Більше того, унаслідок незаконного звинувачення люди почали його називати вбивцею, ґвалтівником і поставили на ньому тавро вбивці. ОСОБА_1 важко переживав несправедливе до нього ставлення та незаконне звинувачення, і ці наслідки він відчуває дотепер. Ураховуючи вищевказані обставини справи, довготривале тримання під вартою, непоправні зміни в житті позивача, він оцінив розмір моральної шкоди в сумі 1 000 000,00 грн, а тому просив скасувати оскаржувану постанову в частині відшкодування моральної шкоди з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.
У квітні 2021 року керівник Львівської обласної прокуратури також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 03 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень керівник Львівської обласної прокуратури вказував те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 149/1091/17 та постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15.
Касаційна скарга керівника Львівської обласної прокуратури мотивована неврахуванням судами того, що згідно з вимогами закону право на відшкодування моральної шкоди виникає у разі постановлення виправдувального вироку суду. Водночас вироком Радехівського районного суду від 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 виправдано лише в частині інкримінованих діянь (пункт 10 частини другої статті 115, стаття 153, частина перша статті 185 КК України). Тим же вироком його визнано винним та засуджено на 4 роки 6 місяців позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 звільнений від відбуття покарання на підставі Закону України "Про застосування амністії у 2014 році". Застосований судом інститут амністії не є реабілітуючою підставою і не може бути підставою для визнання незаконними дій органів розслідування, прокуратури чи суду.
Водночас, якщо вироком суду позивача визнано невинуватим у вчиненні частини пред`явлених злочинів, це не свідчить про незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності та не тягне за собою право на відшкодування шкоди в порядку, передбаченому статтею1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Крім того, рішенням ЄСПЛ позивачу вже відшкодовано моральну шкоду за період з 25 травня 2013 року до 10 червня 2013 року, що є достатньою сатисфакцією за перебування під вартою у зазначений період без ухвали суду.
Також суди не врахували того, що ОСОБА_1 визнавав вину під час досудового розслідування і навіть в судовому процесі, чим вводив в оману слідство і суд, що не дає йому права на відшкодування шкоди.
Крім цього, матеріали справи не місять будь-яких доказів того, що дії чи бездіяльність органів досудового слідства та прокуратури визнано в судовому порядку протиправними чи такими, що завдали шкоди позивачу, а отже, немає правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано стягнув на користь позивача майнову шкоду у розмірі 26 217,52 грн.
Також скарга містить доводи про те, що справа про визначення розміру витрат, які позивач втратив унаслідок незаконних дій і які підлягають стягненню на його користь, повинна була розглядатися Радехівським районним судом Львівської області, оскільки цей суд виніс виправдувальний вирок щодо обвинувачення позивача в частині інкримінованих діянь.
У квітні 2021 року Львівська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому наведені доводи, які є ідентичними доводам касаційної скарги керівника Львівської обласної прокуратури.
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури, в якому просив залишити її без задоволення, оскільки наведені у ній доводи не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права. При цьому зазначив, що об`єднання двох кримінальних проваджень в одне не має жодного правового значення для відшкодування шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
30 березня 2021 року справа № 451/1215/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 28 травня 2011 року порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 за частиною першою статті 115 КК України.
24 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150310000072 внесено інформацію про кримінальне правопорушення за ознаками, передбаченими частиною першою статті 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2 .
06 лютого 2013 року ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2
07 лютого 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
05 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
12 квітня 2013 року ОСОБА_1 оголошено про нову підозру у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115; частини третьої статті 153; частини першої статті 185; частини другої статті 15, частини третьої статті 185; частини третьої статті 185 КК України.
18 квітня 2013 року складено обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115; частини третьої статті 153; частини першої статті 185; частини другої статті 15, частини третьої статті 185; частини третьої статті 185 КК України.
Ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 30 квітня 2013 року ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
10 червня 2013 року ухвалою колегії суддів Радехівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, яке в подальшому продовжувалось на підставі ухвал суду.
Вироком Радехівського районного суду присяжних Львівської області від 22 серпня 2014 року ОСОБА_1 виправданий у пред`явленому обвинуваченні за пунктом 10 частини другої статті 115, статті 153, частини першої статті 185 КК України щодо вбивства ОСОБА_2, засуджений та визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України, до 4 років 6 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2014 року вирок Радехівського районного суду присяжних Львівської області залишено без змін.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про застосування амністії у 2014 році".
У рішенні від 28 травня 2020 року у справі "Вишенський та інші проти України" (заява № 724192/12 та 2 інші) ЄСПЛ вважав прийнятною скаргу другого заявника ( ОСОБА_1 ) за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція) на свавільність тримання його під вартою з 25 травня до 10 червня 2013 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства та постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику відповідні суми як відшкодування моральної шкоди.