ПОСТАНОВА
Іменем України
23 грудня 2021 року
Київ
справа №822/545/17
адміністративне провадження № К/9901/34194/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №822/545/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Шевчука О.П., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Залімського І.Г., суддів: Смілянця Е.С., Сушка О.О.,
в с т а н о в и в :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови №22/14 та №22/15 від 11 січня 2017 року про накладення штрафу.
В обґрунтування позову зазначала, що єдиною підставою для винесення оскаржуваних постанов став акт перевірки додержання нею законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №22-11/2332 від 21 грудня 2016 року. Вказувала, що зазначена перевірка та винесені внаслідок її проведення постанови є незаконними, а відтак підлягають скасуванню.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що на підставі листа Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області №6150/10/22-14-14-10 від 25 листопада 2016 року відповідачем в період з 20.12.2016 по 21.12.2016 проведена перевірка ФОП ОСОБА_1 .
За результатами перевірки складено акт №22-11/2332 від 21 грудня 2016 року, у якому зазначено, що в ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ст.253 КЗпП України, статей 3, 4, 5 Основ законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в період з 25 жовтня по 30 листопада 2016 року за місцем здійснення підприємницької діяльності у приміщені магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( АДРЕСА_1 ), фактично допустила ОСОБА_2 до виконання роботи, яка полягає у здійсненні нею регулярного продажу горілчано-тютюнових виробів по шість годин на день у визначений роботодавцем проміжок часу впродовж дня з 10 до 16 години з виконанням вказівок та доручень роботодавця. Крім того, позивачем визначено проходження стажування ОСОБА_2 перед оформленням на роботу без укладення трудового договору, оформленого наказом роботодавця, та повідомлення про прийняття працівника на роботу.
11 січня 2017 року на підставі висновків акту перевірки №22-11/2332 від 21 грудня 2016 року відповідач прийняв:
- постанову №22/14 про накладення ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1600,00 грн на підставі абз.8 частини 2 ст.265 КЗпП за порушення вимог ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці", а саме - невиконання законодавчо встановленого обов`язку здійснювати достовірний облік виконаної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці найманих працівників;
- постанову №22/15 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 48000,00 грн на підставі абз.2 частини 2 ст.265 КЗпП за порушення вимог ст.253 КЗпП України, статей 3, 4, 5 Основ законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а саме - допуск до роботи працівника без укладення трудового договору та використання найманої праці без здійснення сплати єдиного страхового внеску.
Позивачка не погодилась із вказаними постановами та звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт вчинення позивачкою порушень чинного законодавства України про працю та зайнятість населення.
Позивачка не погодилася із зазначеними рішеннями судів і подала касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про задоволення скарги з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Кабінет Міністрів України вирішив утворити Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.
Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до п.7 вказаного Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 №340, (далі - Положення №340) встановлено, що Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Згідно з п.4 Положення №340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
З метою впорядкування організації та здійснення державного нагляду органами Державної інспекції України з питань праці Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390 затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок №390) відповідно до п.2 якого право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
Згідно з п.3 Порядку №390 інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Відповідно до ч.5 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частина 1 статті 24 КЗпП України передбачає укладення трудового договору з фізичною особою виключно у письмовій формі.
На виконання вимог ст.24 КЗпП України, згідно порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", на роботодавця покладено обов`язок повідомлення про прийняття працівника на роботу місцевий орган Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску.
Частиною 2 ст.30 Закону України "Про оплату праці" встановлено обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст.253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Разом з цим, позивачкою не було надано жодних документів, які б свідчили про оформлення ОСОБА_2 .
За приписами ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 2 ч.2 ст.265 КЗпП України); порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абзац 8 ч.2 ст.265 КЗпП України).
Проте, судом першої інстанції також установлено, що постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області у справі №675/2717/16-п від 12 січня 2017 року, яка набрала законної сили 24 січня 2017 року, позивачку визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500 грн.
У вказаній постанові суду установлено, що ФОП ОСОБА_1, при фактичному допуску до роботи та використанні найманої праці ОСОБА_2 у період з 25.10.2016 по 30.11.2016, заробітну плату останній не виплачувала, наказ на прийняття її на роботу не оформлювала, трудовий договір (контракт) з нею не укладала, чим допустила порушення ст.ст. 24, 94 КЗпП України, ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці".
Аналогічні обставини були встановлені і в оскаржуваних постановах Держпраці №22/14 та №22/15 від 11.01.2017.
У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що штрафи, зазначені у частині другій ст.265 КЗпП, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. ст. 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та за інші порушення вимог законодавства про працю, у вигляді штрафу.
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за статтею 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП).
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі частини другої статті 265 КЗпП України і статті 41 КУпАП повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення.
Суд зазначає, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною першою статті 41 КУпАП, очевидним є подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Застосовуючи ці підходи, Суд звертає увагу, що позивачку уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 січня 2017 року.
Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 22.12.2020 під час розгляду справи №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
- штрафи, передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що накладення на позивачку штрафу за те саме правопорушення і рішенням суду і постановами Управління Держпраці, є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України, у зв`язку з чим постанови про накладення штрафу є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій допущено порушенням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвалених у справі рішень із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -