ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/2961/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання: Гогусь В. О.,
за участю представників сторін:
позивача - Мацієвського Л. Г. (самопредставництво, режим відеоконференція),
відповідача - Руденко Д. В. (самопредставництво, режим відеоконференція),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2021 (колегія суддів: Мороз В. Ф. - головуючий, Коваль Л. А., Кузнецов В. О.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2021 (суддя Мірошниченко М. В.) у справі
за позовом Державної екологічної інспекції Південного округу
до Комунального підприємства "Водоканал"
про відшкодування шкоди, завданої державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (далі - Інспекція) звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства "Водоканал" (далі - КП "Водоканал") про стягнення 1204903,05 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що під час здійснення обстеження земельної ділянки Інспекцією зафіксовано витікання (перелив) рідини з характерним запахом на зелену зону з оглядового колодязя КП "Водоканал". Протоколом від 26.02.2020 № 2-20 вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів встановлено наднормативний вміст забруднюючих речовин, що є порушенням статей 35, 45, 46 Закону України "Про охорону земель", статті 96 Земельного кодексу України. Позивач стверджував про порушення відповідачем природоохоронного законодавства внаслідок чого було заподіяно шкоду державі.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2021, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2021, позов Інспекції до КП "Водоканал" задоволено, вирішено стягнути з КП "Водоканал" 1204903,05 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Вирішено стягнути з КП "Водоканал" на користь Державної екологічної інспекції Південного округу 18073,55 грн судового збору.
2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства, заподіяння відповідачем шкоди, її розмір, причинно-наслідковий зв`язок між ними, а вина відповідача у вчиненні правопорушення доведена та підтверджується наявними у справі доказами у сукупності.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2021 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2021, КП "Водоканал" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Інспекції в повному обсязі.
3.2. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. КП "Водоканал" посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадках. КП "Водоканал" вважає, що суди не застосували положення статей 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.04.2020 у справі № 810/711/17, від 18.01.2019 у справі № 815/3007/16, від 24.10.2019 у справі № 420/6544/18, від 28.01.2020 у справі № 818/998/17, від 22.10.2020 у справі № 922/5169/13, від 06.02.2018 у справі № 826/4278/14, від 09.06.2021 у справі № 815/546/17 щодо застосування зазначених положень закону у спірних правовідносинах. Так, скаржник вважає, що позивач порушив порядок проведення заходу державного нагляду, що свідчить, на думку КП "Водоканал", про недійсність такого заходу та тягне за собою відсутність зафіксованого у встановленому порядку факту порушення з боку відповідача природоохоронного законодавства. КП "Водоканал" стверджує, що суди неправильно застосували положення статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки факт складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно працівника КП "Водоканал" та накладення адміністративного стягнення, на думку скаржника, не може свідчити про наявність вини юридичної особи. При цьому КП "Водоканал" зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17 щодо застосування статті 1166 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Скаржник посилається на незастосування судами положень пунктів 4.2, 4.7 Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства навколишнього природного середовища від 27.10.1997 № 171 (далі - Методика), яка повинна застосовуватися до спірних правовідносин відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.02.2021 у справі № 908/125/18. КП "Водоканал" вважає, що до спірних правовідносин мали б бути застосовані положення пункту 9.3 ДСТУ ISO 10381-1:2004 "Якість ґрунту. Відбір проб. Частина 1. Настанови щодо програм відбирання проб", пункт 3.7. ДСТУ 4287:2004 "Якість ґрунту. Відбирання проб" та зауважує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних правовідносинах. КП "Водоканал" стверджує, що суди безпідставно прийняли копії електронних доказів (скріншоти супутникової карти), які, за твердженням скаржника, є неналежними доказами, оскільки не містять посилання на веб-сторінку Інтернет-ресурсу і позивач не зазначив про наявність у нього оригіналу електронного документа. Тому скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми процесуального права, зокрема статті 77, 77, 96 Господарського процесуального кодексу України, частину 1 статті 5, частину 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", та не врахували висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 587/2051/18, від 21.03.2019 у справі № 568/879/17, від 30.10.2019 у справі № 711/9146/16-ц.
3.3. 22.11.2021 до Верховного Суду надійшов відзив Інспекції на касаційну скаргу КП "Водоканал", поданий 16.11.2021 через засоби поштового зв`язку. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 25.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Водоканал" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2021 і рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2021 у справі № 908/2961/20 та установлено Інспекції строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.11.2021. Проте Інспекція подала відзив на касаційну скаргу 16.11.2021 через засоби поштового зв`язку, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому Інспекція не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно із наказом в. о. начальника Інспекції від 20.02.2020 № 88 було направлено чотирьох представників Інспекції для проведення обстеження земельної ділянки та відбору проб в Космічному районі, з метою перевірки тверджень, викладених у телефонограмі гр. ОСОБА_1 від 20.02.2020 № 17, стосовно прориву відстійників, розташованих в Космічному районі біля опитної станції.
4.2. Інспекцією був складений акт № б/н від 20.02.2020 обстеження. Відповідно до цього акта, на підставі звернення гр. ОСОБА_1 від 20.02.2020 № 17 (телефонограма) о 15 год 10 хв було здійснено виїзд для обстеження земельної ділянки, яка розташована поблизу опитної станції м. Запоріжжя з правої сторони від траси Харків - Сімферополь неподалік відвалів мулових осадів очисних споруд № 1 (мулові ставки ЦОС-1 КП "Водоканал").
В цьому акті зазначено, що під час візуального обстеження земельної ділянки зафіксовано витікання (перелив) рідини з характерним запахом на зелену зону з оглядового колодязю КП "Водоканал". Обстеження території здійснено в присутності начальника управління з виробництва КП "Водоканал" ОСОБА_3 начальника групи охорони навколишнього середовища КП "Водоканал" ОСОБА_5, начальника ЦОС-1 КП "Водоканал" ОСОБА_4 О 16 год 22 хв прибули представники КП "Водоканал" для проведення ремонтних робіт. Відділом інструментально-лабораторного контролю Інспекції було проведено відбір проб вмісту забруднюючих речовин в ґрунтах. Відібрано 2 проби ґрунту, що зафіксовано в акті відбору проб ґрунтів від 20.02.2020 № 2-20. Проби відібрано на земельній ділянці (згідно з план-схемою) загальною площею 2040 м2 (30 м х 68 м), заміри проводились держповіреною вимірювальною рулеткою Р50 "S-line" № 77 (свідоцтво про повірку № 12-0668-19, чинне до 04.03.2020). Акт обстеження від 20.02.2020 підписаний чотирма представниками Інспекції.
4.3. В акті відбору проб ґрунтів від 20.02.2020 № 2-20, складеному головним спеціалістом-державним інспектором відділу з охорони навколишнього природного середовища у Запорізькій області Ніколаєнко С. В. та старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Запорізькій області Дармороз Н. В., зазначено, що з метою здійснення державного контролю дотримання вимог природоохоронного законодавства України на виконання наказу Інспекції від 20.02.2020 № 88, підстава: телефонограма гр. ОСОБА_1 від 20.02.2020 № 17, виконано відбір 2 проб ґрунтів на території поблизу опитної станції м. Запоріжжя (витікання (перелив) рідини з характерним запахом на зелену зону з оглядового колодязю КП "Водоканал") поблизу мулових майданчиків ЦОС-1 вздовж траси Харків-Сімферополь. Засоби вимірювальної техніки (ЗВТ) та допоміжне обладнання, що застосовувались при відборі: лопата за ГОСТом 19596-87 (дійсний до 01.01.2021), рулетка вимірювальна Р50 "S-line" зав. № 77 свідоцтво про повірку № 12-0668-19, чинне до 04.03.2020.
Акт підписаний двома представниками Інспекції та зазначено, що представники КП "Водоканал" від підпису відмовились.
4.4. Інспекцією (відділ інструментально-лабораторного контролю) був складений протокол від 26.02.2020 № 2-20 вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів. У протоколі зазначено, що проба ґрунту № 1 відібрана на земельній ділянці навколо витікання (переливу) рідини з оглядового колодязю КП "Водоканал" на зелену зону (площа обстеженої земельної ділянки 2040 м2), проба ґрунту № 2 (фонова) відібрана на земельній ділянці в 10 м від проби № 1, на відстані 100 м від траси Харків - Сімферополь, вздовж дачних ділянок (площа обстеженої земельної ділянки - точкова). Відповідно до протоколу встановлений наднормативний вміст забруднюючих речовин у пробах ґрунтів.
4.5. Інспекція з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час обстеження земельної ділянки поблизу Дослідної станції м. Запоріжжя 20.02.2020, направила відповідачу лист від 27.02.2020 вих. № 785/02, в якому зобов`язувала КП "Водоканал" вжити заходи для ліквідації шкідливого впливу на стан земельної ділянки, яка розташована поблизу опитної станції м. Запоріжжя з правого боку від траси Харків - Сімферополь неподалік відвалів мулових осадів очисних споруд № 1 (мулові ставки ЦОС-1 КП "Водоканал"); розробити, погодити та здійснити комплекс організаційних, технічних заходів, спрямованих на недопущення використання земельних ресурсів з порушенням вимог природоохоронного законодавства.
4.6. Листом від 16.03.2021 № 1953/20/063 КП "Водоканал" повідомило Інспекцію про вжиття заходів для ліквідації шкідливого впливу на стан земельної ділянки, яка розташована поблизу дослідної станції м. Запоріжжя з правого боку від автомобільної траси, неподалік відвалів мулових осадів очисних споруд № 1 (мулові майданчики ЦОС-1), а саме: витік стічних вод з каналізаційного колодязя припинено протягом 30 хвилин після прибуття спеціалістів КП "Водоканал". Протягом години колектор було прочищено та відновлено його пропускну спроможність. Вжиті заходи для ліквідації шкідливого впливу на стан земельної ділянки, що розташована навколо місця витоку. Крім того, розроблено та затверджено план організаційно-технічних заходів щодо запобігання аварійних ситуацій на каналізаційній мережі від мулових майданчиків ЦОС-1 до КНС-43, який доданий до зазначеного листа.
4.7. Інспекція листом від 26.02.2020 № 750/02 повідомила КП "Водоканал" про визначення та забезпечення прибуття відповідальної особи КП "Водоканал" (або особисто генерального директора) 11.03.2020 о 09 год 30 хв до приміщення Інспекції за вказаною адресою.
4.8. 11.03.2020 Інспекцією був складений протокол про адміністративне правопорушення № 010839, яким зафіксовано порушення майстром мулових ставків ЦОС-1 КП "Водоканал" ОСОБА_2 статті 96 Земельного кодексу України, статей 35, 45, 46 Закону України "Про охорону земель". У протоколі зазначено, що 20.02.2020 внаслідок витікання (переливу) рідини на зелену зону з оглядового колодязю КП "Водоканал" на земельну ділянку поблизу опитної станції м. Запоріжжя, встановлено забруднення земельної ділянки, тобто не вжито заходів для запобігання негативного впливу об`єкту поводження з відходами на ґрунти. Внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства державі завдана шкода, яка буде розрахована згодом. Представником КП "Водоканал" ОСОБА_2 протокол прийнято без зауважень та заперечень, викладено пояснення: "згоден, порушення усунене". Екземпляр протоколу вручений ОСОБА_2.
4.9. 13.03.2020 Інспекцією ухвалено постанову про накладення адміністративного стягнення за № 000279/01/02, відповідно до якої визнано ОСОБА_2 - майстра мулових ставків ЦОС-1 КП "Водоканал" винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення - штраф у розмірі 1020,00 грн. Копія постанови отримана ОСОБА_2 13.03.2020, штраф у розмірі 1 020,00 грн сплачений 13.03.2020.
4.10. Позивач направив відповідачу претензію вих. № 3112/12 від 21.08.2020, якою запропонував відшкодувати шкоду, завдану державі у розмірі 1204903,05 грн. До претензії був долучений розрахунок розміру шкоди, завданої внаслідок забруднення земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства на земельній ділянці, яка розташована поблизу опитної станції м. Запоріжжя з правого боку від траси Харків - Сімферополь (Мелітополь - Запоріжжя) неподалік відвалів мулових осадів очисних споруд № 1 (мулові ставки ЦОС-1 КП "Водоканал").
Відповідач претензію відхилив, про що зазначив у відповіді від 25.09.2020 № 5808/20/063.
4.11. Спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю підстав для стягнення 1204903,05 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Водоканал" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував норми права у подібних правовідносинах, а саме положення частини 1 статті 6, частин 1, 2, 5, 6, 7, 8 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.04.2020 у справі № 810/711/17, від 18.01.2019 у справі № 815/3007/16, від 24.10.2019 у справі № 420/6544/18, від 28.01.2020 у справі № 818/998/17, від 22.10.2020 у справі № 922/5169/13, від 06.02.2018 у справі № 826/4278/14, від 09.06.2021 у справі № 815/546/17 щодо застосування зазначених положень закону у спірних правовідносинах; не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17, щодо застосування статті 1166 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах; не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 587/2051/18, від 21.03.2019 у справі № 568/879/17, від 30.10.2019 у справі № 711/9146/16-ц щодо застосування положень статей 77, 77, 96 Господарського процесуального кодексу України, частини 1 статті 5, частину 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг"). Скаржник посилається на незастосування судами положень пунктів 4.2, 4.7 Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства навколишнього природного середовища від 27.10.1997 № 171, яка повинна застосовуватися до спірних правовідносин відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.02.2021 у справі № 908/125/18.
5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, з огляду на наступне.
5.6. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Позов обґрунтований тим, що під час здійснення обстеження земельної ділянки зафіксовано витікання (перелив) рідини з характерним запахом на зелену зону з оглядового колодязя КП "Водоканал", встановлено наднормативний вміст забруднюючих речовин. Факт такого забруднення земельної ділянки є порушенням статей 35, 45, 46 Закону України "Про охорону земель", статті 96 Земельного кодексу України, внаслідок якого було завдано шкоду державі.
5.7. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.
Положеннями статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров`я і життя людей.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Частиною 1 статті 35 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 45 Закону України "Про охорону земель" господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до статті 211 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, зокрема, за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.
5.8. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Подібний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17.
5.9. Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що предметом доведення у цій справі є, перш за все, встановлення наявності або відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства, які спричинили заявлені позивачем збитки.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що посадовими особами позивача, які мали необхідних обсяг повноважень, на підставі звернення громадянина було здійснено виїзд для обстеження земельної ділянки, про що було складено акт обстеження від 20.02.2020 та акт відбору проб ґрунтів від 20.02.2020 № 2-20. Суди зазначили, що відповідач не оскаржував дії позивача щодо складення акта обстеження від 20.02.2020, акта відбору проб ґрунтів від 20.02.2020 № 2-20, протоколу вимірювань показників від 26.02.2020 № 2-20, не заперечував факт витоку стічних вод з його каналізаційного колодязя, тобто факт правопорушення, не надав ні доказів невідповідності обчисленого розміру шкоди, ні іншого розрахунку. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства, заподіяння ним шкоди, її розмір, причинно-наслідковий зв`язок між ними, а вина відповідача у вчиненні правопорушення доведена та підтверджується наявними у справі доказами у сукупності. Суди не взяли до уваги укладені відповідачем з Приватним підприємством "Сервіор" договір від 18.12.2020 № 05 про надання послуг: ДК 021:2015 7134000-3 - Комплексні інженерні послуги, та з Приватним акціонерним товариством "УкрНДІОГаз" договір від 18.12.2020 № 1581/20 про надання послуг: ДК 021:2015-9071000-7 екологічний менеджмент (дослідження складу ґрунтів та стічних вод), оскільки обстеження земельної ділянки та відібрання проб ґрунтів проводилось Інспекцією 20.02.2020, а договори укладені 18.12.2020, експертиза ґрунту і стічних вод оглядового колодязя була проведена Приватним акціонерним товариством "УкрНДІОГаз" у період з 23.02.2021 до 25.02.2021, тобто через значний проміжок часу після їх обстеження Інспекцією.
5.10. У постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 810/711/17 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "за правилами статті 7 Закону № 877-V (Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності") для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки". Скаржник також посилається на такий висновок, викладений у цій постанові: "колегія суддів зазначає, що припис органу державного нагляду (контролю) - Державної екологічної інспекції - виноситься лише у випадку виявлення та фіксації встановлених під час перевірки порушень вимог природоохоронного законодавства. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору."
У справі № 810/711/17, на яку посилається скаржник, предметом позовних вимог є вимоги про визнання протиправним та скасування припису державної екологічної інспекції у м. Києві з посиланням на недотримання процедури проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів. У цій справі № 810/711/17 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що факт виявлених порушень, зафіксованих актом перевірки, не підтверджується належними та допустимими доказами, які були підставою для висновків, викладених у акті.
У постанові Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 815/3007/16 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "з розпорядчими документами органів державного нагляду (контролю) суб`єкт господарювання має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку".
У справі № 815/3007/16, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про визнання незаконними дій екологічної інспекції щодо проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства позивача, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами; скасування припису екологічної інспекції. Позов мотивовано тим, що перевірка була проведена з порушенням норм чинного законодавства, без додержання процедури її проведення, а виявлені порушення в ході перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на те, що під час проведення позапланового заходу можуть з`ясовуватись лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, та які обов`язково зазначені у посвідченні (направленні) на проведення перевірки.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 420/6544/18 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "обов`язок пред`явлення перед початком перевірки копії погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки встановлено у випадках встановлених абз.6 ч.1 ст.6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". А також, що "порушення процедури проведення перевірки є достатньою підставою для скасування результатів цієї перевірки".
У справі № 420/6544/18, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Державного агентства рибного господарства України від 11.12.2018 № 514 "Про скасування Режиму рибогосподарської експлуатації Дофінівського (Великого Аджаликського) лиману" (з доповненнями), погодженого заступником Голови Державного агентства рибного господарства України Кравченком А.М. 19.12.2016. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач із порушенням вимог чинного законодавства неправильно скасував попередньо прийнятий режим рибогосподарської експлуатації Дофінівського (Великого Аджаликського) лиману.
У постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 818/998/17 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої."
У справі № 818/998/17, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимоги про визнання протиправним та скасування припису Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Сумській області. Вимоги позовної заяви обґрунтовувались тим, що спірний припис є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки виданий відповідачем без урахування положень постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991 № 1370-XII "Про статус Української академії аграрних наук", постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 № 1089 "Про перелік установ, організацій та підприємств, які входять до складу Української академії аграрних наук", наказу Академії аграрних наук України від 15.04.1992 № 103 "Про використання основних та обігових фондів наукових установ, господарств, підприємств та організацій, що входять до складу Української академії аграрних наук", а також з порушенням вимог Закону України від 03.11.2016 № 1728-VIII "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
У постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 826/4278/14 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. За таких обставин акт перевірки та акт обстеження засмічення не породжують правових наслідків для суб`єкта господарювання, оскільки вони є носіями доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу. Тому їх оцінка, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо їх складання та проведення перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі актів."
У справі № 826/4278/14, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про визнання протиправними дій Державної екологічної інспекції в місті Києві щодо проведення у визначений період перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та складення акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами № 04/2178 та складення акта обстеження засміченої земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що позапланова перевірка товариства при здійсненні будівельних робіт на земельній ділянці на проспекті Ватутіна в м. Києві поряд з АЗС "ВОГ" у Дніпровському районі міста Києва була здійснена відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 815/546/17 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "наведені правові норми свідчать про те, що припис органу державного нагляду (контролю) є розпорядчим документом, в якому, з урахуванням характеру спірних правовідносин, мають бути наведені конкретні порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які вже мали місце на момент проведення перевірки, та встановлені строки усунення цих порушень, оскільки метою видання приписів є саме усунення таких виявлених порушень".
У справі № 815/546/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 5, 9 припису Державної екологічної інспекції Північно-західного регіону Чорного моря Одеській філії, що є додатком до припису Державної екологічної інспекції України від 10.01.2017 № 2/2-19; визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 припису Державної екологічної інспекції України від 10.01.2017 № 2/2-19 в частині пунктів 3, 5, 9 його додатку. Позовна заява мотивована тим, що дозволи та ліміти на утворення та розміщення відходів чинним законодавством не вимагаються, а процедури отримання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами досі не встановлені, відтак відповідальні особи суб`єктів господарювання не можуть бути притягнуті до відповідальності за неотримання такого дозволу.
Таким чином, у справах № 810/711/17, № 815/3007/16, № 420/6544/18, № 818/998/17, № 826/4278/14, № 815/546/17, на які посилається скаржник, та у цій справі № 908/2961/20, яка розглядається, предмет, підстави позову та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин не є подібними, що свідчить про відсутність підстав для врахування висновків або відступу від висновків, викладених у постановах касаційного суду від 14.04.2020 у справі № 810/711/17, від 18.01.2019 у справі № 815/3007/16, від 24.10.2019 у справі № 420/6544/18, від 28.01.2020 у справі № 818/998/17, від 06.02.2018 у справі № 826/4278/14, від 09.06.2021 у справі № 815/546/17.
5.11. У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 922/5169/13 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "у справі № 820/11047/15 скасування судових рішень попередніх інстанцій та відмову у позові Верховний Суд мотивував неможливістю самостійного оскарження дій контролюючого органу щодо проведення перевірки, як таких, що не породжують правових наслідків для суб`єкта господарювання, відтак обставин, що можуть мати преюдиційне значення для вирішення спору у даній справі, суд касаційної інстанції у справі № 820/11047/15 не встановив."
У справі № 922/5169/13, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги прокурора до фізичної особи - підприємця про стягнення на користь Державного бюджету України шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства виявлено розміщення відходів на відкритому ґрунті двох земельних ділянок, які розміщені біля належного відповідачу приміщення, під час здійснення відповідачем підприємницької діяльності. Про цей факт державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Харківській області складено акт обстеження засміченої земельної ділянки, яким встановлено порушення відповідачем вимог статті 35 Закону України "Про охорону земель", статей 17, 33 Закону України "Про відходи" та статей 40, 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Позовні вимоги прокурора були задоволені. Проте, за заявою відповідача про перегляд рішення місцевого суду за нововиявленими обставинами, рішення місцевого суду було скасоване та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, яке мотивоване тим, що рішенням суду, що набрало законної сили визнано протиправними дії державної екологічної служби щодо проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства фізичної особи - підприємця (відповідача у справі № 922/5169/13). Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди повинні надати правову оцінку усім обставинам справи у їх сукупності для встановлення складу правопорушення у діях відповідача, та враховувати нововиявлені обставини з іншими обставинами справи.
Колегія вважає, що доводи скаржника про неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 922/5169/13, є безпідставними, оскільки предметом розгляду у цій справі була заява прокурора про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду у зв`язку із скасуванням судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення. З урахуванням підстав перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами рішення господарського суду, установлених фактичних обставин, правовідносини у справі № 922/5169/13, на яку посилається скаржник, є неподібними із правовідносинами у справі, що розглядається.
5.12. У постанові Верховного Суду від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "доводи скаржника стосовно того, що заступника директора ТДВ "Феріт" визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.82 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, то вони не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, факт накладення такого штрафу не є достатнім доказом заподіяння Відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу."
У справі № 904/6886/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області до Товариства з додатковою відповідальністю "Феріт" про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства України в результаті засмічення земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області під час проведення планової перевірки за період з 06.06.2016 по 29.06.2016 щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства України в діяльності відповідача виявлено факт засмічення земельної ділянки, що є грубим порушенням вимог статей 17, 33 Закону України "Про відходи", статей 35 Закону України "Про охорону земель", статті 164 Земельного кодексу України. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення відповідачем природоохоронного законодавства (не доведено, що факт засмічення призвів чи може призвести до забруднення навколишнього природнього середовища).
Проте у справі № 908/2961/20, яка розглядається, суди встановили, що порушення природоохоронного законодавства відповідачем підтверджується не лише протоколом про адміністративне правопорушення № 010829 від 11.03.2020, в якому уповноважена відповідальна особа КП "Водоканал" визнала свою провину та факт порушення природоохоронного законодавства, зазначивши про усунення порушень, а й постановою про накладення адміністративного стягнення від 13.03.2020 № 000279/01/02, актом обстеження від 20.02.2020, актом відбору проб ґрунтів від 20.02.2020 № 2-2, протоколом № 2-20 вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 26.02.2020, оцінених судами у їх сукупності. Тобто фактичні обставини справи № 908/2961/20 є відмінними від обставин справи № 904/6886/17. Отже, аргументи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції наведеного висновку суду касаційної інстанції у справі 904/6886/17 є необґрунтованими.
5.13. У постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/125/18 викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "під час вирішення відповідних спорів суди мають надавати оцінку, у тому числі розрахунку розміру заявленої до стягнення шкоди, зумовленої забрудненням земельної ділянки, встановлювати чи не здійснено такий розрахунок із порушеннями та чи підтверджується він документально." "…основою розрахунків розміру шкоди від забруднення земель є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала забруднення (пункт 4.2 Методики); згідно з пунктом 4.7 Методики (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що зазнала забруднення, надають територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а згідно із частиною 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Тобто показник нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який покладається в основу розрахунку розміру шкоди, має бути підтверджений належними доказами, визначеними законом. Натомість, як свідчать матеріали справи, розрахунок заявленого до стягнення розміру шкоди проведений позивачем на підставі листа відділу у Василівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області".
У справі № 908/125/18, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Василівський завод МК" про стягнення на користь Державного бюджету України збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в результаті забруднення земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами перевірки додержання ТОВ "Василівський завод МК" вимог природоохоронного законодавства Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області було виявлено факт завдання державі збитків, зумовлених забрудненням земельної ділянки. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди не надали оцінку розрахунку розміру заявленої до стягнення шкоди, зумовленої забрудненням земельної ділянки, оскільки в основу розрахунку покладено лист Головного управління Держгеокадастру, який не є належним доказом на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка зазнала забруднення.
Колегія суддів зазначає, що Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, розроблена відповідно до Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи" та інших нормативно-правових актів. Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб`єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і поширюється на всі землі України незалежно від форм їх власності. Методика застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів. Методика не поширюється на визначення розмірів шкоди, яка завдана земельним ресурсам внаслідок їх радіоактивного і бактеріального забруднення.
Відповідно до пункту 4.1. Методики зазначено, що розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення.
Пунктом 4.2. Методики основою розрахунків розміру шкоди від забруднення земель є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка зазнала забруднення.
Проте, згідно з пунктом 4.7.1 Методики щодо земельних ділянок, грошова оцінка яких не проведена, застосовується нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Відповідно до пункту 4.7.2 Методики грошова оцінка, розрахована за підпунктом 4.7.1 цієї Методики використовується в формулі (1) замість нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Отже, пунктом 4.7.2 Методики передбачено розрахунок розміру шкоди від забруднення земель, щодо яких нормативна грошова оцінка яких не проведена.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що для визначення розміру шкоди була використана довідка Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 14.08.2020 № 8-8-0.18-3713/2-20, згідно з якою розмір нормативної грошової оцінки земель м. Запоріжжя станом на 01.01.2020 року становить 363,47 грн за 1 м2, доказів, якими б обґрунтовувалися твердження скаржника про інший, відмінний від зазначеного у цій довідці розмір нормативної грошової оцінки, не надано.
З огляду на викладене, Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/125/18, оскільки колегія вважає, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій на основі зібраних та досліджених у справі доказів та фактичних обставин зробили висновок про те, що внаслідок порушення була заподіяна шкода державі у вигляді збитків на суму 1204903,05 грн, яка розрахована згідно з Методикою. Відмінність установлених фактичних обставин у справі, що розглядається, та справі № 908/125/18 свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах.
5.14. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не підтвердилися, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Водоканал" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2021 і рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2021 у справі № 908/2961/20, в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.