Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 205/4616/15-ц
провадження № 61-12830св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Пашніною Анною Володимирівною, на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Остапенко Н. Г. від 20 січня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А. від 08 червня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 грошову позику в сумі 220 000 грн, а останній зобов`язався повернути суму позики на першу вимогу з попереднім повідомленням у строк за 30 днів та сплатити проценти за користування позикою в розмірі 3% на місця від суми позики. Указану позику відповідач отримав для ведення комерційної діяльності, яку проводить в своїх інтересах та інтересах сім`ї. Станом на день укладення договору позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3
01 серпня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 270 000 грн, у свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 8 100 грн на місяць.
04 вересня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позики в сумі 30 000 грн, після чого загальна сума позики склала 300 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позики в сумі 9 000 грн на місяць.
03 жовтня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позики в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 350 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 10 000 грн на місяць.
03 листопада 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 450 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 13 500 грн на місяць.
03 квітня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 500 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 15 000 грн на місяць.
03 липня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 600 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 18 000 грн на місяць.
30 квітня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_2 із письмовою вимогою про повернення суми позики та сплату процентів за весь час користування позикою. На даний час сума позики ОСОБА_2 не повернута. Загальна сума основного боргу складає 600 000 грн, а загальна сума процентів складає 599 800 грн. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів в рівних частках суму основного боргу за договором позики в розмірі по 300 000 грн з кожного, та відсотки у розмірі по 299 900 грн, з кожного, а також стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання по поверненню грошових коштів необхідно покласти на відповідачів оскільки ОСОБА_3 була обізнана про боргові зобов`язання свого чоловіка, який взяв позику в інтересах сім`ї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Ленінського районнгого суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, однак скасував судове рішення у зв`язку з неповідомленням ОСОБА_3 про розгляд справи у місцевому суді, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
29 липня 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Пашніна А. В. звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, які оскаржує в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 суми основного боргу та процентів за договором позики.
Судові рішення в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 01 січня 2012 року спільним боргом подружжя та стягнення з неї боргу, оскільки зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_3 її не підписувала, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що остання у будь-якому вигляді надавала згоду на отримання позики в розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини. Матеріали справи також не містять доказів того, що отримані ОСОБА_2 кошти за договором позики були використані в інтересах сім`ї
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду: від 28 серпня 2019 року в справі № 638/20603/16, від 03 травня 2018 року в справі № 639/7335/15-ц та постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Також заявник посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що апеляційний суд вирішуючи цей спір правомірно послався на статті 631, 1046, 1047 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу № 205/4616/15-ц з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти в розмірі 220 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачу суму позики на першу вимогу з попереднім повідомленням у строк за 30 днів, а також сплачувати щомісячно 3% кожного першого числа місяця.
01 серпня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого сума позики склала 270 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 8 100 грн на місяць.
04 вересня 2012 позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 30 000 грн, після чого загальна сума позики склала 300 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 9 000 грн на місяць.
03 жовтня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 350 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 10 000 грн на місяць.
03 листопада 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 450 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 13 500 грн на місяць.
03 квітня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 500 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 15 000 грн на місяць.
03 липня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 600 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 18 000 грн на місяць.
30 квітня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_2 із письмовою вимогою від 22 квітня 2015 року про проведення суми позики та сплату процентів за весь час користування позикою протягом 30 днів з моменту отримання вимоги.
У порушення умов договорів позики позичальник позичені кошти не повернув.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18 вересня 2004 року, що підтверджується копіями їхніх паспортів.