ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/3730/16 (911/3386/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г.- головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю:
представника ОСОБА_1 - адвоката Віценка А.Г.,
ліквідатора "Цемлайн" - арбітражного керуючого Ігнатченка Ю.В.,
Калашникової С.Д. (особисто) та її представника - адвоката Горяйнової А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021
у справі № 911/3730/16 (911/3386/20)
за позовом ОСОБА_1
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"
2) ОСОБА_2
3) ОСОБА_3
про визнання недійсним договорів та скасування державної реєстрації прав,
в межах справи № 911/3730/16
за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"
про банкрутство, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Київської області на стадії ліквідаційної процедури знаходиться справа № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
У листопаді 2020 року у межах справи № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн", ОСОБА_1 як кредитор банкрута звернулась із позовом до ТОВ "Цемлайн", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про:
- визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ТОВ "Цемлайн" та ОСОБА_2, що посвідчений 26.10.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2247;
- визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що посвідчений 05.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2263;
- скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис про право власності № 28582451 від 26.10.2018);
- скасування державної реєстрації права іпотеки ОСОБА_3 на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис № 28756941 від 05.11.2018);
- скасування державної реєстрації обтяження (заборони на нерухоме майно) на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис № 28756858 від 05.11.2018).
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2021 (суддя Лутак Т.В.) задоволено повністю позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між ТОВ "Цемлайн" та ОСОБА_2, посвідчений 26.10.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2247. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 05.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2263. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис про право власності № 28582451 від 26.10.2018). Скасовано державну реєстрацію права іпотеки ОСОБА_3 на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис № 28756941 від 05.11.2018). Скасовано державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно) на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис № 28756858 від 05.11.2018); здійснено розподіл судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (колегія суддів: Сотніков С.В. - головуючий, Грек Б.М., Отрюх Б.В.) рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (911/3386/20) скасовано. Прийнято нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову.
ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 911/3730/16(911/3386/20) та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16(911/3386/20)
Зазначені судові рішення оскаржуються ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: не врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Заявник касаційної скарги доводить, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 916/2611/14, від 20.05.2020 у справі № 911/1903/18, від 10.06.2020 у справі № 922/1903/18, неправильно застосовуючи положення ст. 49 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", помилково не взяв до уваги, що участь у проведенні аукціону з продажу майна банкрута (в т.ч. заставного майна) можуть брати будь-які фізичні або юридичні особи, в тому числі і позивач у даній справі - ОСОБА_1, а виведення з ліквідаційної маси майна, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, спричинило порушення прав позивача, яка як кредитор, частина вимог якого включена до реєстру вимог кредиторів до 1-ї черги, не отримала погашення своїх вимог, в разі продажу заставного майна за ціною, більшою ніж сума вимог заставного кредитора ОСОБА_2 ; порушення прав та законних інтересів позивача, як особи, яка може і бажає взяти участь у аукціоні (потенційного учасника) з продажу майна боржника та готова сплатити за майно ринкову вартість, яка може бути визначена тільки на момент проведення аукціону та оголошення переможця; незаконне зменшення ліквідаційної маси боржника та порушення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
ОСОБА_1 вважає, що, оскільки ця справа не є тотожною, виходячи з різного статусу позивачів, суті правовідносин та нормативного регулювання.
Крім того, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги та підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на те, що:
- апеляційний суд помилково не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 922/605/15 та від 14.04.2021 у справі № 33/29, згідно якого інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника; визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів; ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом, дотримання якого є обов`язковим для ліквідатора;
- апеляційний суд не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2021 у справі № 910/187/19 про те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. ... суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту.... (пункти 6.31 - 6.32);
- апеляційним судом неправильно застосовано положення ч. 1 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та не враховано, що на дату відкриття ліквідаиійної процедури боржнику - ТОВ "Цемлайн" належав майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який до цього часу не був реалізований у встановленому Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (або Кодексом України з процедур банкрутства), однак, в зв`язку з укладенням спірного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, не включений до ліквідаційної маси та, на даний час, зареєстрований на праві власності за іншим кредитором - ОСОБА_2 ;
- апеляційний суд помилково послався на висновки Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 та, одночасно, не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.10.2020 у справі № 520/11034/18 (провадження № К/9901/25564/19) про те, що скасування судового рішення свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення); акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта; скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді;
- оскільки скасоване судове рішення (ухвала) не породжує будь яких правових наслідків з моменту його прийняття, місцевий суд законно визнав недійсним Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки він був укладений на підставі скасованої ухвали суду про закриття провадження у справі про банкрутство, внаслідок чого незаконно, тобто не в процедурі банкрутства, зменшена ліквідаційна маса банкрута - ТОВ "Цемлайн".
- апеляційний суд неправильно застосував положення ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 215 ЦК України та дійшов помилкового висновку про добросовісність сторін оскаржуваного договору, оскільки дії боржника по укладенню спірного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, наслідком якого став перехід права власності на майновий комплекс від боржника до кредитора - ОСОБА_2 свідчать про його невідповідність положенням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", намір незаконно зменшити ліквідаційну масу, ухилитися від розрахунків із кредиторами відповідно до законодавства про банкрутство та спрямовані на завдання шкоди всім кредиторам, зокрема і позивачу, про що правильний і законний висновок зробив місцевий суд;
- апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 26.06.2013 у справі № 6-58цс13, про те, що відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
- апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 04.12.2018 у справі № 916/2611/14, про те, що завданням процедури банкрутства є задоволення всіх вимог кредиторів боржника, зокрема, й скаржника, як заставодержателя майна боржника, і тільки в межах процедури банкрутства може здійснюватися звернення стягнення на майно боржника тими способами, які допускав Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Заявник касаційної скарги також доводить, що боржником на підставі спірного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя відбулося відчуження єдиного наявного у нього нерухомого майна в період наявності заборгованості перед кредиторами та дії заборон на його відчуження, що свідчить про протиправність таких дій боржника, недобросовісність його дій та дій ОСОБА_2, а також про наявність підстав для визнання договору недійсним, на що помилково не звернув увагу апеляційний суд.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ліквідатора ТОВ "Цемлайн" - арбітражного керуючого Ігнатченка Ю.В. надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких відповідачі просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 911/3730/16(911/3386/20) - без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а твердження, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі - безпідставними.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Ігнатченко Ю.В., ОСОБА_2 та її представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2016 року ліквідатор ТОВ "Цемлайн" звернувся до Господарського суду Київської області із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.12.2016 порушено провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Київської області від 13.12.2016 ТОВ "Цемлайн" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.04.2017 у справі № 911/3730/16 визнано кредиторські вимоги до боржника та затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Цемлайн" станом на 04.04.2017, зокрема, ОСОБА_2 у сумах: 2 756,00 грн - 1 черга, 16 642 827,26 грн - 4 черга, 164 863,45 грн - 6 черга; окремо включено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_2 у сумі 11 695 026,00 грн як забезпечені заставою майна ТОВ "Цемлайн" і підлягають задоволенню позачергово.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018, провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн" закрито; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою від 01.12.2016.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 911/3730/16 скасовано; справу в частині розгляду заяви про закриття провадження у справі про банкрутство передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За наслідками нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2019, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019, скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн". Справу № 911/3730/16 направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду на стадію ліквідаційної процедури.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2018 між ТОВ "Цемлайн" (іпотекодавець) та ОСОБА_2 (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого для позасудового врегулювання іпотекодавець цим договором передає, а іпотекодержатель приймає у власність в рахунок часткового погашення заборгованості за договором кредиту (основним зобов`язанням) та в рахунок виконання зобов`язань іпотекодавцем за договором іпотеки майно, а саме:
- майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3515,4 кв. м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:01:033:0008, площею 0,4850 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:01:034:0067, площею 0,3216 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:01:034:0069, площею 1,8498 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств;
- рухоме майно, що складається з 23 одиниць майна, перелік якого наведено в п. 1.1.2 цього Договору.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності - асоціацією "УкрЕксПроБуд", станом 26.10.2018 ринкова вартість нерухомого майна складає 2 400 000,00 грн.
Згідно довідки, виданої 26.10.2018 ТОВ "Цемлайн", рухоме майно належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Відповідно до висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності - асоціацією "УкрЕксПроБуд", станом 26.10.2018 ринкова вартість рухомого майна складає 600 000,00 грн.
Зазначені у п. 1.1.1 цього договору майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів та у п.1.1.2 цього договору рухоме майно, іменуються далі за текстом цього договору як "майно" - "предмет іпотеки".
У п. 1.5 договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторони погодили, що ринкова вартість майна становить 3 000 000,00 грн.
Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, що дорівнює ринковій вартості предмету іпотеки, зазначеній в п. 1.5 цього договору.
Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 Договору, за рахунок майна іпотекодержатель частково задовольняє свої вимоги, що випливають з договору кредиту, а саме в частині суми ринкової вартості майна, яка становить 3 000 000,00 грн. Залишок заборгованості іпотекодавця складає 25 802 716,71 грн.
Передача майна здійснюється іпотекодавцем протягом 5 календарних днів з моменту укладання цього договору (п. 3.1 Договору).
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що передача майна оформляється відповідним актом приймання-передачі, який підписується сторонами (акт приймання-передачі № 1 від 26.10.2018, копія якого долучена до матеріалів справи).
Відповідно до п. 3.13 договору про задоволення вимог іпотекодержателя цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів.
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2247.
Також, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. 26.10.2018 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3515,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231, запис про право власності № 28582451 від 26.10.2018).
Крім того, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 05.11.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 05.11.2018 ОСОБА_2 передає ОСОБА_3 в іпотеку майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3515,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678084832231) - предмет іпотеки.
Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 Договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцеві ( ОСОБА_2 ) на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 26.10.2018 за реєстровим № 2247 Бойком О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (номер запису про право власності 28582451), та оцінюється сторонами за їх домовленістю в сумі 2 400 000,00 грн.
Зазначений договір іпотеки від 05.11.2018 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2263.
Судами встановлено, що 05.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. здійснено державну реєстрацію права іпотеки ОСОБА_3 на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (запис № 28756941 від 05.11.2018) та державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно) - майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (запис № 28756858 від 05.11.2018).
Предметом даного судового розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ "Цемлайн" є вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Цемлайн", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 26.10.2018 між ТОВ "Цемлайн" та ОСОБА_2, визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 05.11.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2, скасування державної реєстрації права іпотеки ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації обтяження (заборони на нерухоме майно) на майновий комплекс по виробництву залізобетонних виробів, загальною площею 3515,40 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений на підставі ухвали у Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство, яку було скасовано, а також суперечить ч. 1 ст. 42, ч. 1, 2 ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо необхідності включення всього майна банкрута до ліквідаційної маси та продажу такого майна виключно в межах ліквідаційної процедури.
За твердженням ОСОБА_1 внаслідок укладення оспорюваного договору про задоволення вимог іпотекодержателя була зменшена ліквідаційна маса банкрута - ТОВ "Цемлайн", що порушує її право на задоволення вимог як кредитора банкрута.
Разом з тим, позивач вважає, що враховуючи наявність підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018, ОСОБА_2 не набула права власності на іпотечне майно, а відтак, не мала права передавати таке майно в іпотеку ОСОБА_3, у зв`язку з чим договір іпотеки від 05.11.2018 також підлягає визнанню недійсним, а державні реєстрації, які проведенні на підставі таких недійсних правочинів - скасуванню.
Відповідачі - ТОВ "Цемлайн" і ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позовних вимог.
Так, ТОВ "Цемлайн" наголошувало на тому, що саме по собі скасування ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство не має наслідком недійсність всіх правочинів, вчинених керівним органом підприємства, в період, коли справа про банкрутство була закрита.
Разом з цим, ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1, посилалася на те, що: ухвала про закриття провадження у справі про банкрутство не стосується договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 та жодні юридичні наслідки, у зв`язку з її скасуванням, не настають; в момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 ТОВ "Цемлайн" не перебувало в процедурі банкрутства, а тому ОСОБА_2 правомірно задовольнила свої вимоги як іпотекодержатель згідно ст. 37 Закону України "Про іпотеку"; на момент укладення договору іпотеки від 05.11.2018 ОСОБА_2 була і на сьогодні залишається власником нерухомого майна, а тому підстав для визнання договору іпотеки недійсним не має.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, встановивши обставини щодо скасування ухвали Господарського суду Київської області від 23.10.2018 у справі № 911/3730/16 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", дійшов висновку, що задоволення вимог кредиторів, в тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, що передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Під час порушення справи про банкрутство іпотекодавця, заставні кредитори такого боржника (іпотекодержателі) мають право на задоволення своїх грошових вимог, які забезпечені заставою майна боржника, лише на стадії ліквідаційної процедури у разі визнання іпотекодавця банкрутом.
За висновком суду першої інстанції, під час вчинення договору про задоволення вимог іпотеодержателя від 26.10.2018 було порушено приписи ст. ст. 19, 38, 42, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що є підставою для визнання його недійсним у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Також суд першої інстанції встановив додаткові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, відповідно до положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки вказаний договір був укладений після порушення справи про банкрутство, поза межами процедури банкрутства, коли сума вимог кредиторів боржника перевищувала вартість майна боржника.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).
При цьому, колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд в кожній конкретній справі має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні у справі докази, обставини справи, зміст позовних вимог та заперечень відповідачів, суд апеляційної інстанції встановив, що станом на дату укладення оспорюваного договору про задоволення вимог іпотекодержателя (26.10.2018) ухвала Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн" та припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів набрала законної сили та була чинною.
Крім того, зазначена ухвала про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" була залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 911/3730/16.
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Отже, оскільки за встановлених апеляційним судом обставин оспорюваний Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 укладено в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було закрито, мораторій на задоволення вимог кредиторів не діяв, то зазначений договір не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час його укладення.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що апеляційний суд правильно визнав помилковими висновки суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору вимогам ст. ст. 19, 38, 42, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
У контексті наведеного суд апеляційної інстанції дійшов також правильного висновку, що оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з огляду на те, що ОСОБА_2 задовольнила свої вимоги за рахунок заставного майна ТОВ "Цемлайн", набувши право власності на предмет іпотеки, і вказаний договір був укладений поза межами процедури банкрутства в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було закрито.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом попередньої інстанції обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком апеляційного суду, що дії ОСОБА_2, яка у встановленому законом порядку реалізувала права іпотекодержателя, та ТОВ "Цемлайн" щодо укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не можуть бути визнані як недобросовісні, оскільки такий правочин сторони вчинили на підставі укладеного, чинного та дійсного договору іпотеки від 26.09.2008 і лише після припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який було введено у зв`язку з відкриттям провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі №911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2019, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019. Справу № 911/3730/16 направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду на стадію ліквідаційної процедури.
Разом з цим, відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.
Встановивши наведені вище обставини, врахувавши при розгляді спору у даній справі зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що факт скасування судового рішення не є підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона вчинила в період чинності такого судового рішення, в тому числі правочинів (в даному випадку - договору про задоволення вимог іпотекодержателя) в період, коли провадження у справі про банкрутство боржника-іпотекодавця було закрито на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.
Як було зазначено вище, оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя було вчинено в період чинності ухвали Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", а саме 26.10.2018.
При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено та правильно встановлено, що підставою для укладання 26.10.2018 ОСОБА_2 з ТОВ "Цемлайн" договору про задоволення вимог іпотекодержателя був договір іпотеки від 26.09.2008, за яким ОСОБА_2 як іпотекодержатель набула права вимоги, а не скасована в подальшому ухвала Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", як про це помилково стверджувала ОСОБА_1 у позові.
З огляду на викладене, встановлені апеляційним судом обставини справи в їх сукупності свідчать про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя не суперечить цивільному законодавству, а відтак, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання цього Договору недійсним з наведених позивачем підстав.
Разом з цим, судом апеляційної інстанції були досліджені та обґрунтовано відхилені як безпідставні викладені у позовній заяві твердження ОСОБА_1 про те, що внаслідок укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя була зменшена ліквідаційна маса банкрута, що порушує її право на задоволення вимог у справі про банкрутство як кредитора боржника.
Так, за змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Так, як було встановлено апеляційним судом та зазначено вище, ОСОБА_2 є конкурсним кредитором ТОВ "Цемлайн" із вимогами 4 черги задоволення в сумі 16 642 827,26 грн, в сумі 164 863,45 грн - 6 черги та забезпеченим кредитором боржника на суму вимог 11 695 026,00 грн, як такі, що забезпечені заставою (іпотекою) майна ТОВ "Цемлайн" і підлягають задоволенню позачергово.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04.04.2017, якою визнано грошові вимоги, зокрема, ОСОБА_2, встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору № 1628/5 від 28.03.2017 про відступлення права вимоги, а також договору від 28.03.2017 за реєстровим номером 1063 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, набула право вимоги до ТОВ "Цемлайн" за договором № 1628/5 від 26.09.2008 про відкриття кредитної лінії і іпотечним договором від 26.09.2008 за реєстровим номером 5190, що першочергово належало ПАТ КБ "Інтербанк".
Таким чином, ОСОБА_2 є кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", вимоги якої забезпечені майном боржника, а саме майновим комплексом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, ОСОБА_1, яка вважає, що внаслідок укладення ОСОБА_2 і ТОВ "Цемлайн" договору про задоволення вимог іпотекодержателя була зменшена ліквідаційна маса банкрута і це порушує її право на задоволення вимог у справі про банкрутство як кредитора боржника, відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 04.04.2017 є забезпеченим кредитором боржника на суму 6 078 706,87 грн, які забезпечені заставою майна ТОВ "Цемлайн" і підлягають задоволенню позачергово.
Відповідно до ч. 6 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.
Тобто, вимоги забезпечено кредитора можуть бути задоволені тільки за рахунок майна, яке є предметом забезпечення, та не можуть погашатись за рахунок іншого належного боржнику майна, включеного до ліквідаційної маси.
За встановлених обставин та наведених норм, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відхилені як безпідставні доводи ОСОБА_1 про порушення її прав у зв`язку з укладенням спірного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким майно ТОВ "Цемлайн" було відчужене на користь ОСОБА_2, оскільки кредиторські вимоги ОСОБА_1 до боржника є забезпеченими іншим майном ТОВ "Цемлайн" та погашаються виключно за рахунок такого забезпечення, в той час як воно не є предметом оспорюваних договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору іпотеки.
Водночас, встановивши в сукупності з наведеними вище обставинами, що ОСОБА_2 і ТОВ "Цемлайн" уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя в період відсутності порушеного провадження у справі про банкрутство та мораторію на задоволення вимог кредиторів, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такий договір не порушує права чи інтереси інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
Дійшовши висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, апеляційний суд правильно відмовив і у задоволенні похідних позовних вимог - про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації прав.
Отже, враховуючи викладене, за сукупністю встановлених судами фактичних обставин у цій справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та, відтак, правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.
Наведені у касаційній скарзі аргументи ОСОБА_1 про наявність правових підстав для визнання спірних правочинів недійсними не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, зводяться до помилкового тлумачення скаржником норм чинного законодавства, не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Перевіривши доводи заявника касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає, що вони, з огляду на зміст спірних правовідносин, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником як норм чинного законодавства, так і висновків Верховного Суду, на необхідність застосування яких він послався у касаційній скарзі.
Так, посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відхиляються колегією суддів, оскільки вони не є релевантними для справи, яка розглядається, з огляду на неподібність встановлених фактичних обставин та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, яка було зазначено вище, оскільки оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 укладено в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було закрито, мораторій на задоволення вимог кредиторів не діяв, то зазначений договір не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила допущених судом апеляційної інстанцій фундаментальних порушень при розгляді спору у цій справі.
Згідно з ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 911/3730/16 (911/3386/20) прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд