Постанова Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 753/2511/21
провадження № 51-2550км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П., за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Чубарова Д.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чубарова Д.В. на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100020000532, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженки та жительки АДРЕСА_1,
засудженої за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком терміном 1 рік та покладено певні обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 квітня 2021 року залишив вирок без змін.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджена за закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, а саме за те, що вона 08 серпня 2020 року близько 11:45 у приміщенні магазину " Н&М", розташованого на вул. Дніпровська набережна, 12 у м. Києві, діючи з метою крадіжки майна ТОВ "Ейч Енд Ем Хеннес Енд Мауріц", взяла з прилавка товар на загальну суму 987,36 грн (без ПДВ), який сховала в свою сумку, після чого пройшла повз касову зону і, не розрахувавшись за товар, направилась до виходу з магазину.
Таким чином, ОСОБА_1 виконала всі дії, які вважала за необхідне вчинити для доведення правопорушення до кінця, однак була виявлена та зупинена працівниками охорони зазначеного магазину, тому не змогла довести до кінця свого умислу на вчинення крадіжки з причин, що не залежали від її волі.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Чубаров Д.В. ставить вимогу про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1 на підставах неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої. Просить призначити засудженій покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Вказує на те, що суд під час призначення покарання засудженій залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 65 КК, згідно з якими більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. За наведених обставин вважає, що суд безпідставно обрав ОСОБА_1 найбільш суворий вид покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 185 КК, у виді обмеження волі в той час, коли мав би призначити його у виді штрафу. Також звертає увагу на те, що покладення на засуджену обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК, є надмірним тягарем для останньої. Вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку про неможливість задовольнити апеляційну скаргу з тих підстав, що рішення про заміну покарання у виді обмеження волі зі звільненням від його відбування на покарання у виді штрафу погіршуватиме становище засудженої.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, а прокурор вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів захисника Чубарова Д.В. щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у ході обрання покарання засудженій ОСОБА_1, що, на переконання захисника, потягло призначення несправедливого покарання через суворість, суд касаційної інстанції дійшов такого.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Доводи в касаційній скарзі Чубарова Д.В. про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність під час обрання ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК, а також вимоги захисника про призначення засудженій покарання у виді штрафу аналогічні доводам, які були викладені і в його апеляційній скарзі. Суд апеляційної інстанції визнав ці доводи безпідставними, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення.
Суд касаційної інстанції вважає, що висновки апеляційного суду є обґрунтованими, а ухвала вмотивована належним чином.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині призначення покарання, апеляційний суд взяв до уваги, що місцевий суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке б було необхідним для виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення нею нових злочинів, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка раніше не судима, визнала свою вину у вчиненні кримінального проступку, на спеціальних обліках не перебуває, посередньо характеризується, та дійшов висновку про необхідність призначення засудженій покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК. При цьому суд, враховуючи щире каяття ОСОБА_1, а також те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, дійшов висновку про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею контролю в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Водночас поза увагою суду не залишилося і того, що ОСОБА_1 офіційно не працевлаштована, будь-які дані про наявність у неї доходів, матеріального статку в матеріалах кримінального провадження відсутні. Жодних документів, які б свідчили, за рахунок яких коштів існує засуджена, не надано стороною захисту судам першої та апеляційної інстанцій, не надано таких документів і касаційному суду.
За наведених обставин доводи в касаційній скарзі про те, що суд, призначаючи ОСОБА_1 найбільш суворий вид покарання, передбачений санкцією ч. 1 ст. 185 КК, у виді обмеження волі, не обговорив можливості виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень у разі обрання менш суворого виду покарання у виді штрафу, є непереконливими.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції та вважає, що обране ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, воно є необхідним для її виправлення і попередження вчинення засудженою нових злочинів. Обставини, які б вказували на те, що покарання у виді обмеження волі, від відбування якого з випробуванням звільнено ОСОБА_1, є явно несправедливим через суворість, відсутні.
Враховуючи, характер злочинних дій засудженої - замах на крадіжку з магазину товару на суму 987 грн та відсутність даних про її доходи викликає сумнів у наявності реальної можливості виконання нею покарання у виді штрафу в сумі 17 000 грн. Тому доводи захисника про те, що призначення ОСОБА_1 саме такого покарання було б більш доцільним, непереконливі.
Під час перегляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином перевірив доводи, зазначені в апеляційній скарзі, зокрема, навів переконливі аргументи на спростування доводів захисника, який указував на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_1 покарання і просив змінити вирок, призначивши засудженій покарання у виді штрафу, і постановив ухвалу, яка повною мірою відповідає ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які впливали б на законність та обґрунтованість оскаржених вироку та ухвали, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд