ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17521/17
адміністративне провадження № К/9901/14072/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 826/17521/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Творча архітектурна майстерня А. Пашенько" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс", Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк", Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк", про визнання дій протиправними,
провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Творча архітектурна майстерня А. Пашенько"
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2020, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Парінова А.Б., суддів Беспалова О.О., Ключковича В.Ю.,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 22.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Творча архітектурна майстерня А. Пашенько" (далі - ТОВ "Творча архітектурна майстерня А. Пашенько") звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо укладення договорів від 23.06.2017 про передачу частини активів та зобов`язань неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - ПАТ "Діамантбанк") на користь приймаючого банку - Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - ПАТ "Таскомбанк").
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що внаслідок невиконання ПАТ "Діамантбанк" своїх зобов`язань за банківським договором у нього виникло право на погашення своїх вимог, які віднесено до сьомої черги погашення акцептованих вимог. На думку позивача, внаслідок передачі відповідачем частини активів ПАТ "Діамантбанк" на користь ПАТ "Таскомбанк" зменшилася сума активів, за рахунок яких можливе задоволення його вимог.
2. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 18.12.2019 позов задовольнив.
3. Постановою від 09.04.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрив.
4. 01.06.2020 ТОВ "Творча архітектурна майстерня А. Пашенько" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на наявність передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставин, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
4. Верховний Суд ухвалою від 15.06.2021 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
5. 13.07.2021 та 14.09.2021 до Верховного Суду надійшли відзив на касаційну скаргу (у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс" просить залишити без змін оскаржувану постанову апеляційного суду) та клопотання цього товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Суди встановили, що рішенням правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ ПАТ "Діамантбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних відповідно до вимог статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
На підставі цього рішення, виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Відповідно до цього рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Діамантбанк" з ринку шляхом запровадженням тимчасової адміністрації строком на один місяць, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Діамантбанк", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Т.В.
28.04.2017 на сайті Фонду гарантування розміщено оголошення про початок відкритого конкурсу серед попередньо кваліфікованих осіб, зацікавлених взяти участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "Діамантбанк" у способи, передбачені пунктами 2 та 3 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, на сайті Фонду гарантування були розміщені Умови відкритого конкурсу серед попередньо кваліфікованих осіб, зацікавлених взяти участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "Діамантбанк" у способи, передбачені пунктами 2 та 3 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", затверджені рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 27.04.2017 № 1741; 17.05.2017 внесено зміни до цих Умов.
04.05.2017 Фондом гарантування оголошено конкурс із замовлення послуги щодо проведення незалежної оцінки активів ПАТ "Діамантбанк", про що повідомлено учасникам електронним повідомленням № 048-9365/17.
23.05.2017 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування № 2074 затверджено план врегулювання, до якого рішенням від 22.06.2017 внесено зміни.
22.06.2017 рішенням Національного банку України відкликано ліцензію ПАТ "Діамантбанк".
23.06.2017 укладено договір про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, за умовами якого ПАТ "Таскомбанк" прийняв гарантовані зобов`язання на суму 1 128 378 825 грн; перелічені в реєстрі основних засобів активи на суму 5 924 207 грн; права вимоги на суму 6 730 000 грн; інші активи та права вимоги, зазначені в пункі 9.12. договору.
Позивач, вважаючи дії щодо передачі частини активів та зобов`язань неплатоспроможного ПАТ "Діамантбанк" на користь приймаючого банку - ПАТ "Таскомбанк" протиправними та такими, що порушують його інтереси, звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Фондом гарантування порушено процедуру щодо проведення відкритого конкурсу з метою виведення неплатоспроможного банку з ринку, що призвело до порушення прав позивача на повернення коштів.
8. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд послався на те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник між юридичною особою та суб`єктом владних повноважень поза межами публічно-правових правовідносин, а тому має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. У касаційній скарзі позивач посилається, зокрема, на неправильне застосування апеляційним судом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушення норм процесуального права; помилкове неврахування цим судом, що спір у цій справі виник з приводу оскарження дій Фонду гарантування, вчинених на виконання публічно-владних управлінських функцій.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із наступного.
11. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12. Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
13. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
14. За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
15. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
16. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
17. Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
18. Закон України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 4452-VI) визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
19. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
20. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
21. Для цього Фонд гарантування наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
22. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду гарантування мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
23. Водночас у розумінні Закону № 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність". Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).
24. За змістом частин першої та п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд гарантування розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
25. Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону у плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема шляхом відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією.
26. Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку, приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку, здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.
27. Частиною першою статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку.
28. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд гарантування набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
29. Визначений Законом № 4452-VI правовий статус Фонду гарантування, дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України.
30. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням Фондом гарантування дій щодо укладення від імені ПАТ "Діамантбанк" договорів про передачу частини активів та зобов`язань на користь приймаючого банку - ПАТ "Таскомбанк".
31. Оскільки позивач оскаржує рішення Фонду гарантування, прийняте ним не як суб`єктом владних повноважень, а як органом управління банком, який здійснює заходи щодо відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, такий спір не є публічно-правовим, а висновок суду апеляційної інстанцій про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства є правильним.
32. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 826/6762/18.
33. Ураховуючи наведене, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
34. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
35. Зазначеним вимогам оскаржувана постанова апеляційного суду у цій справі відповідає, а доводи позивача, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.
36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
37. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд