ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/65/14 (910/21118/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" - арбітражного керуючого Реверука П.К.
на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - В.О. Пантелієнко, судді: Б.М. Поляков, А.А. Верховець) від 20.09.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П.К.
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
за участі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві
про стягнення 892 428 грн 37 коп.
в межах справи
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровський, Левківський та Партнери"
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник позивача - Гончарук А.М., адвокат,
представник відповідача - Михайлов В.В. (в порядку самопредставництва).
представник Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві - не з`явився.
1. Короткий зміст вимог
1.1 06.02.2014 Господарський суд міста Києва ухвалив порушити за заявою публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Синтез" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровський, Левківський та Партнери") провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном Боржника та призначити розпорядника майна.
05.06.2014 Господарський суд міста Києва постановив припинити процедуру розпорядження майном Боржника та повноваження розпорядника майном, визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатора Боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Реверука П.К.
1.2 30.12.2020 Боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П.К. (далі - Позивач) подав позов про стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Відповідач) 892 428 грн 37 коп.: 287 428 грн 87 коп. - три проценти річних, 604 999 грн 50 коп. - інфляційних втрат.
1.3 Позов мотивований обов`язком Відповідача сплатити Позивачу спірну суму 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані, за правилами статті 625 Цивільного кодексу України, на суму безпідставно збережених Відповідачем коштів, сплачених Боржником за укладеним між сторонами 28.10.2005 (однак розірваним за рішенням суду) договором купівлі-продажу (далі - Договір) об`єкту незавершеного будівництва державної форми власності (базове підприємство для забезпечення шкільних їдалень, розташоване в місті Києві, пр. Радянської України, 8), яке було повернуто Відповідачу.
1.4 29.01.2021 Відповідач подав відзив, у якому, зокрема, заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1 12.05.2021 Господарський суд міста Києва вирішив позов задовольнити та стягнути з Відповідача на користь Боржника 892 428 грн 37 коп.: 287 428 грн 87 коп. - трьох процентів річних, 604 999 грн 50 коп. - інфляційних втрат.
2.2 Судове рішення мотивовано обґрунтованістю вимог Боржника та наявністю підстав для стягнення з Відповідача спірних сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму безпідставно утримуваних Відповідачем коштів, обґрунтованість права вимог Позивача щодо яких визнана рішенням суду - постановою Верховного Суду у цій справі від 04.02.2020.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1 20.09.2021 Північний апеляційний господарський суд постановив про задоволення скарги Відповідача, скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 з прийняттям нового рішення - про відмову в позові.
3.2 Судове рішення мотивовано спливом позовної давності за вимогами у спірних правовідносинах через похідний характер зобов`язань за цими вимогами від основного зобов`язання Відповідача - повернути безпідставно утримувані ним кошти, право вимоги щодо яких Позивач втратив зі спливом позовної давності за цими вимогами, про що прийнято судове рішення (постанова Верховного Суду від 04.02.2020).
4. Встановлені судами обставини
4.1 28.10.2005 між Відповідачем (продавець) та Боржником (покупець) був укладений Договір № 1078.
Відповідно до Договору Відповідач прийняв на себе зобов`язання передати Об`єкт, повідомляти про несвоєчасне внесення платежів за Об`єкт та здійснювати контроль за виконанням зобов`язань за Договором (пункт 6 Договору).
На виконання умов пункту 2.4. Договору в рахунок плати за Об`єкт Покупець перерахував двома платежами Продавцю на рахунки, вказані у Договорі, грошові кошти в сумі 3 211 250 грн. 00 коп.
Факт сплати грошових коштів за умовами Договору на загальну суму 3 211 250 грн. 00 коп. встановлений в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.07.2007 у справі № 25/229 за позовом Боржника до Відповідача-1 про визнання додаткової угоди укладеною.
4.2 Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83 розірвано Договір, зобов`язано Боржника повернути Відповідачу за актом приймання-передачі Об`єкт.
Згідно з актом 18.10.2016 приймання - передачі Об`єкт було повернуто Відповідачу
Грошові кошти, які були сплачені Покупцем за Об`єкт, не були повернуті Покупцю.
4.3 З метою повернення грошових коштів в сумі 3 211 250 грн коп., які були сплачені Покупцем за Договором, 31.01.2019 Позивач подав до суду в межах справи № 910/65/14 позовну заяву про стягнення з Відповідача 3 211 250 грн 00 коп. безпідставно збережених грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України - через припинення в установленому порядку підстави для набуття Відповідачем коштів за Договором.
4.4 Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2019 у справі № 910/65/14, задоволено заяву Позивача про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, стягнуто солідарно з Відповідача та Київської міської державної адміністрації на користь Боржника 3 211 250 грн 00 коп. безпідставно збережених коштів.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/65/14, апеляційна скарга Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задоволена, ухвала господарського суду міста Києва від 18.06.2019 у справі № 910/65/14 скасована, прийняте нове рішення - про відмову в задоволенні заяви про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в повному обсязі.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1 19.10.2021 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 залишити в силі.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1 Згідно з аргументами Позивача в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд, мотивувавши відмову у задоволенні позовних вимог, безпідставно послався на судове рішення (постанову Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/2189/17) не у подібних правовідносинах, проте не взяв до уваги аргументи Позивача з посиланням на висновок в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, що є рішенням у подібних правовідносинах.
Окрім того скаржник послався на висновки в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18, від 26.10.2018 у справі 922/4099/17, в постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, що не були враховані апеляційним судом та відповідно до яких 3 % річних та суми інфляційних втрат включаються до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а сплив позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної даності за вимогою про стягнення 3 % річних та суми інфляційних втрат.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1 Згідно з аргументами у відзивах на касаційну скаргу Відповідач та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві заперечують обґрунтування в касаційній скарзі з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо відповідальності за наслідками невиконання грошового зобов`язання, яке не підлягає виконанню з підстав спливу позовної давності
8.1 Спір у справі виник щодо сум, нарахованих Позивачем у межах відповідальності за наслідками невиконання грошового зобов`язання з повернення грошових коштів, які були сплачені Боржником за укладеним ним з Відповідачем, однак розірваним (за рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83) договором купівлі-продажу об`єкту приватизації.
8.2 Частиною 1 статті 1212 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Пунктом 3 частини 3 цієї статті ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Отже зобов`язання повернути грошові кошти на підставі статті 1212 ЦК України є грошовим зобов`язанням.
8.3 Правовідносини за наслідками невиконання грошового зобов`язання врегульовані, зокрема статтею 625 ЦК України, частина друга якої передбачає цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а саме: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.4 За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 цього Кодексу поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Правовідносини, в яких виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти (у зв`язку з розірванням договору), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
8.5 Отже, враховуючи рішення у справі № 910/65/14 (зокрема, в постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 04.02.2020) з висновком про право Боржника вимагати в судовому порядку на підставі статті 1212 ЦК України повернення йому суми коштів, сплачених ним за Договором, через припинення (внаслідок розірвання Договору за рішенням суду) правової підстави для набуття Відповідачем коштів за Договором, а також враховуючи обставини, встановлені судами як у цій справі (пункт 4.4), так і у справі № 910/65/14, щодо неповернення Відповідачем Позивачу сплаченої ним за Договором суми коштів, Суд зазначає, що вимоги Позивача ґрунтуються на стверджуваному ним праві на отримання виплат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
8.6 Водночас, право особи отримати захист свого цивільного права або інтересу із застосуванням заходів правоохоронного характеру (у межах державно-примусової діяльності) - за рішенням суду (статті 15, 16 ЦК України, стаття 4 ГПК України), зокрема шляхом звернення до суду із вимогами про захист права на виплати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, обмежується у випадках, передбачених законом.
8.7 Так, главою 19 "Позовна давність" розділу V "Строки та терміни. Позовна давність" Книги Першої "Загальні положення" ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України у сукупності з наведеними нормами про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій Суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
8.8 Натомість, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
8.9 Отже зі спливом позовної давності особа втрачає право на судовий захист свого відповідного порушеного (невизнаного, оспорюваного) права та/або законного інтересу, відповідна вимога не підлягає задоволенню, а кореспондуюче цій вимозі зобов`язання не підлягає виконанню із застосуванням заходів правоохоронного характеру - за рішенням суду.
8.10 У зв`язку із викладеним відмова судом у задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно утримуваної ним суми коштів, сплаченої Позивачем за Договором, розірваним за рішенням суду, з підстав спливу позовної давності (постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 910/65/14, залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.02.2020, пункт 4.4) унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише у разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що викладена в постанові 05.04.2021 у справі № 357/6166/19 (провадження № 61-2577св 20) з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах: від 03.04.2019 у справі № 756/9094/15 (провадження № 61-47455св18) та від 20.02.2019 у справі № 910/19565/17.
8.11 Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1), викладені з посиланням на правову позицію Верховного Суду в постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та в постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16), а саме на висновок щодо непоширення правил статті 266 ЦК України на виплати, передбачені частиною другою статті 625 цього Кодексу, які не є додатковими в розумінні статті 266 ЦК України, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.
8.12 Верховний Суд, пославшись в постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 на висновок Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16), процитував його як такий: "Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову".
Водночас, як вбачається зі змісту постанови від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, Верховний Суд, вирішуючи спір за вимогами щодо стягнення виплат, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України, виходив з обставин переривання позовної давності за вимогами щодо основного боргу та врахував наведений висновок Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) щодо правил обчислення позовної давності за вимогами про стягнення грошових коштів за виплатами, передбаченими статтею 625 ЦК України - до моменту фактичного виконання зобов`язання, що обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Отже, висновки в постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та в постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) сформульовані щодо тих правовідносин, коли на момент звернення із вимогами щодо виплат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, зобов`язання за основною вимогою підлягали виконанню (за рішенням суду, що не виконано тощо).
При цьому Суд зауважує, що у справі № 922/4099/17 не встановлювались обставини спливу позовної давності за основною вимогою.
8.13 Крім наведеного, в постанові від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) Верховний Суд України, з посиланням на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, вказав про виконання відповідачем обов`язку щодо сплати суми основного боргу (здійснення відповідачем оплати виконаних робіт на виконання судового рішення) та припинення, у зв`язку із цим, зобов`язання між сторонами за основною вимогою.
8.14 Отже у вказаних справах мали місце обставини, коли грошове зобов`язання за основною вимогою підлягало виконанню, виконання не обмежувалось ні спливом позовної давності за основною вимогою, ні судовим рішенням про відмову у задоволенні основної вимоги з підстав спливу позовної давності, що має місце у спірних правовідносинах у цій справі.
Отже у справах № 922/4099/17, № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) не встановлювались обставини спливу позовної давності за основною вимогою, зокрема і обставини відмови судом у задоволенні грошових вимог за основною вимогою з підстав спливу позовної давності, а касаційний суд виходив з правил обчислення позовної давності за вимогами про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України.
Аналогічного до підстав для наведеного висновку Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) з посиланням на висновки в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, виходячи з того, що згідно з обставинами, встановленими судами у цих справах, грошове зобов`язання за основною вимогою підлягало виконанню за відповідним рішенням суду про стягнення заборгованості за основним боргом.
8.15 У зв`язку із викладеним доводи скаржника щодо неправомірності скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та неправомірності відмови апеляційним судом у задоволенні вимог про стягнення спірної суми виплат, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України, не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
8.16 А тому висновки апеляційного суду про скасування рішення місцевого суду та про відмову у задоволенні вимог Позивача по суті прийнятого оскаржуваного рішення зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
8.17 Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд