ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/24/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Лисенко В.О. - адвокат (довіреність від 22.12.2020 №14-330)
відповідача - не з`явився
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2021
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до концерну "Міські теплові мережі"
про стягнення 5 417 836, 75 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. До господарського суду Запорізької області 05.01.2021 надійшла позовна заява акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) до концерну "Міські теплові мережі" (далі - Концерн, відповідач) про стягнення 5 417 836,75 грн., що складається з 4 353 808,17 грн суми пені, 368 959, 51 грн 3% річних, 1762 51,08 грн суми індексу інфляції, 518 817, 99 грн збитків за договором постачання природного газу від 03.10.2018 № 6415/18-КП-13.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2. Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.04.2021 (суддя Колодій Н.А.) позов АТ "НАК "Нафтогаз України" до Концерну про стягнення 5 417 836, 75 грн задоволено частково.
Стягнуто з Концерну на користь АТ "НАК "Нафтогаз України":
суму пені в розмірі 500 000,00(п`ятсот тисяч) грн.;
суму 3% річних 368 959, 51 (триста шістдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн.;
суму інфляційних втрат в розмірі 176 251,08 (сто сімдесят шість тисяч двісті п`ятдесят одна) грн;
суму судового збору в розмірі 81 267, 55 (вісімдесят одна тисяча двісті шістдесят сім) грн.
3. Додатковим рішенням господарського суду Запорізької області від 01.06.2021 (суддя Колодій Н.А.) стягнуто з Концерну на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" збитки у розмірі 518 817, 99 грн.
4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2021 (колегія суддів: Чередко А.Є., Коваль Л.А., Білецька Л.М.) рішення господарського суду Запорізької області від 12.04.2021 скасовано в частині стягнення пені. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Концерну на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" пеню у сумі 2 176 904, 08 грн.
В частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 2 176 904,08 грн - відмовлено.
Стягнуто з Концерну на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 48 980,34 грн.
Апеляційну скаргу Концерну на додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/24/21 - задоволено.
Додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2021 скасовано. Ухвалено нове рішення.
В задоволенні позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з Концерну збитків у сумі 518 817,9 9 грн - відмовлено.
Стягнуто з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь Концерну судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 11 673,40 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. АТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись з даним судовим рішенням, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови в стягненні 518 817, 99 грн збитків, додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2021 залишити без змін.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Касаційну скаргу подано на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
Доводи інших учасників справи
7. У відзиві на касаційну скаргу Концерн доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками суду апеляційної інстанції; просить постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
8. Крім того, представник відповідача просить провести судове засідання без його участі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено таке.
9. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Концерном (споживач) 03.10.2018 року укладено Договір постачання природного газу №6415/18-КП-13 (далі - договір).
10. На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача, в період жовтень 2018 - вересень 2019, природний газ на загальну суму 107 860 113, 65 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.
11. Відповідно до пункту 6.1 Договору (пункту 5.1 - в редакції Додаткової угоди від 19.11.2018 № 4), остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
12. Пунктами 8.2 та 8.3 (пунктами 7.2 та 7.3 - в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 (пунктів 5.1- в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
13. Позивач та відповідач, укладаючи договір постачання природного газу від, передбачили пунктом 10.3 (пунктом 9.3 - в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4), що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.
14. Сторони погодили, що, з урахуванням пункту 11.3 (пункту 10.3 - в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України.
15. Відповідно до пункту 11.2 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні позивача, яке направляється на електронну адресу споживача, зазначену в пункті 12 договору та розміщується на офіційному сайті постачальника.
16. На виконання пункту 11.2 договору, 20.02.2019 позивач направив на електронну адресу відповідача, зазначену в пункті 12 договору, повідомлення вих.№ 26-1165/1.17-19, яким інформував відповідача про те, що з 01.03.2019 у правовідносинах між позивачем та відповідачем за договором застосовуються пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 договору; та не застосовуються пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 договору.
17. Разом із цим, додатковою угодою від 19.03.2019 № 5 сторони погодили, що пункти 2.3,3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року.
18. Пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 договору з 01 березня 2019 року втрачають чинність.
19. Пунктами договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, таке. Пунктом 3.13 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4).
20. При цьому, розмір збитків визначається відповідно формул узгоджених сторонами. Таким чином, умовами договору сторони погодили обов`язок відповідача відшкодувати збитки у разі відхилення планових обсягів природного газу від фактично спожитих. Право на стягнення збитків передбачено ЦК України та Правилами постачання природного газу.
21. Відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання з оплати поставленого газу у строк, визначений договором, не виконав, чим порушив зокрема пункт 6.1 (пункту 5.1 - в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) договору.
22. Отже, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до суду з посиланням на неналежне виконання Концерном зобов`язань за договором постачання природного газу в частині своєчасної та повної оплати природного газу, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції та недотримання відповідачем обсягів природного газу в березні - квітні 2019 року, що стало підставою для нарахування збитків за перевищення обсягів фактично спожитого природного газу.
23. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині строків оплати поставленого природного газу та, як наслідок, правомірності вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Судом перевірено здійснені позивачем розрахунки розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат та зроблено висновок, що ці розрахунки є арифметично правильними.
24. Що ж до стягнення збитків, суд першої інстанції, виходячи з встановленого факту відхилення відповідачем від узгодженого сторонами в договорі обсягу природного газу, який має бути спожитий відповідачем, зробив висновок, що нарахована та заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума збитків, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору.
25. Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про зменшення суми пені до 500 000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, а також правомірності стягнення з відповідача суми збитків є безпідставними та помилковими.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
26. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
28. Скаржник оскаржує постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні 518 817, 99 грн збитків.
29. Щодо підстави оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
30. В касаційній скарзі (з врахуванням клопотання про усунення недоліків) скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом частини четвертої статті 236 ГПК України, та вказує на неврахування висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/1714/20.
31. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/1714/20, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаній справі та в справі № 908/24/21.
32. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
33. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
34. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
35. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
36. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі , в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, що переглядається.
37. У справі № 916/1714/20, предметом позову якої є стягнення 1 888 994,16 грн заборгованості за договором на закупівлю послуг з перевезення вантажів від 12.09.2019 № 19/73-Т позов обґрунтовано тим, що Товариство надало обумовлені Договором послуги з перевезення вантажу дорожніми транспортними засобами згідно з листом-заявкою Підприємства від 06.01.2020 № 19/03.6-04, однак останнє відмовило у їх оплаті, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення спірної суми заборгованості в судовому порядку.
38. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/1714/20 є неприйнятними, оскільки така постанова прийнята судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у зазначеній справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.
39. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .
40. Крім того, Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену позивачем підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.
41. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив про необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021 у справі №904/6992/20.
42. Втім, Верховний Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі (з урахуванням клопотання про усунення недоліків касаційної скарги) постановам Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021 у справі №904/6992/20, оскільки при ухваленні оскаржуваної постанови щодо вимоги про стягнення збитків, не застосовано/відсутні посилання на зазначені скаржником висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20 та від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20.
43. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності понесення останнім збитків та не доведено втрат, спричинених відхиленням відповідачем від обумовлених обсягів спожитого природного газу. При цьому, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що передбачений у договорі порядок розрахунку збитків, за відсутності факту реально понесених збитків, не є підставою для розрахунку та стягнення збитків.
44. З оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні збитків, врахував висновки Верховного Суду, які наявні у постанові від 25.03.2021 у справі №910/4608/20.
45. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
46. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
47. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
48. Враховуючи викладене вище, скаржник не довів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а доводи скаржника щодо необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм Правил постачання природного газу, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 №1382/27827, викладених у постанові від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20 не є достатньо обґрунтованими та зводяться до незгоди з цими висновками.
49. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд дійшов висновку про непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.
50. Верховний Суд зазначає, що інші аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана певна оцінка судами попередніх інстанцій.
51. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
52. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
53. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.