ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3070/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. – головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання – Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора України – Янківського С.В.,
Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) – Мельниченко К.Г.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс" – не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 (у складі колегії суддів: Мартюк А.І. (головуючий), Алданова С.О., Зубець Л.П.) (із урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 про виправлення описок)
та рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 (суддя Курдельчук І.Д.) в частині відмови у задоволенні позовних вимог первісного позову
у справі № 910/3070/17
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс"
про стягнення 43 789 900,00 грн,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс"
до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом – Заступника прокурора Київської міської прокуратури,
про визнання недійсним договору від 18.04.2008 № 218,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2017 року заступник прокурора міста Києва (далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі – Департамент, Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс" (далі – ТОВ "Твінс") про стягнення 40 818 652,48 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням Відповідачем як Забудовником умов Договору № 218 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 18.04.2008 (далі – Договір № 218), у зв`язку з чим просив стягнути з Відповідача на користь Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 37 286 084,56 грн основного боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 532 567,92 грн пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 позовні вимоги задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 рішення суду першої інстанції змінено.
Постановою Верховного Суду від 15.02.2018 постанову суду апеляційної та рішення суду першої інстанцій скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду, 10.04.2018 Прокурором подано до господарського суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з Відповідача 43 789 900,00 грн, з яких: 35 687 880,00 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 2 880 830,00 грн заборгованості зі сплати штрафних санкцій (пеня та інфляція) та 5 221 190,00 грн пені.
11.04.2018 ТОВ "Твінс" звернулось до господарського суду із зустрічним позовом про визнання недійсним Договору № 218 пайової участі від 18.04.2008 з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 04.02.2010 в частині розрахунку обсягу пайової участі (внеску) ТОВ "Твінс" як Замовника будівництва у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що загальна площа Об`єкту будівництва є складовою, що має суттєве значення для визначення розміру пайового внеску. Проте сторони у Договорі помилково визначили площу Об`єкта будівництва, яка не відповідає запроектованій площі будівництва, що призвело до здійснення невірного розрахунку зобов`язань ТОВ "Твінс" із сплати пайового внеску.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2018, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Твінс" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) заборгованість зі сплати пайової участі, скореговану на індекс інфляції, у сумі 14 962 414,03 грн, 2 510 482,20 грн пені та 2 880 830,00 грн пені, визначеної у Додатковій угоді №4 від 05.05.2016. Стягнуто з ТОВ "Твінс" на користь Прокуратури міста Києва судовий збір за подання позовної заяви у сумі 111 552,00 грн та 133 862,40 грн судового збору за подання касаційної скарги. У задоволенні решти первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ТОВ "Твінс" судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 141 292,80 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 (із урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 про виправлення описок), рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 змінено, шляхом викладення резолютивної частини у новій редакції, зокрема, позовні вимоги Прокурора задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Твінс" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Києві заборгованість зі сплати пайової участі, скореговану на індекс інфляції, у сумі 14 929 218,15 грн; 2 880 830,00 грн пені та 2 732 046,00 грн пені, визначеної у Додатковій угоді №4 від 05.05.2016. Стягнуто з ТОВ "Твінс" на користь Прокуратури міста Києва судовий збір за подання позовної заяви у сумі 133 494,02 грн та 135 103,68 грн судового збору за подання касаційної скарги. У задоволенні решти первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ "Твінс" на користь Прокуратури міста Києва судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 106 361,12 грн.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора, та прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3070/17 за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.12.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 01.12.2021.
30.11.2021 Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі прокуратури, також вказав на неправильне застосування судами норм матеріального права, у зв`язку з чим просив касацій скаргу задовольнити.
Відповідач не скористався наданим йому процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.12.2021 у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 у справі № 910/3070/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог первісного позову, оголошено перерву до 22.12.2021 на 09:45 год.
22.12.2021 Департамент та ТОВ "Твінс" у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора України та Департаменту (надані у судовому засідання 08.12.2021), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи встановлено, що 18.04.2008 Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), правонаступником якого є Департамент, та ТОВ "Твінс" (Забудовник) укладено Договір № 218, предметом якого є сплата Забудовником пайової участі (внесків), у зв`язку з будівництвом офісного центру загальною площею 27 513, 50 кв. м (в тому числі: офісна частина - 21 206 кв. м; приміщень загального користування - 868,50 кв. м; вбудованого паркінгу на 100 м/м - 5 439 кв. м) та відкритою автостоянкою на 16 м/м площею 350 кв. м на вул. Дмитрівській, 38, 40 у Шевченківському районі міста Києва (пункт 1.1 Договору);
Розмір пайового внеску, згідно з пунктами 1.2, 2.1 Договору, становить 41 624,70 тис. грн.
Відповідно до пункту 3.1 Договору Забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній в пункті 2.1 Договору, у строк з травня 2008 року по жовтень 2010 року рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Не пізніше ніж за три дні до сплати останньої частки пайового внеску Забудовник повинен отримати у Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розрахунок остаточної суми пайового внеску, що підлягає сплаті за Договором з урахуванням індексу інфляції від дати розрахунку (пункт 3.4 Договору);
За умовами пункту 4.1 Договору у випадку порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску Забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від заборгованості пайового внеску, зазначеного у пункті 2.1 Договору за кожен день прострочення. Пеня, що передбачена даним пунктом Договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.
04.02.2010 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 218, якою сторони узгодили, зокрема, що:
Забудовником станом на 03.02.2010 перераховані пайові кошти у сумі 7 650,12 тис. грн (пункт 1);
- заборгованість по сплаті Забудовником пайової участі згідно Договору № 218 становить 32 730,80 тис. грн, в тому числі, штрафні санкції (пеня та інфляція) у сумі 10 530,95 тис. грн (пункт 2);
- відповідно до абзацу 8 пункту 5 додатку 18 рішення Київської міської ради від 06.03.2009 № 124/1179 (із змінами) та рішення постійно діючої комісії з питань пайової участі КМДА від 03.02.2010, розмір пайового внеску згідно Договору № 218 підлягає коригуванню та, відповідно до розрахунків 2, 3, 4 та 5 від 03.02.2010, становить 13 323,61 тис. грн. Дані розрахунки є невід`ємною частиною цієї угоди та Договору № 218 (пункт 3);
- пункт 1.2 Договору № 218 сторони виклали в такій редакції: "1.2. Розмір пайового внеску, згідно з розрахунками становить 13 323,61 тис. грн" (пункт 4);
- відповідно до рішення постійно діючої комісії з питань пайової участі КМДА від 03.02.2010 штрафні санкції (пеня та інфляція) у сумі 10 530,95 тис. грн, підлягають обов`язковій оплаті (пункт 5);
- пункт 2.1 Договору № 218 сторони виклали в такій редакції: "2.1. Забудовник зобов`язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 23 854,56 тис. грн (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому Договорі" (пункт 6);
- перераховані забудовником пайові кошти у сумі, вказаній в пункті 1 цієї угоди, зараховуються в оплату пайового внеску, визначеного в пункті 6 цієї угоди (пункт 7);
- пункт 3.1 Договору № 218 було викладено сторонами в такій редакції: "3.1. Забудовник сплачує залишок пайового внеску у сумі 16 204,44 тис. грн (без ПДВ) в термін до 29.10.2012 включно, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету" (пункт 7);
- пункт 3.11 Договору № 218 викладено у такій редакції: "Сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту здійснення розрахунку пайового внеску" (пункт 9.1).
В подальшому Додатковими угодами № 2 від 19.06.2013, № 3 від 08.11.2013 та № 4 від 05.05.2016 сторонами продовжувався строк сплати пайового внеску в сумі 16 204,44 тис. грн до 01.07.2013, до 31.01.2015 та до 30.06.2016 відповідно.
Прокурор звертаючись з первісним позовом вказував на невиконання ТОВ "Твінс" як Забудовником договірних зобов`язань в частині сплати всієї суми пайового внеску у строк до 30.06.2016.
Суди попередніх інстанцій, частково відмовляючи у задоволенні до стягнення суми боргу пайової участі з урахуванням індексу інфляції та пені, виходили з того, що Позивачем невірно здійснено нарахування інфляційних на розрахований та погоджений сторонами у Додатковій угоді № 1 розмір пайового внеску, що вплинуло на визначення розміру пені.
У поданій касаційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 від 22.09.2020 та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.02.2018 у справі № 910/3070/17, що розглядається, щодо порядку розрахунку індексів інфляції. Також без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо застосування стандарту доказування з урахуванням вірогідності і взаємозв`язку доказів у їх сукупності.
Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких – не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
З урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висновками у яких перший заступник керівника Київської міської прокуратури обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що висновки, викладені у цих постановах, прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі № 910/3070/17, що розглядається.
У постанові від 15.02.2018 у справі № 910/3070/17, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що під час нового розгляду справи суду необхідно надати належну правову оцінку Додатковій угоді № 1 до Договору № 218, встановити дійсний розмір пайового внеску та пені, що підлягають стягненню з Відповідача, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
За результатами нового розгляду, у справі № 910/3070/17, яка розглядається, у постанові від 18.08.2021, що оскаржується, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом корегування задоволеної до стягнення суми (боргу зі сплати пайової участі з урахуванням індексу інфляції у розмірі 14 929 218,15 грн та пені у розмірі 2 732 046,00 грн) та відмовляючи у цій частині у решті заявлених первісних позовних вимог, врахував умови Додаткових угод № 1 від 04.02.2010, № 2 від 19.06.2013, № 3 від 08.11.2013 та № 4 від 05.05.2016 до Договору № 218, у яких сторонами погоджено розмір пайового внеску та зарахування сплаченої суми в рахунок погашення нарахованих штрафних санкцій (пені та інфляції), про що було зазначено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/3070/17, яка розглядається, а також врахувавши розрахунок заборгованості зі сплати пайової участі, з урахуванням площі об`єкта будівництва згідно проекту та індексу інфляції станом на дату укладання Додаткової угоди № 1, який здійснено за результатами проведеної комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи.
Разом з тим, у справі № 918/631/19 (постанова від 22.09.2020), Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, та при стягненні цієї суми підлягає застосуванню частина 2 статті 625 цього Кодексу щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних.
У справі № 910/3070/17, яка розглядається, спірним було питання щодо розміру несплаченого пайового внеску, який є грошовим зобов`язанням, та строку з якого здійснюється коригування на індекс інфляції.
Отже, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин та їх різне правове регулювання, суттєво відміні встановлені фактичні обставини справи, висновки Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі та встановлені судами у справі № 910/3070/17, яка розглядається, не є такими, що зроблені у подібних правовідносинах.
У справі № 910/18036/17 (постанова від 02.10.2018) (розглядався спір про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання договору банківського рахунку припиненим), у справі № 917/1307/18 (постанова від 23.10.2019) (розглядався спір про зобов`язання здійснити поставку товару та стягнення неустойки), у справі № 902/761/18 (постанова від 18.11.2019) (розглядався спір про стягнення збитків, які складаються з упущеної вигоди, орендної плати за землю та зобов`язань зі сплати земельного податку), у справі № 917/2101/17 (постанова від 04.12.2019) (розглядався спір про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності), Верховний Суду погодився з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій (у справі № 917/1307/18 з судовим рішенням суду першої інстанції), які, оцінивши подані суду докази, дійшли висновку про наявність ствердженої обставини з урахуванням принципу вірогідності, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У даній справі № 910/3070/17, що розглядається, судами, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 15.02.2018, здійснено перевірку правильності нарахування індексу інфляції на погоджений сторонами у Додатковій угод № 1 до Договору № 218 розмір пайового внеску, на підставі доказів (Договору № 218 та Додаткових угод № 1, 2, 3, 4 до нього), які були досліджені в судовому засіданні у їх взаємозв`язку в сукупності, з наданням оцінки умовам цих договорів, що стало підставою для часткового задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, наведені постанови Верховного Суду, на які посилається Прокурор, та застосований у них принцип доказування вірогідності доказів не могли бути взяті до уваги господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, оскільки у них різні фактичні обставини справи, які були підтверджені іншими поданими сторонами доказами, оцінку яких зроблено судами в межах предмета та підстав позову, що має значення для правильного вирішення спору по суті, та у залежності від оцінки яких і були прийняті судові рішення у цих справах, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та у справі, що переглядається.
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Щодо доводів прокурора про відсутність висновку Верховного Суду саме щодо нарахування індексу інфляції у справах про стягнення коштів пайової участі у розвиток інфраструктури, Суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Водночас, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у позові, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі.
Як уже зазначалось, суди, частково відмовляючи у стягненні інфляційної складової та пені у спірних правовідносинах, виходили із того, що наданий Позивачем розрахунок здійснено без дотримання погоджених сторонами умов Договору № 218 з урахуванням Додаткових угод № 1, 2, 3, 4. При цьому висновок щодо індексації грошових зобов`язань, які виникають з правочину (договору), порядок застосування та розрахунку індексу інфляції до таких зобов`язань, неодноразово викладався як Великою Палатою Верховного Суду, так і Верховним Судом (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, постанова Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 127/12820/17)
Отже, зважаючи на викладене, а також встановлені судами обставини справи та підстави для часткової відмови у задоволенні первісних позовних вимог, підстав для формування правового висновку у контексті спірних правовідносин немає.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 ГПК України.
До того ж, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не отримали підтвердження, тому касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України. У решті заявлених доводів касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.
Оскільки суд залишає без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд