УХВАЛА
16 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/395/20
Провадження № 11-107заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 9901/395/20 за його позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 26 листопада 2020 року № 3260/0/15-20 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення його на посаду судді Печерського районного суду міста Києва;
- зобов`язати ВРП у місячний строк повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді Печерського районного суду міста Києва з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 16 лютого 2021 року позов задовольнив повністю.
3. ВРП не погодилася з рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати його й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
4. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року скасувала та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
5. 29 листопада 2021 року до Великої Палати надійшла заява ОСОБА_1 з проханням винести додаткову постанову, оскільки під час ухвалення постанови від 16 вересня 2021 року суд не вирішив питання про розподіл судових витрат.
З посиланням на пункт третій частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ОСОБА_1 вважає, що суд має стягнути з нього на користь ВРП судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 грудня 2021 року призначила подану заяву до розгляду на 16 грудня 2021 року в порядку письмового провадження, за наслідками розгляду якої після дослідження доводів заяви дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню.
7. Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення, визначені статтею 244 КАС України. Зокрема, за пунктом 5 частини першої цієї статті КАС України суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено в Законі України від 08 липня 2011 року № 3574-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3574-VI).
Стаття 1 цього Закону визначає судовий збір як платіж, що справляється по всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених законом.
За частиною третьою статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У статті 139 КАС України визначено як провадиться розподіл судових витрат.
Згідно із частинами першою, другою цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
8. Отже, за правилами цієї статті під розподілом судових витрат треба розуміти покладення на сторону, проти (не на користь) якої ухвалено судове рішення, обов`язку відшкодувати (компенсувати) протилежній (іншій) стороні те зменшення обсягу її матеріальних цінностей, коштів, що охоплюються поняттям витрати, які сторона понесла у зв`язку із судовим розглядом справи. Про покладання такого обов`язку на сторону, яка має відшкодувати судові втрати, суд зазначає в резолютивній частині судового рішення.
Те, як розподіляються судові витрати залежить від суб`єктного складу учасників справи.
Якщо позивачем у справі була, приміром, фізична особа, і на її користь постановлено судове рішення, то суд покладає на відповідача, яким за загальним правилом є суб`єкт владних повноважень, обов`язок відшкодувати судові витрати за умови, коли позивач надав усі документально підтверджені судові витрати. У такому разі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо судове рішення ухвалено на користь відповідача (або суб`єкта владних повноважень), то суд присуджує з позивача лише документально підтверджені судові витрати, які відповідач поніс у зв`язку із залученням свідків та проведенням експертиз. Звідси треба виснувати, що відповідачу не мають компенсуватися інші види судових витрат, як-от витрати на правову допомогу, на прибуття до суду, інші судові витрати, й, зокрема, пов`язані зі сплатою судового збору. Виокремлення для суб`єкта владних повноважень видів судових витрат на ті, що підлягають відшкодуванню, і тих, які не підлягають, викликано презумпцією, що суб`єкт владних повноважень має нести всі ризики, пов`язані з його діями, бездіяльністю чи ухваленими ним рішеннями, до числа яких відноситься й необхідність відстоювання правомірності своєї поведінки в суді.
За частиною шостою статті 132 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Тобто суд апеляційної чи касаційної інстанції у разі зміни судового рішення або ухвалення нового рішення здійснює перерозподіл судових витрат, якщо для цього є підстави. Перерозподіл судових витрат, понесених під час апеляційного чи касаційного провадження, відбувається з дотриманням загальних правил цієї статті та з урахуванням того, хто оскаржував судове рішення, чи ухвалене нове рішення на користь особи, яка його оскаржувала, чи має така особа за законом вимагати відшкодування такого виду судових витрат, як судовий збір.
9. У випадках, коли суд відповідно до вимог статті 244 КАС України під час судового розгляду справи з якихось причин не здійснив розподіл судових витрат, процесуальний закон передбачає процесуальний інститут додаткового рішення, який дозволяє відповісти на невирішене питання - як розподілити судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: <…>; судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (частина друга статті 252 КАС України).
10. Хоча позивач ОСОБА_1 у своїй заяві просить постановити додаткове рішення про стягнення з нього на користь ВРП розміру судового збору, який ВРП сплатила за подання апеляційної скарги, Велика Палата вважає, що в межах порушеного питання вирішення потребуватиме не тільки питання, порушене в заяві, але й питання розподілу судових витрат, які належить вирішувати в разі, коли суд апеляційної інстанцій скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове.
11. Отож, повертаючись до порушеного в заяві питання розподілу судових, треба нагадати, що суд першої інстанції 16 лютого 2021 року ухвалив рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ВРП та в резолютивній частині судового рішення вирішив питання розподілу судових витрат. Зокрема, суд вирішив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 840 грн 80 коп. судового збору.
Велика Палата рішення суду першої інстанції скасувала та ухвалила нове рішення - про відмову в задоволенні позову. Це рішення Велика Палата ухвалила не на користь позивача ОСОБА_1, тому понесені ним витрати у виді сплати судового збору за звернення до суду мають відноситися до його пасиву або, інакше кажучи, платежу, який у розумінні частини першої статті 139 КАС України не підлягає відшкодуванню з протилежної сторони, оскільки, повторимось, судове рішення постановлено не на його користь. Ухвалення судового рішення чи то судом першої, чи то апеляційної інстанції не на користь сторони, яка понесла судові витрати за звернення до суду, не зумовлює необхідності вирішувати питання про розподіл судових витрат.
12. Зі змісту поданої позивачем заяви видно, що він просить стягнути з нього на користь ВРП судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги. Проте й таке прохання не можна визнати підставним.
Варто ще раз звернути увагу, що відповідно до частин другої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Наведені норми визначають тільки стягнення на користь суб`єкта владних повноважень витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, інших витрат, зокрема по сплаті судового збору, чинним законодавством не передбачено.
Положеннями статті 139 КАС України передбачено право на відшкодування судових витрат, у тому числі витрат по сплаті судового збору (у всіх інстанціях) лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень шляхом їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на час винесення 16 вересня 2021 року постанови, якою Велика Палата скасувала рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 у справі за його позовом до ВРП, розподіл судових витрат, за яким з позивача на користь ВРП потрібно було б стягнути судовий збір, який ВРП як суб`єкт владних повноважень сплатила за подання апеляційної скарги, не мав здійснюватися відповідно до положень частин другої та шостої статті 139 КАС України.
13. З огляду на те, що розподіл судових витрат (сплата судового збору) у разі задоволення вимог апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, не здійснюється, Велика Палата дійшла висновку, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення на підставі пункту третього частини першої статті 252 КАС України (судом не вирішено питання про судові витрати) у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 139, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду