ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа №160/8226/20
адміністративне провадження № К/9901/39851/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона Груп" до Київської міської ради, треті особи: акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Рочестер", громадська організація "Захистимо Протасів Яр", ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "БОРА", про скасування реєстрації та повернення проєкту рішення за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона Груп" на постанову Шостого окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кобаля М.І., Бужак Н.П., Костюк Л.О. від 22 вересня 2021 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дайтона Груп" (далі - позивач, ТОВ "Дайтона Груп") звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, КМР), треті особи: акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Рочестер" (далі - АТ "ЗНВКІФ "Рочестер"), громадська організація "Захистимо Протасів Яр" (далі - ГО "Захистимо Протасів Яр"), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), товариство з обмеженою відповідальністю "БОРА" (далі - ТОВ "БОРА"; разом також - треті особи), в якому просило:
- визнати протиправними дії КМР при прийнятті рішення від 28 липня 2020 року № 60/9139 "Про заяву Київської міської ради щодо ситуації із намірами забудови території Протасового Яру";
- скасувати рішення КМР від 28 липня 2020 року № 60/9139 "Про заяву Київської міської ради щодо ситуації із намірами забудови території Протасового Яру";
- визнати протиправними дії КМР при прийнятті рішення від 28 липня 2020 року № 59/9138 "Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельними ділянками у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва";
- скасувати рішення КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 "Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельними ділянками у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва".
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що КМР не може скасувати своє попереднє рішення від 26 квітня 2007 року № 503/1164, оскільки воно було реалізовано та породило, в тому числі в частині зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, правові наслідки для ТОВ "БОРА", у вигляді права користування вказаною вище земельною ділянкою, яка була згодом передана в суборенду позивачу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що КМР не може скасувати своє попереднє рішення від 26 квітня 2007 року № 503/1164, оскільки воно було реалізовано та породило, в тому числі в частині зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, правові наслідки для ТОВ "БОРА", у вигляді права користування вказаною вище земельною ділянкою, яка була згодом передана в суборенду позивачу.
5. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що КМР не доведено, що з боку ТОВ "БОРА" та ТОВ "Дайтона Груп" були вчинені недобросовісні дії. Натомість, будь-які помилки з боку органу влади не повинні усуватися у спосіб, який де-факто призводить до позбавлення особи права, що ґрунтується в даному випадку на рішенні КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164, відтак, за висновком суду, при прийнятті оскаржуваних рішень КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 та № 60/9139 допущено порушення принципу належного врядування.
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та КМР задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
7. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 органи місцевого самоврядування мають право на скасування власних рішень у разі їх невідповідності Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
8. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що під час прийняття оскаржуваних рішень КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 та № 60/9139 відповідач діяв відповідно до Конституції України, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки на момент прийняття цих рішень у ТОВ "БОРА" та ТОВ "Дайтона Груп" було відсутнє право на оренду та суборенду земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв. м.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ "Дайтона Груп" звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини першої статті 144 Конституції України, частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, без урахування висновку Конституційного Суду України щодо застосування цих норм, викладеного у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.
11. Скаржник також зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а, від 4 грудня 2019 року у справі № 140/2561/18, а також Верховного Суду, що міститься у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 296/9690/15-а, від 6 березня 2019 року у справі № 2340/2921/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 461/560/14-а, від 22 січня 2020 року у справі № 208/5023/17, від 2 квітня 2020 року у справі № 335/8641/16-а(2-а/335/283/2016), від 9 квітня 2020 року у справі № 810/899/17, від 24 липня 2020 року у справі № 819/1154/18 та від 24 червня 2019 року у справі 182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх змін чи припинення; це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
12. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правового висновку Верховного Суду, висловленого у подібних правовідносинах у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 826/5391/16, від 28 травня 2021 року у справі № 640/20449/19 та від 23 вересня 2021 року у справі № 826/3637/18, відповідно до якого визнано протиправним та скасовано рішення органу місцевого самоврядування про надання статусу скверу земельній ділянці, що перебувала в оренді, оскільки таким рішенням КМР створено перешкоди у реалізації права особи на оренду відповідної ділянки.
13. Скаржник також вважає необґрунтованим посилання суду апеляційної інстанції на рішення господарського суду у справі № 910/599/21, що набрало законної сили 13 вересня 2021 року, яким договір суборенди земельної ділянки від 6 червня 2018 року було визнано недійсним, оскільки вказане рішення на момент ухвалення КМР спірного рішення від 27 липня 2020 року не існувало.
14. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Дайтона Груп" не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
15. Касаційна скарга надійшла до суду 2 листопада 2021 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 3 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/8226/20, витребувано матеріали адміністративної справи та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Дайтона Груп".
17. Від представника ТОВ "Дайтона Груп" надійшло клопотання про розгляд справи у касаційному порядку у судовому засіданні за його учатю, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 23.12.2021.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що рішенням КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, внесено зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, а саме: перевести територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови; внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням КМР від 19 липня 2005 року № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва, передано ТОВ "БОРА", за умови виконання пункту 7 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 3,23 га (у тому числі 0,45 га в межах червоних ліній) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, у тому числі: площею 2,83 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,40 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
19. Рішенням КМР від 27 листопада 2008 року № 694/694 внесено зміни до рішення КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 "Про передачу ТОВ "БОРА" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва", а саме: слова "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом" замінено словами "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом".
20. 28 липня 2020 року КМР прийнято рішення № 59/9138 "Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельними ділянками у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва" та № 60/9139 "Про заяву Київської міської ради щодо ситуації із намірами забудови території Протасового яру" (далі по тексту - оскаржуване рішення).
21. У свою чергу, рішенням Київської міської ради № 60/9139 "Про заяву Київської міської ради щодо ситуації із намірами забудови території Протасового Яру" затверджено заяву КМР щодо ситуації із намірами забудови території Протасового Яру; доручено виконавчому органу КМР (Київській міській державній адміністрації) вжити організаційно-правові заходи, спрямовані на вирішення питань, викладених у заяві, затвердженій пунктом 1 цього рішення.
22. У заяві, яка була затверджена рішенням КМР № 60/9139, відповідач зазначив, що вважає за необхідне:
- визнати рішення КМР, укладені на їх виконання договори (угоди) щодо розпорядження земельними ділянками території Протасового Яру такими, що не відповідають інтересам територіальної громади міста Києва;
- використати всі можливі засоби правового захисту для відновлення прав територіальної громади міста Києва, порушених під час прийняття рішень, укладання договорів (угод) щодо розпорядження земельними ділянками території Протасового Яру;
- змінити категорію земельної ділянки площею 2,7873 га (кадастровий номер 8000000000:72:213:0038 - м. Київ, Солом`янський район, вулиця Миколи Амосова) із земель житлової та громадської забудови на категорію земель іншого природоохоронного призначення;
- змінити категорію земельних ділянок на вулиці Миколи Амосова, Солом`янський район, м. Київ, площею 0,0492 га (кадастровий номер 8000000000:72:213:0145) і площею 0,3936 га (кадастровий номер 8000000000:72:213:0146) із земель житлової та громадської забудови на категорію земель іншого природоохоронного призначення;
- змінити категорію земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702 га в межах кварталу вулиць Волгоградської, Докучаєвської, Протасів Яр та Солом`янської та з кадастровим номером 8000000000:72:213:0031 площею 1,6002 га в межах кварталу вулиць Протасів Яр, Миколи Амосова та Солом`янської із земель запасу житлової та громадської забудови на категорію земель іншого природоохоронного призначення.
23. Рішенням КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 "Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельним ділянкам у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва" визнано рішення КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 "Про передачу ТОВ "БОРА" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва" в частині внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28 березня 2002 року № 370/1804, та внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, таким, що не відповідає інтересам територіальної громади міста Києва.
24. Пунктами 2, 3 вказаного рішення від 28 липня 2020 року № 59/9138 скасовано зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28 березня 2002 року № 370/1804, внесені рішенням КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164, та переведено територію на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва з території житлової і громадської забудови до території зелених насаджень загального користування, а також скасовано зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням КМР від 19 липня 2005 року № 806/3381, внесені рішенням КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164, та вирішено включити до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га на вул. Миколи Амосова у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва.
25. Пунктом 4 вказаного рішення від 28 липня 2020 року № 59/9138 доручено виконавчому органу КМР (Київській міській державній адміністрації) вжити організаційно-правові заходи, спрямовані на реалізацію пунктів 1-3 цього рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
30. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
31. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
33. Одним із доводів касаційної скарги є неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 144 Конституції України та частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
34. Неправильність застосування цих норм права скаржник вбачає у тому, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правового висновку Конституційного Суду України, що міститься у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а, від 4 грудня 2019 року у справі № 140/2561/18, а також Верховного Суду, що міститься у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 296/9690/15-а, від 6 березня 2019 року у справі № 2340/2921/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 461/560/14-а, від 22 січня 2020 року у справі № 208/5023/17, від 2 квітня 2020 року у справі № 335/8641/16-а(2-а/335/283/2016), від 9 квітня 2020 року у справі № 810/899/17, від 24 липня 2020 року у справі № 819/1154/18 та від 24 червня 2019 року у справі № 182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), яка полягає у тому, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх змін чи припинення.
35. Скаржник вважає, що з огляду на те, що на підставі рішення КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164, яким, зокрема, переведено територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови, з ТОВ "БОРА" було укладено договір оренди земельної ділянки, яка у подальшому передана у суборенду позивачу, прийняттям спірних рішень КМР має місце неправомірне втручання зі сторони органу місцевого самоврядування у право оренди (суборенди) позивача.
36. Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції вищезазначених правових норм, колегія суддів виходить з наступного.
37. Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
38. Статтею 144 Основного Закону України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
39. Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентовано, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: народовладдя; законності; гласності; поєднання місцевих і державних інтересів; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
40. Відповідно до статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
41. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
42. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною десятою цієї ж статті визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
43. У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційним Судом України вирішувалось питання щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
44. Згідно з пунктом 4 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).
45. Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).
Закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (стаття 25, частина четверта статті 59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (частина дев`ята статті 59, пункт 15 частини першої статті 26)".
46. В абзацах четвертому та п`ятому пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
47. Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
48. Вищезазначені висновки Конституційного Суду України щодо розуміння частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" враховані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а, від 4 грудня 2019 року у справі № 140/2561/18, а також Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 296/9690/15-а, від 6 березня 2019 року у справі № 2340/2921/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 461/560/14-а, від 22 січня 2020 року у справі № 208/5023/17, від 2 квітня 2020 року у справі № 335/8641/16-а(2-а/335/283/2016), від 9 квітня 2020 року у справі № 810/899/17, від 24 липня 2020 року у справі № 819/1154/18 та від 24 червня 2019 року у справі 182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016).
49. Оцінюючи правомірність прийняття спірних рішень КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 та № 60/9139, судом апеляційної інстанції було враховано, що право на оренду, визначене рішенням КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 щодо передачі земельної ділянки ТОВ "БОРА", станом на 2020 рік було припинено, оскільки дія договору оренди завершилась у 2017 році.
50. Судом апеляційної інстанції також встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що на підставі рішення від 26 квітня 2007 року № 503/1164 між ТОВ "БОРА" та КМР укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач зобов`язався за актом приймання-передачі прийняти в оренду земельну ділянку площею 32 301 кв.м., у тому числі 4 428 кв. м в межах червоних ліній по вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі міста Києва, кадастровий № 8000000000:72:213:0038, для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом строком на п`ять років.
51. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів також встановлено, що 27 листопада 2008 року рішенням КМР № 694/694 внесено зміни до рішення від 26 квітня 2007 року № 503/1164 "Про передачу ТОВ "БОРА" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва", а саме: слова "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом" замінено словами "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом".
52. На підставі рішенням Київської міської ради № 1166/4604 від 8 липня 2010 року було внесено зміни до договору оренди, що укладений на підставі рішення від 26 квітня 2007 року № 503/1164, а саме: підпункт 3.1 пункту 3 викладено у такій редакції: "договір укладено на 10 (десять) років в частині оренди земельної ділянки площею 27873 кв. м, а в частині оренди земельної ділянки в межах червоних ліній площею 4428 кв. м договір діє 5 (п`ять) років", в абзаці 2 підпункту 8.4 пункту 8 слова "але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору" виключено.
З огляду на що, строк дії договору оренди спірної земельної ділянки було продовжено до десяти років - тобто до 22 серпня 2017 року.
53. Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що під час дії договору оренди, укладеного на підставі рішення КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 (укладеного на п`ять та продовженого до десяти років), будівництва чи будь-якої підготовки до нього не відбувалось; нових рішень з цього приводу, а саме - щодо подальшого продовження договору оренди, КМР на користь ТОВ "БОРА" або ТОВ "Дайтона груп" не приймалося.
54. Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що надане право не було реалізовано ТОВ "БОРА" та ТОВ "Дайтона груп" і можливість його реалізувати станом на липень 2020 року було вичерпано, а тому будь-якого втручання в діяльність позивача чи будь-якого іншого суб`єкта господарювання через прийняття спірних рішень КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 та № 60/9139 не відбулось.
55. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
56. Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
57. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
58. Статтею 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
59. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що передача земель, зокрема, комунальної власності в оренду фізичним та юридичним особам здійснюється на підставі рішення виконавчого органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
60. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до рішення КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 договір оренди, яким обґрунтовував своє порушене право позивач, завершив свою дію у 2017 році, а новий договір оренди № 24 від 17 січня 2012 року було укладено Київським міським головою одноособово, без надання дозволу КМР, тобто у даному випадку рішення КМР про продовження строку дії договору до 2022 року не приймалось.
61. Зазначені обставини підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 25 березня 2021 року у справі № 910/599/21, що набрало законної сили відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2021 року, яким договір суборенди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв. м від 6 червня 2018 року, укладений між ТОВ "БОРА" та ТОВ "Дайтона груп", було визнано недійсним з тієї підстави, що договір оренди № 24 від 17 січня 2012 року, на підставі якого укладено договір суборенди, є нікчемним.
62. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
63. Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
64. Зокрема, постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2021 року у справі № 910/599/21 встановлено, що діючи на власний розсуд, всупереч інтересам територіальної громади міста Києва, Київський міський голова уклав договір оренди земельної ділянки комунальної власності № 24 від 17 січня 2012 року без відповідного затвердження цього рішення з боку КМР; остання не приймала відповідного рішення, а тому підстави для укладення 17 січня 2012 року нового договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:2013:0038 площею 27873 кв. м строком на 10 років були відсутні.
65. З огляду на це, Північний апеляційний господарський суд погодився із судом першої інстанції, який рішенням від 25 березня 2021 року визнав недійсним договір суборенди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв. м для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, що укладений 6 червня 2018 року між ТОВ "БОРА" та ТОВ "Дайтона груп" (із змінами, внесеними договором про внесення змін до договору суборенди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв. м від 13 серпня 2018 року).
66. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій у цієї справі та встановлені у судовому рішенні, що набуло законної сили, у справі № 910/599/21 обставини, колегія суддів погоджується з висновком Шостого апеляційного адміністративного суду про те, що право за договором оренди від 17 січня 2012 року № 24 ТОВ "БОРА" та у подальшому на підставі договору суборенди - ТОВ "Дайтона груп" не набули, а тому станом на час прийняття спірних рішень КМР (28 липня 2020 року) будь-яких прав на спірну земельну ділянку у позивача не було.
67. Судом апеляційної інстанції також було враховано, що спірними рішеннями КМР не змінювалося цільове призначення земельної ділянки, оскільки, зокрема, рішенням КМР № 59/9138 від 28 липня 2020 року "Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельними ділянками у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва":
- скасовано зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, внесені рішенням КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 про переведення земельної ділянки з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови;
- скасовано зміни до Програми озеленення м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, внесені рішенням Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 503/1164 про виключення з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, земельної ділянки площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва.
68. Колегія суддів враховує, що судовим рішенням, яке набуло законної сили (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року у справі № 640/16006/20) підтверджено протиправність рішення КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164 "Про передачу ТОВ "БОРА" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва" в частині:
внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, а саме: перевести територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови;
внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва;
затвердження містобудівного обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва".
69. З огляду на вищезазначене, враховуючи скасування незаконного рішення КМР щодо переведення території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 відносилася і відноситься до території зелених насаджень загального користування.
70. Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки з 2007 роки має бути визначено, як територія зелених насаджень загального користування, відповідно не потребує внесення змін до Генерального плану, оскільки саме відповідні зміни, внесені рішенням КМР від 26 квітня 2007 року № 503/1164, є протиправними.
71. На цій підставі колегія суддів доходить висновку про те, що доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 144 Конституції України та частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, без урахування висновку Конституційного Суду України щодо застосування цих норм, викладеного у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, та правової позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, що міститься у низці постанов, не знайшли свого підтвердження, а тому є необґрунтованими.
72. Безпідставним також є посилання скаржника на висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 826/5391/16, від 28 травня 2021 року у справі № 826/3637/18 та від 23 вересня 2021 року у справі № 826/3637/18, оскільки такі висновки зроблені за інших обставин справи.
73. Зокрема, у справах № 826/5391/16, № 826/3637/18 та № 826/3637/18, на відміну від справи, що переглядається, судами було встановлено наявність чинних договорів оренди земельних ділянок, а також правомірність набуття особами права оренди на ці земельні ділянки, а тому у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 826/5391/16, від 28 травня 2021 року у справі № 826/3637/18 та від 23 вересня 2021 року у справі № 826/3637/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішенням органу місцевого самоврядування про надання статусу скверу земельній ділянці створено перешкоди у реалізації права особи на оренду відповідної ділянки. Натомість у справі, що переглядається, спірними рішеннями КМР будь-яких перешкод у реалізації прав позивача не створено, оскільки договір оренди припинив свою дію у 2017 році, а тому на момент прийняття спірних рішень КМР (28 липня 2020 року) чинні договори оренди на відповідні земельні ділянки були відсутні.
74. Необґрунтованими також є доводи скаржника про те, рішення господарського суду у справі № 910/599/21, що набрало законної сили 13 вересня 2021 року, яким договір суборенди земельної ділянки від 6 червня 2018 року було визнано недійсним, на момент ухвалення КМР спірних рішень від 27 липня 2020 року, не існувало, оскільки прийняте судове рішення лише підтвердило протиправність договору суборенди. Водночас, підстави, що зумовили нікчемність договору оренди від 17 січня 2012 року № 24 та, відповідно, протиправність договору суборенди, укладеного на його підставі, у силу вимог статті 215 Цивільного кодексу України були встановлені законом та існували з моменту їх виникнення.
75. У цій справі колегія суддів також враховує, що спірні рішення КМР прийняти із врахуванням інтересів територіальної громади м. Києва, з метою усунення наслідків непослідовних дій Київської міської ради при прийнятті рішення від 26 квітня 2007 року № 503/1164 "Про передачу ТОВ "БОРА".
76. З цього приводу у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформовано сталу практику ЄСПЛ стосовно поняття "в інтересах суспільства". Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ (рішення у справах "Ocalan v.", заява № 46221/99, пункт 168; "Former King of Greece and Others v. Greece" [GC], заява № 25701/94, пункт 89; "Iatridis v. Greece", заява № 31107/96, пункт 55 та ін.) дає підстави дійти висновку, що складовими принципу верховенства права Суд визнає, зокрема, збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.
77. У справі "ТОВ "Світ розваг" та інші проти України" (заява № 13290/11 та 2 інші, пункт 161) ЄСПЛ визначив поняття, які складають значний суспільний інтерес, зокрема, такі як: захист людського життя, здоров`я та навколишнього середовища, та вказав, що у цій справі національні суди встановили, що визнання виключних повноважень органів влади стосовно зупинення дії ліцензії заявника виправдовувалось суспільними інтересами, а тому заявник міг обґрунтовано вважати, що ці питання достатньою мірою охоплювалися усталеними повноваженнями органів (відповідальних за пожежну безпеку, безпеку на робочому місці та охорону здоров`я) для припинення діяльності конкретних гральних закладів у випадку небезпеки (пункт 65).
78. У справі "Kaminskas v. Lithuania" (заява № 44817/18), яка стосувалася рішення про знесення будинку заявника у зв`язку з тим, що будинок був незаконно збудований на ділянці, що належить до земель лісового фонду, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення про знесення переслідувало легітимні цілі, відповідало суспільним інтересам (пункт 53) та було необхідним у демократичному суспільстві. ЄСПЛ врахував складне становище заявника з огляду на його пенсійний вік, погане здоров`я та низький дохід (пункт 34), проте співставив інтереси заявника із загальними інтересами суспільства у збереженні лісів та довкілля і зазначив, що ані вік заявника, ані інші особисті його обставини не можуть мати вирішального значення з урахуванням того, що заявник свідомо збудував будинок на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу (пункт 64).
79. Вищезазначені висновки ЄСПЛ враховані у практиці Верховного Суду, відповідно до якої судовий контроль за законністю рішень місцевих органів влади щодо планування забудови території стосується захисту суспільного (публічного) інтересу (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18 ВС, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18, від 15 січня 2020 року у справі № 813/4060/17 та від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.004102.
80. Суд також звертає увагу на усталену практику ЄСПЛ стосовно розкриття змісту принципу "належного урядування". Зокрема, у пунктів 71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Moskal v. Poland", заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Pincova and Pine v. the Czech Republic", заява № 36548/97, пункт 58).
81. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. рішення у справі "Lelas v. Croatia", заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справах "Pincova and Pine v. the Czech Republic", заява № 36548/97, пункт 58; "Gashi v. Croatia", заява № 32457/05, пункт 40 та "Trgo v. Croatia", заява № 35298/04, пункт 67).
82. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Moskal v. Poland", заява № 10373/05, пункт 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Pincova and Pine v. the Czech Republic", заява № 36548/97, пункт 53 та "Toscuta and Others v. Romania", заява № 36900/03, пункт 38).
83. Крім того, у пунктах 73-74 рішення у справі "Moskal v. Poland" (заява № 10373/05) ЄСПЛ зазначив, що незважаючи на необхідність дотримання загального принципу належного урядування, цей принцип не може переважати у ситуації, коли зацікавлена особа зобов`язана нести надмірний тягар у результаті вжиття заходів, спрямованих на виправлення державними органами допущеної ними помилки. Суд підкреслив, що якщо помилка була спричинена самими органами влади, без жодної вини третьої сторони, слід застосовувати інший пропорційний підхід визначення того, чи не був тягар, який несе заявник, надмірним.
84. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що під час прийняття рішень КМР від 28 липня 2020 року № 59/9138 та № 60/9139 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
85. Колегія суддів зауважує, що відповідно до імперативних вимог частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
86. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.
87. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
88. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
89. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
90. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
91. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
92. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
93. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. The Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).
94. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). У вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
95. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
96. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
97. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.