У Х В А Л А
15 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/3255/20
Провадження № 12-73гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 914/3255/20 за позовом виконувача обов`язків керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах позивача - Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі - Управління) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (далі - ТОВ "Транс-Сервіс-1") про стягнення 6 278,56 грн плати за проїзд автомобільними дорогами за касаційною скаргою ТОВ "Транс-Сервіс-1" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 2 серпня 2021 року та рішення Господарського суду Львівської області від 29 березня 2021 року,
УСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Транс-Сервіс-1" на користь Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) 6 278,56 грн плати за поїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативи та 2 102,00 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги Управління про стягнення з ТОВ "Транс-Сервіс-1" плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або габаритних транспортів, суд першої інстанції, застосував приписи пункту 311 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) та дійшов висновку про правомірність складеного Управлінням розрахунку розміру плати за проїзд, зазначивши, що відповідачем визначений розмір не оскаржено та не сплачено у встановлені законодавством строки.
Крім того, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 господарський суд визнав обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення з позовом.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 2 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відхилив твердження ТОВ "Транс-Сервіс-1" про те, що при розрахунку розміру плати за проїзд застосуванню підлягали приписи пункту 21 вказаного Порядку, який передбачає, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України, а не пункту 311 Порядку № 879, оскільки при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що, як убачається з матеріалів справи, транспорт апелянта був з п`ятиосьовим сполученням. Відтак суд першої інстанції правильно застосував пункт 311 Порядку № 879.
У серпні 2021 року ТОВ "Транс-Сервіс-1" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило рішення Господарського суду Львівської області від 29 березня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 2 серпня 2021 року у цій справі скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Як на підставу для подання касаційної скарги ТОВ "Транс-Сервіс-1" послалося на приписи пункту 3 частини другої, підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначило про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- стосовно застосування пункту 311 поряд із положеннями пункту 21 Порядку № 879 в аспекті частини сьомої статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";
- стосовно застосування під час складення розрахунку плати за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування норми пункту 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30).
Крім того, обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказав, що справа № 914/3255/20 має для нього виняткове значення, оскільки основною специфікою його господарської діяльності є перевезення вантажів великоваговим транспортом як по Україні, так і в міжнародному сполученні. З огляду на наявність у скаржника транспортних засобів в кількості 550 авто до нього може бути неодноразово застосоване стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, правомірність яких через відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах є сумнівною.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Транс-Сервіс- 1" напостанову Західного апеляційного господарського суду від 2 серпня 2021 року та рішення Господарського суду Львівської області від 29 березня 2021 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 21 жовтня 2021 року справу № 914/3255/20 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про наявність складної колізії, яка полягає у внутрішній суперечності пунктів 21 та 311 Порядку № 879 щодо визначення розміру плати за проїзд по території України без відповідного дозволу та вказала на відмінні підходи в судах апеляційної інстанції щодо застосування приписів пункту 4 Правил № 30 при вирішенні спорів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки законодавство розмежовує нормативні та допустимі вагові параметри транспортного засобу, а ставки плати за проїзд визначаються в залежності від перевищення вагових параметрів над допустимими, а не над нормативними, при вирішенні спорів щодо правомірності здійснення розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідно до пункту 311 Порядку № 879 має бути враховано допустиме перевищення вагових параметрів на 2 відсотки (величина похибки) відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Правил № 30.
Також, на думку колегії суддів, при вирішенні подібних спорів необхідним є визначення більш сприятливої норми національного законодавства при визначенні розміру плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, у випадку застосування пункту 311 поряд із положеннями пункту 21 Порядку № 879 в аспекті частини сьомої статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Із урахуванням викладеного Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 917/210/19 та № 926/16/19, або застосувати правову позицію, викладену у вказаних постановах, у випадку її конкретизації Великою Палатою Верховного Суду, щодо врахування приписів абзацу четвертого пункту 4 Правил № 30, згідно з яким допускається перевищення вагових параметрів на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд та одночасного застосування пунктів 21, 311 Порядку № 879 при визначенні розміру плати за проїзд автомобільними дорогами.
Частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Слід вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статей 4, 29 Закону України "Про дорожній рух", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 червня 2007 року № 879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування", якою врегулював здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердивши, зокрема, Порядок № 879.
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 "Про правила дорожнього руху" (далі - Правила дорожнього руху), визначено, що рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування, регламентується Порядком № 879, підпунктом 3 пункту 2 якого визначено, що великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
За змістом абзацу першого пункту 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.
За положеннями, що містять абзаци перший, другий пункту 311 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.
Таким чином, змістом зазначених положень законодавства визначені випадки, коли до власника транспортного засобу можуть бути пред`явлені вимоги щодо сплати плати за проїзд дорогами країни, розрахунок розміру якої визначається за формулою, закріпленою в пункті 30 Порядку № 879.
За висновками, що містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 917/210/19 та № 926/16/19, від яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення Правил дорожнього руху та Порядку № 879, зазначила, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник, а зміст і призначення закріпленої у Порядку № 879 плати за проїзд великоваговим транспортним засобом полягає насамперед у відшкодуванні матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Разом з тим, з метою забезпечення безпеки руху великовагових та великогабаритних транспортних засобів Кабінет Міністрів України постановою від 18 січня 2001 року № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" затвердив Правила № 30, якими встановив вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Згідно з пунктом 3 Правил № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Положення пункту 4 Правил № 30 допускають перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. При цьому альтернативних вимог щодо можливості врахування допустимої похибки перевищення вагових параметрів транспортного засобу над нормативами, встановленими пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, при визначенні плати за проїзд великовагових або великогабаритних транспортних засобів законодавством не встановлено.
Посилання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на частину сьому статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", відповідно до якої у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання, не обґрунтовують підстави для врахування похибки при розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, оскільки ні пункти 21, 30, 311 Порядку № 879, ні положення Правил дорожнього руху, ні положення пункту 4 Правил № 30 не містять вказівки про можливість віднімання величини похибки при розрахунку плати за проїзд у разі встановлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра транспортного засобу більш як на 2 відсотки.
Ураховуючи викладене, ознак необхідності розгляду питання відступу від висновку від застосування норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 917/210/19 та № 926/16/19, з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року, не вбачається.
Згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Керуючись статтею 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду